Страница 132 из 147
, а коли вона знову поглянула на Джарена, в ній усе завмерло, коли вона побачила, що випромінює його обличчя.
І тоді вона
вибухнула
.
Ківа не знала, хто зробив перший крок, але зненацька його губи опинилися на її, його рука заплуталась у її волоссі, другою рукою він щосили притиснув її до себе. Від різкого руху його язика вона хапнула ротом повітря, автоматично розтуливши губи.
Він застогнав, коли поцілунок поглибився, від того звуку її коліна підігнулися, його рука застигла в неї на талії, не даючи їй упасти. Вона налягла на нього всім тілом, її руки ковзнули по його грудях, до шиї, в його нестерпно м’яке волосся, щоб тримати його обличчя біля свого, щоб поцілунок ніколи не закінчився.
Але тоді він поворухнувся, і кинджал у нього за поясом штовхнув Ківу під ребро. Біль був настільки різким, що вона відсторонилася з тихим «ой».
Джарен мав причмелений вигляд, його волосся було скуйовджене, очі застигли, але з зусиллям він запитав:
— З тобою все гаразд?
Неспроможна стриматися, Ківа торкнулася його обличчя, провела пальцем по його напухлих від поцілунку губах.
У його очах знову спалахнув жар, той самий, який наповнював кожну частку її. Проте до того, як він нахилився до неї ще раз, вона потяглася до кинджала і витягла той у нього з-за пояса.
— Ми можемо без… — Ківина затнулась і подивилася на зброю.
— Пробач, геть про нього забув, — сказав Джарен і витяг кинджал з її зненацька онімілих пальців. — Він церемонійний, я повинен носити його на формальні заходи. Лезо не гостре, — він пробігся пальцем уздовж краю, щоб показати це.
Але Ківа дивилася не на лезо.
Вона дивилася на руків’я.
І на прозорий камінь, яким те було інкрустоване.
Ківа тремтячим пальцем вказала на коштовність. У ній наростало жахливе відчуття. Вона спитала:
— Що це таке?
— Пам’ятаєш Око Богів? Подарунок Сані й Торвіну? — Джарен постукав пальцем до схожому на діамант каменю. — Він був вставлений у кинджал… його можна було б назвати Кинджалом Богів, але це якось похмуро, — Джарен схилив голову до плеча. — Хіба я тобі не казав?
Ківа похитала головою. Тоді ще раз.
Ні.
Ні
,
ні
,
ні
.
— Це просто копія, — Джарен знову постукав пальцем по каменю. — Як я і сказав тоді, справжній в Ешлін.
Він помилявся.
Дуже, дуже помилявся.
Тому що Ківа бачила справжній.
У бабусиній хаті.
Той, що в Ешлін, — підробка. Інакше Делора так не трималася б за свій… і не намагалася вберегти його від решти сім’ї.
— Легенди кажуть різне, — продовжив Джарен, не помічаючи, як Ківа зблідла. — Деякі стверджують, що Сана напала на Торвіна за допомогою магії, інші — що вона використала для цього кинджал і заледве не вбила його. Ну, не
цей
кинджал. Той, що в Ешлін.
Ківа його ледве чула. Вона думала про те, що Зулейка роками намагалася дістати цю зброю, вірячи в її символічність для бунтівників, але навіть гадки не маючи про реальну цінність.
Ще дві ночі тому.
Коли Ківа так по-дурному,
по
-
дурному
розповіла про Царствену Тріаду.
Ківу наповнив лід, коли вона збагнула, що один з двох об’єктів уже в руках Зулейки. І тому її пояснення викрадення Книги вже не є правдоподібним.
Ба більше, Ківа була переконана, що Зулейка збрехала.
Це не мало б значення, якби Око дійсно було за сотні миль звідси й Тріада без нього була б неповною. Але зараз…
«Я повинна захопити дещо перед вечіркою, зустрінемось у палаці». Зулейчині слова задзвеніли у Ківиних вухах, її накрило жахливим передчуттям, коли вона пригадала, що сестра багато разів намагалася дістати кинджал, але так і не вдалося: мовляв, Делора його ховає.
«Він захований, — Ківин власний голос відлунням прокотився у вухах. — Вона тримає його в переробленій під сховок чорній книжці під назвою “1001 рецепт пирогів і тістечок”».
Збентежено дивлячись на Джарена, Ківа видушила з себе:
— Я повинна піти.
Джаренові брови підлетіли догори:
— Піти?!
— Ванна! — випалила вона.
— Я зачекаю на тебе тут, — сказав Джарен.
— Ні-ні, повернись на вечірку, — наполягла Ківа, намагаючись не виказувати паніку. — Подивися, чи Міррин ще не прийшла.
Джарен нахилився поцілувати її в щоку, його голос був повен значення, коли він повторив:
— Я зачекаю на тебе тут.
Ківа проігнорувала бажання, яке знову в ній здійнялося, натомість гарячково шукала будь-яке пояснення своєї тривалої відсутності.
— Я повинна відшукати Тіппа й переконатися, що він не лізе в неприємності, тож мене може не бути якийсь час.
Джарен загиготів, неправильно витлумачивши її тривогу: ніби це через те, що вони тільки-но робили. Зі спогадами про його поцілунки на губах, вона пожалкувала, що не може залишитись і продовжити розпочате. Але її розум зосередився на хаті серед болота, її кров пульсувала відчайдушним прагненням туди потрапити.
«Я радше помру, аніж побачу той кинджал у руках твоєї сестри», — заявила Делора, і спогад посилив Ківин жах.
— Не квапся, мила, — сказав Джарен. — Я чекатиму на тебе тут. — Він притиснув свій рот до її легеньким дотиком, повним обіцянки, і додав: — Я
завжди
чекатиму на тебе.
Її омило його словами, їхнє тепло майже прогнало холод, яким її накрило, коли вона вперше побачила кинджал.
Майже… але не прогнало.
Ківа витиснула нетривку усмішку, відвернулась і пішла розмірено, доки не зникла з поля зору за рогом.
А тоді — побігла.