Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 132 из 147

, а коли вона знову поглянула на Джарена, в ній усе завмерло, коли вона побачила, що випромінює його обличчя.

І тоді вона

вибухнула

.

Ківа не знала, хто зробив перший крок, але зненацька його губи опинилися на її, його рука заплуталась у її волоссі, другою рукою він щосили притиснув її до себе. Від різкого руху його язика вона хапнула ротом повітря, автоматично розтуливши губи.

Він застогнав, коли поцілунок поглибився, від то­го звуку її коліна підігнулися, його рука застигла в неї на та­лії, не даючи їй упасти. Вона налягла на нього всім тілом, її руки ковзнули по його грудях, до шиї, в його нестерпно м’яке волосся, щоб тримати його обличчя біля свого, щоб поцілунок ніколи не закінчився.

Але тоді він поворухнувся, і кинджал у нього за поясом штовхнув Ківу під ребро. Біль був настільки різким, що вона відсторонилася з тихим «ой».

Джарен мав причмелений вигляд, його волосся було скуйовджене, очі застигли, але з зусиллям він запитав:

— З тобою все гаразд?

Неспроможна стриматися, Ківа торкнулася його обличчя, провела пальцем по його напухлих від поцілунку губах.

У його очах знову спалахнув жар, той самий, який наповнював кожну частку її. Проте до того, як він нахилився до неї ще раз, вона потяглася до кинджала і витягла той у нього з-за пояса.

— Ми можемо без… — Ківина затнулась і подивилася на зброю.

— Пробач, геть про нього забув, — сказав Джарен і витяг кинджал з її зненацька онімілих пальців. — Він церемонійний, я повинен носити його на формальні заходи. Лезо не гостре, — він пробігся пальцем уздовж краю, щоб показати це.

Але Ківа дивилася не на лезо.

Вона дивилася на руків’я.

І на прозорий камінь, яким те було інкрустоване.

Ківа тремтячим пальцем вказала на коштовність. У ній наростало жахливе відчуття. Вона спитала:

— Що це таке?

— Пам’ятаєш Око Богів? Подарунок Сані й Тор­ві­ну? — Джарен постукав пальцем до схожому на діамант каменю. — Він був вставлений у кинджал… його можна було б назвати Кинджалом Богів, але це якось похмуро, — Джарен схилив голову до плеча. — Хіба я тобі не казав?

Ківа похитала головою. Тоді ще раз.

Ні.

Ні

,

ні

,

ні

.

— Це просто копія, — Джарен знову постукав пальцем по каменю. — Як я і сказав тоді, справжній в Ешлін.

Він помилявся.

Дуже, дуже помилявся.

Тому що Ківа бачила справжній.

У бабусиній хаті.

Той, що в Ешлін, — підробка. Інакше Делора так не трималася б за свій… і не намагалася вберегти його від решти сім’ї.

— Легенди кажуть різне, — продовжив Джарен, не помічаючи, як Ківа зблідла. — Деякі стверджують, що Са­на напала на Торвіна за допомогою магії, інші — що вона використала для цього кинджал і заледве не вбила його. Ну, не

цей

кинджал. Той, що в Ешлін.

Ківа його ледве чула. Вона думала про те, що Зулейка роками намагалася дістати цю зброю, вірячи в її символічність для бунтівників, але навіть гадки не маючи про реальну цінність.

Ще дві ночі тому.

Коли Ківа так по-дурному,

по

-

дурному

розповіла про Царствену Тріаду.

Ківу наповнив лід, коли вона збагнула, що один з двох об’єктів уже в руках Зулейки. І тому її пояснення викрадення Книги вже не є правдоподібним.

Ба більше, Ківа була переконана, що Зулейка збрехала.

Це не мало б значення, якби Око дійсно було за сотні миль звідси й Тріада без нього була б неповною. Але зараз…

«Я повинна захопити дещо перед вечіркою, зустрінемось у палаці». Зулейчині слова задзвеніли у Ківиних вухах, її накрило жахливим передчуттям, коли вона пригадала, що сестра багато разів намагалася дістати кинджал, але так і не вдалося: мовляв, Делора його ховає.

«Він захований, — Ківин власний голос відлунням прокотився у вухах. — Вона тримає його в переробленій під сховок чорній книжці під назвою “1001 рецепт пирогів і тістечок”».

Збентежено дивлячись на Джарена, Ківа видушила з себе:

— Я повинна піти.

Джаренові брови підлетіли догори:

— Піти?!

— Ванна! — випалила вона.

— Я зачекаю на тебе тут, — сказав Джарен.

— Ні-ні, повернись на вечірку, — наполягла Ківа, намагаючись не виказувати паніку. — Подивися, чи Міррин ще не прийшла.

Джарен нахилився поцілувати її в щоку, його голос був повен значення, коли він повторив:

— Я зачекаю на тебе тут.

Ківа проігнорувала бажання, яке знову в ній здійнялося, натомість гарячково шукала будь-яке пояснення своєї тривалої відсутності.

— Я повинна відшукати Тіппа й переконатися, що він не лізе в неприємності, тож мене може не бути якийсь час.

Джарен загиготів, неправильно витлумачивши її тривогу: ніби це через те, що вони тільки-но робили. Зі спогадами про його поцілунки на губах, вона пожалкувала, що не може залишитись і продовжити розпочате. Але її розум зосередився на хаті серед болота, її кров пульсувала відчайдушним прагненням туди потрапити.

«Я радше помру, аніж побачу той кинджал у руках твоєї сестри», — заявила Делора, і спогад посилив Ківин жах.

— Не квапся, мила, — сказав Джарен. — Я чекатиму на тебе тут. — Він притиснув свій рот до її легеньким дотиком, повним обіцянки, і додав: — Я

завжди

чекатиму на тебе.

Її омило його словами, їхнє тепло майже прогнало холод, яким її накрило, коли вона вперше побачила кин­джал.

Майже… але не прогнало.

Ківа витиснула нетривку усмішку, відвернулась і пішла розмірено, доки не зникла з поля зору за рогом.

А тоді — побігла.