Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 13 из 147

Ківа хвилювалася перші кілька днів після того, як він ледве не помер. Він був дезорієнтований, коли вреш­ті-­решт прокинувся, навіть нажаханий. Довелося швидко збрехати, аби переконати його, що він вдарився головою і не можна вірити ні в що, що він пригадує. Коли вона запевнила його, що з ним усе гаразд, що він

вільний

, він негайно став радісним собою, готовим завойовувати світ і на повну насолоджуватися життям. Він навіть оком не повів, почувши, що Джарен — принц, хіба що навіть з більшим нетерпінням став очікувати пригод, які на них чекають, коли вони потраплять до Валленії.

— Давай, д-д-давай,

давай

, — сказав Тіпп, тягнучи її до краю споруди.

Ківа зауважила на землі покривало, поруч — відкритий плетений кошик, у якому були принадно розкладені фрукти й випічка. Але вона подивилася на них краєм ока і, коли Тіпп ривком зупинився, перевела увагу на краєвид міста.

— Ого! — видихнула Ківа.

Її приголомшив не тільки Річковий палац: з лю­моні­єви­ми жилками на дахах численних будинків, усе місто аж сяяло, коли останній поцілунок сонячного світла ­танув за обрієм.

— Правда? — спитав Тіпп, підтанцьовуючи. — Н-Наарі казала, що це один з н-найкращих краєвидів у ст-толиці.

— Вона не помилилася, — погодилася Ківа і кинула погляд назад. Вартова палко розмовляла з Джареном. Принц наче приховував усмішку, що аж ніяк не допомагало заспокоїти Наарі.

— Гадаєш, н-нам варто його врятувати? — прошепотів Тіпп, слідкуючи за поглядом Ківи. — Наарі дуже р-розсердилася, коли збагнула, що він п-пішов без неї.

— Він витримав Заліндов, — сказала Ківа, з перехрещеними ногами сідаючи на покривало перед відкритим краєвидом міста. — Витримає і Наарі.

— …і якщо ти колись отак утечеш знову, я особисто замкну тебе в підземеллі, чуєш мене?

Над ними проплив роздратований голос Наарі. Ківа скривилась і виправила попереднє твердження:

— Мабуть.

Тіпп загиготів, але швиденько заштовхав до рота печений смаколик, коли Наарі закрокувала в їхньому напрямку і поправила зброю, аби мати змогу сісти. Вона кинула на Ківу погляд і пригрозила:

— Якщо я довідаюся, що ти маєш якийсь стосунок до…

Ківа швиденько підняла руки:

— Я невинно займалася власними справами, а потім він потягнув мене сюди.

— Дякую за солідарність, — пробурмотів Джарен, падаючи поруч із Ківою, настільки близько, що вона відчувала тепло його тіла.

Вона поміркувала, чи не відсунутись, але, одягаючись вранці, вона не думала про нічну прогулянку, і тонкий кардиган не надто захищав від вечірньої прохолоди.

Одна ніч, нагадала вона собі. Їй нічим не зашкодить лишатися на тому місці, де вона зараз.

— Принаймні в нас д-доволі їжі, — сказав Тіпп, тягнучись по виноград.

— Яке полегшення, — сказав Джарен сухим тоном.

Тоді Ківа збагнула: побачивши Наарі й Тіппа, Джарен вилаявся, бо не сподівався їх там побачити. Це все — краєвид, покривало, кошик — він підготував для неї.

Вона повернулася і застала на його обличчі ніяковий вираз. Він легенько знизав плечима, мовляв, «я старався», і в ній щось розтануло. А тоді вона нагадала собі, хто вона така і що планує зробити з ним — що

повинна

зробити з ним, — і відвернулася, зводячи стіну довкола свого серця.

— На майбутнє, — заявила Наарі, — коли ви вдвох вирішите вислизнути, аби побути наодинці, будь ласка, робіть це

в

межах

палацової території.

Ківа відкрила була рота, аби заперечити, що має до цього стосунок, але Джарен був першим, сказавши:

— Яка ж це тоді розвага? — Він кинув вартовій яблуко. — З’їж щось, Наарі. Ти буркітливіша, ніж зазвичай, коли голодна.

Погляд, яким вона його наділила, обіцяв розплату, але вона піднесла фрукт до губ і надкусила.

— Вже недовго, — сказав Джарен Ківі, пропонуючи таріль з випічкою. — Поїж і вмощуйся зручніше.

Жуючи тарт із заварним кремом, Ківа подивувалася з незвичності того, що можна отак вільно їсти. Вперше з часу, як вона була дитиною, в неї на кістках було якесь м’ясо, вже не кажучи про вигини, яких раніше не існувало. Тіпп також розцвів, відколи вони покинули Заліндов і перестали їсти ті злиденні пайки; його хлоп’яча статура зміцніла, веснянкувата шкіра променилася юнацькою свіжістю.

Ківа задумалася, як їй взагалі вдавалося виживати так довго на такому мізері. Але Заліндов позаду. Одного дня вона вимагатиме розплати за злочини, які здійснив Наглядач Рук, — той, хто ніс відповідальність за смерть її батька і багатьох інших. Але той день, вона знала, зачекає.

— Будь-якої миті, — сказав Джарен, коли останній сонячний промінь зник за обрієм.

Тіпп нетерпляче став навколішки; Наарі продовжувала жувати яблуко, та погляд її пильних бурштинових очей стрибав по даху. Ківа примружено вдивлялася в сутінки, гадки не маючи, на що дивитися, особливо зважаючи на темряву, яка швидко падала на місто.

— Ми… — почала Ківа і раптом зойкнула.

Калейдоскоп кольорів запалив ніч у супроводі оркестрової симфонії, яка ширилася містом. Важко було визначити, звідки долинає музика, але веселкові прожектори били з палацового позолоченого мосту, прямісінько в серці річки Серін, відбиваючись від води психоделічним серпанком.

Натовп заволав, аж у Ківи задзвеніло у вухах навіть на такій відстані. Галас переніс її прямісінько в Заліндов, у ту мить, коли вона викликалася добровільно взяти на себе материн вирок: рев зчинився тоді серед в’язнів, яких там зібрали. Її долоні спітніли, але міський натовп святкував, а не глузував, звуки були радісні, і тиск у її грудях послабився.

— Ну от, — сказав Джарен збоку від Ківи, коли кольорове світло почало звиватися спіралями.

Він не знав про її внутрішню битву зараз, але серед усіх людей саме він мав розуміти її тривалу травму, тим більше що й він по-своєму страждав, адже вона чула його невпинні кошмари через стіни за ті тижні, які вони провели в зимовому палаці. Вона поводилася так, наче нічого не знала, не відкриваючи, що безсонно лежала, доки звуки його неспокою не затихали, так і не ділячись тим, що й сама вві сні зазнавала мук.

Відштовхуючи думки геть, Ківа стала навколішки поруч із Тіппом, прагнучи побачити причину Джаренової заяви.

Через кілька секунд посеред світла з’явився човник, кольорові смужки змістились і сформували ідеальне коло довкруг суденця. На кормі стояла самотня постать у білому, на обличчя натягнений каптур, з-під якого проглядалася золота маска.