Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 134 из 147

— Ти хотіла знати, як я пригнітила свою магію? — запитала Делора, і її голос знов ослабнув. — П-проштрикнула себе лезом. Око витягло з мене всю силу до краплі, знищило будь-який шанс на те, що я скористаюся магією комусь на шкоду. Я н-не хотіла жити з таким страхом.

Ківа подивилася на шрам, і до неї дійшло:

— Зілля! Я спробувала його відтворити, але воно не подіяло… тому що…

— Річ б-була не в інгредієнтах, — підтвердила Делора. — Я скористалася кинджалом, щоб його приготувати.

Ось

що

зупинило твою магію. — Вона знову взяла Ківу за руки, цього разу за обидві, її стареча шкіра була холодна й липка. — Ти не така, як вони, Ківо, ти світло проти їхньої темряви. Твоя магія чиста, серце вірне. Я це в-відчуваю.

По Ківиній щоці скотилася сльоза — не тільки через ці слова, а й через те, що вона відчувала: Делора згасає. Лишалося вже недовго.

— Але б-будь обережна, — дуже слабко продовжила Делора. — Досить однієї помилки, одного п-поганого вибору. Ти повинна з цим боротися. Не стань як вони.

Востаннє болісно хапнувши ротом повітря, Делора зібрала залишки сил і прошепотіла:

— Будь світлом у темряві, Ківо.

А тоді її очі заплющилися, і темний туман розчинився, коли вона зробила останній подих.

Ківа схилила голову, з підборіддя закапали сльози. Вона мало знала свою бабусю, та розуміла, що Делора не заслуговує на такий кінець.

Це Зулейчина провина. Вона вбила їхню бабусю.

Умисно

вбила

.

І в Зулейки тепер кинджал — зброя, якій під силу викрасти в Джарена не тільки королівство, а і його магію.

Ківа зірвалася на ноги, потерла руками обличчя. Делору потрібно поховати, проте Ківі доведеться повернутися до цього пізніше. Зараз їй треба потрапити в палац і попередити Джарена, навіть якщо таким чином вона викриє правду про те, хто вона. Надто багато на кону, щоб ризикувати, лишаючи правду при собі. Потрібно захистити Королівську Печатку і по можливості підготуватися до Зулейчиної смертельної магії. Тому що хоча Ківа й бачила силу стихійної магії Валлентісів, ті навіть гадки не мають, на що спроможна Зулейка. І якщо вона нападе без попередження…

особливо

з кинджалом…

Ківа кинула на бабусю останній погляд і вибігла з кімнати, рішуче налаштована не дати сестрі нашкодити ще комусь цієї ночі… і будь-коли ще.

Поїздка назад до Валленії була такою ж нестерпною, як і подорож до Чорноводної Трясовини, але Ківа підганяла скакуна, в ній кипіли жах і відчай, наростав острах, що вона спізнилася. Не можна було знати напевне, коли Зулейка пішла з «Чорнолісу», але Ківа не перетнулася з нею під час подорожі. Вона вже могла бути в палаці і…

«Досить!» — подумки закричала Ківа, не бажаючи да­лі йти цим шляхом.

Коли перед нею врешті виросла палацова брама, Ківа мало не заридала; її, як і скакуна, вкривав піт, коли вони промчали повз вартових і на доріжку в підстриженому саду. Вона, щойно зупинившись, зіскочила з коня, кинула віжки слузі й пробігла крізь вхід з колонами. Її легені палали, боки боліли, та вона все бігла вперед, пере­стрибуючи по дві сходинки за раз, а тоді помчала прямо до бальної зали, ввірвалася крізь орнаментовані двері й побачила…

Пари в танці. Веселі обличчя. Жваві розмови.

Ніщо не змінилося.

Нічого поганого не відбувалося.

Ківа полегшено хлипнула і нестямно почала шукати в натовпі Джарена, впевнена, що до цього часу він покинув намір чекати її в Річковій кімнаті.

Вона ніде не бачила його, не бачила й Міррин, але помітила Кальдона, який танцював з темноволосою жінкою. Злякавшись, що то Зулейка, Ківа на мить завмерла, а тоді вони крутнулись, і вона побачила, що то хтось інший.

Ківа рвонула через бальну залу до них, її розтріпаний вигляд викликав зойки й бурчання серед тих, повз кого вона пробігала. Коли Кальдон її помітив, то завмер посеред танцю, вибачився перед партнеркою і рушив назустріч.

— Що з тобою скоїлося? — запитав він, оглядаючи її з голови до ніг.

— Де Джарен? — захекано спитала Ківа.

Кальдон закотив очі:

— Серйозно? Вам обом потрібно…

Ківа вхопила його за комір піджака й несамовито затрусила:

— Кальдоне,

де

Джарен

?!

Принц стривожився:

— Коли я його бачив востаннє, він був з тобою.

Ківа заплющила очі: чи Джарен

дійсно

чекає її, як і обіцяв?

— А ти бачив Зулейку?

— Щойно була тут, питала, де тебе шукати, — сказав Кальдон. — Хтось сказав їй, що бачили, як ви з Джареном ішли до Річкової кімнати. — Помітивши, що Ківа зблідла, Кальдон додав: — За нею пішла Наарі… неприємностей не станеться.

Ківі не потрібно було чути більше — вона розвернулась і помчала назад, звідки прийшла.

— Агов!

Зажди

! — погукав Кальдон і широкими кро­ками легко наздогнав її, коли вона вискочила з бальної зали й помчала до найближчих сходів. Поспішаючи за нею, він запитав: — Що трапилося?

— Зулейка небезпечна, — Ківа не сповільнилася, во­ни піднялися на наступний поверх і потупотіли коридором. — Вона володіє магією. Лихою магією. І в неї є кин­джал, який…

Ківа та Кальдон увірвались у двері Річкової кімнати до то­го, як вона встигла завершити засторогу. А там во­на взагалі не змогла говорити, бо в ту мить, як вона побачила, що її сестра і Джарен стоять біля заскленої стіни, до неї помчала хвиля чорноти й приклеїла її ноги до підлоги.

Це було не так, як тоді, коли королева закувала Ківині ступні в лід. Здалося, наче її

кістки

зрослися, ноги силоміць розставлені, руки простягнені в сторони, рот заліплений — її розривало від болю. Зулейка темною магією маніпулювала її м’язами й сухожиллями так, як хотіла.

Ківа усвідомила, що Кальдон поруч застиг у такій самій позі, їх обох цілком спіймала Зулейчина магія… як і Джарена, тіло якого було нерухоме, очі палали від люті.

Але Джарен на них не дивився. І навіть не дивився на Зулейку.

Його погляд був прикутий до підлоги.

Де лежала Наарі.

Очі заплющені.

В калюжі крові.

Ківине серце зупинилось. Але тоді вона побачила, що груди вартової ледь-ледь здіймаються й опадають.

Жива… вона

жива

.

Якби Ківа контролювала власне тіло, вона осіла б під вагою полегшення.

А тоді вона збагнула інше: Наарі й раніше відчувала Зулейчину магію.

«Темрява застелила мені очі, руки-ноги просто відмовили, — сказала вартова, пригадуючи той день, коли втратила руку. — То було жахливо — не бути спроможною контролювати себе».