Страница 134 из 147
— Ти хотіла знати, як я пригнітила свою магію? — запитала Делора, і її голос знов ослабнув. — П-проштрикнула себе лезом. Око витягло з мене всю силу до краплі, знищило будь-який шанс на те, що я скористаюся магією комусь на шкоду. Я н-не хотіла жити з таким страхом.
Ківа подивилася на шрам, і до неї дійшло:
— Зілля! Я спробувала його відтворити, але воно не подіяло… тому що…
— Річ б-була не в інгредієнтах, — підтвердила Делора. — Я скористалася кинджалом, щоб його приготувати.
Ось
що
зупинило твою магію. — Вона знову взяла Ківу за руки, цього разу за обидві, її стареча шкіра була холодна й липка. — Ти не така, як вони, Ківо, ти світло проти їхньої темряви. Твоя магія чиста, серце вірне. Я це в-відчуваю.
По Ківиній щоці скотилася сльоза — не тільки через ці слова, а й через те, що вона відчувала: Делора згасає. Лишалося вже недовго.
— Але б-будь обережна, — дуже слабко продовжила Делора. — Досить однієї помилки, одного п-поганого вибору. Ти повинна з цим боротися. Не стань як вони.
Востаннє болісно хапнувши ротом повітря, Делора зібрала залишки сил і прошепотіла:
— Будь світлом у темряві, Ківо.
А тоді її очі заплющилися, і темний туман розчинився, коли вона зробила останній подих.
Ківа схилила голову, з підборіддя закапали сльози. Вона мало знала свою бабусю, та розуміла, що Делора не заслуговує на такий кінець.
Це Зулейчина провина. Вона вбила їхню бабусю.
Умисно
вбила
.
І в Зулейки тепер кинджал — зброя, якій під силу викрасти в Джарена не тільки королівство, а і його магію.
Ківа зірвалася на ноги, потерла руками обличчя. Делору потрібно поховати, проте Ківі доведеться повернутися до цього пізніше. Зараз їй треба потрапити в палац і попередити Джарена, навіть якщо таким чином вона викриє правду про те, хто вона. Надто багато на кону, щоб ризикувати, лишаючи правду при собі. Потрібно захистити Королівську Печатку і по можливості підготуватися до Зулейчиної смертельної магії. Тому що хоча Ківа й бачила силу стихійної магії Валлентісів, ті навіть гадки не мають, на що спроможна Зулейка. І якщо вона нападе без попередження…
особливо
з кинджалом…
Ківа кинула на бабусю останній погляд і вибігла з кімнати, рішуче налаштована не дати сестрі нашкодити ще комусь цієї ночі… і будь-коли ще.
Поїздка назад до Валленії була такою ж нестерпною, як і подорож до Чорноводної Трясовини, але Ківа підганяла скакуна, в ній кипіли жах і відчай, наростав острах, що вона спізнилася. Не можна було знати напевне, коли Зулейка пішла з «Чорнолісу», але Ківа не перетнулася з нею під час подорожі. Вона вже могла бути в палаці і…
«Досить!» — подумки закричала Ківа, не бажаючи далі йти цим шляхом.
Коли перед нею врешті виросла палацова брама, Ківа мало не заридала; її, як і скакуна, вкривав піт, коли вони промчали повз вартових і на доріжку в підстриженому саду. Вона, щойно зупинившись, зіскочила з коня, кинула віжки слузі й пробігла крізь вхід з колонами. Її легені палали, боки боліли, та вона все бігла вперед, перестрибуючи по дві сходинки за раз, а тоді помчала прямо до бальної зали, ввірвалася крізь орнаментовані двері й побачила…
Пари в танці. Веселі обличчя. Жваві розмови.
Ніщо не змінилося.
Нічого поганого не відбувалося.
Ківа полегшено хлипнула і нестямно почала шукати в натовпі Джарена, впевнена, що до цього часу він покинув намір чекати її в Річковій кімнаті.
Вона ніде не бачила його, не бачила й Міррин, але помітила Кальдона, який танцював з темноволосою жінкою. Злякавшись, що то Зулейка, Ківа на мить завмерла, а тоді вони крутнулись, і вона побачила, що то хтось інший.
Ківа рвонула через бальну залу до них, її розтріпаний вигляд викликав зойки й бурчання серед тих, повз кого вона пробігала. Коли Кальдон її помітив, то завмер посеред танцю, вибачився перед партнеркою і рушив назустріч.
— Що з тобою скоїлося? — запитав він, оглядаючи її з голови до ніг.
— Де Джарен? — захекано спитала Ківа.
Кальдон закотив очі:
— Серйозно? Вам обом потрібно…
Ківа вхопила його за комір піджака й несамовито затрусила:
— Кальдоне,
де
Джарен
?!
Принц стривожився:
— Коли я його бачив востаннє, він був з тобою.
Ківа заплющила очі: чи Джарен
дійсно
чекає її, як і обіцяв?
— А ти бачив Зулейку?
— Щойно була тут, питала, де тебе шукати, — сказав Кальдон. — Хтось сказав їй, що бачили, як ви з Джареном ішли до Річкової кімнати. — Помітивши, що Ківа зблідла, Кальдон додав: — За нею пішла Наарі… неприємностей не станеться.
Ківі не потрібно було чути більше — вона розвернулась і помчала назад, звідки прийшла.
— Агов!
Зажди
! — погукав Кальдон і широкими кроками легко наздогнав її, коли вона вискочила з бальної зали й помчала до найближчих сходів. Поспішаючи за нею, він запитав: — Що трапилося?
— Зулейка небезпечна, — Ківа не сповільнилася, вони піднялися на наступний поверх і потупотіли коридором. — Вона володіє магією. Лихою магією. І в неї є кинджал, який…
Ківа та Кальдон увірвались у двері Річкової кімнати до того, як вона встигла завершити засторогу. А там вона взагалі не змогла говорити, бо в ту мить, як вона побачила, що її сестра і Джарен стоять біля заскленої стіни, до неї помчала хвиля чорноти й приклеїла її ноги до підлоги.
Це було не так, як тоді, коли королева закувала Ківині ступні в лід. Здалося, наче її
кістки
зрослися, ноги силоміць розставлені, руки простягнені в сторони, рот заліплений — її розривало від болю. Зулейка темною магією маніпулювала її м’язами й сухожиллями так, як хотіла.
Ківа усвідомила, що Кальдон поруч застиг у такій самій позі, їх обох цілком спіймала Зулейчина магія… як і Джарена, тіло якого було нерухоме, очі палали від люті.
Але Джарен на них не дивився. І навіть не дивився на Зулейку.
Його погляд був прикутий до підлоги.
Де лежала Наарі.
Очі заплющені.
В калюжі крові.
Ківине серце зупинилось. Але тоді вона побачила, що груди вартової ледь-ледь здіймаються й опадають.
Жива… вона
жива
.
Якби Ківа контролювала власне тіло, вона осіла б під вагою полегшення.
А тоді вона збагнула інше: Наарі й раніше відчувала Зулейчину магію.
«Темрява застелила мені очі, руки-ноги просто відмовили, — сказала вартова, пригадуючи той день, коли втратила руку. — То було жахливо — не бути спроможною контролювати себе».