Страница 129 из 147
Глава 41
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Коли Ківі врешті вдалося дістатися до палацу, її ноги здавалися свинцевими, голова стугоніла, страшенно хотілося подрімати. Але до початку маскараду лишалося зовсім трохи, тож вона змусила себе швидко помитися, зішкребла Торелову кров (вражена, що ніхто не помітив) і натягла сукню.
Міррин відправила маску, як і обіцяла, і хоча маска була красива, мерехтлива, вишукана, її навіть порівняти годі було з шедевром — Ківиною сукнею, виготовленою цілком із блідо-золотого шовку. Корсет мав глибоке декольте і туго прилягав до талії, а тоді стікав, наче рідина, до підлоги. Неймовірною сукню робили люмонієві вкраплення, наче плямки сонячного світла, від чого сукня — й одягнена в неї Ківа — наче сяяла.
Ще й у вигадливій масці та блискучих туфлях, підійшовши до дзеркала перед виходом з кімнати, Ківа ледве себе впізнала. «Що я роблю?» — прошепотіла вона, застигнувши.
А тоді стук у двері змусив її підстрибнути й поквапитися відчинити їх.
Там був Джарен, одягнений з голови до ніг у формальне чорне, по коміру сорочки й полах піджака були вишиті золотом завитки та вихори, які так і благали Ківу простягти руку й пробігтися по них пальцями. По
ньому
.
Від чобіт до чорно-золотої маски, він був неймовірний, і хоч як Ківа старалася, не виходило відірвати від нього погляд.
Але вона не дуже й старалася, особливо коли помітила вираз
його
очей і те, що він безсоромно витріщався на неї у відповідь.
Їй потеплішало, коли вона помітила на його обличчі пристрасть, неприхований
голод
, який посилювався, поки його погляд повільно ковзав по ній, мов найм’якша, найсолодша ласка. Їй здавалося, наче шкіра плавиться і стікає прямо з кісток, кожна частинка її пульсувала від бажання, від
потреби
…
А тоді в кімнату зайшла Наарі.
Ківа стрибнула назад, наче її впіймали за якоюсь негідною справою. Вона дещо задихалася, почуваючись так, наче пробіглася довкола тренувального майданчика, зніяковівши через свою реакцію, але все одно досі відчуваючи магнетичний потяг до принца.
— Готові до вечірки? — запитала Наарі, не помічаючи напруги в кімнаті. — Де Тіпп?
Ківа, наскільки могла, струсила з себе заціпеніння.
— Він, ну… — вона похапцем почала шукати відповідь, адже дорогою до палацу була настільки заклопотана, що не обміркувала, яке виправдання дібрати. Збиралася сказати, що він захворів, але Наарі й Джарен можуть захотіти провідати його, та й вони знають, що Ківі було б важко піти від нього, якби це було причиною.
— Він ходив із тобою в Срібношип, так? — натиснула Наарі, нагадавши Ківі, що за Річковою дорогою спостерігають вартові… але, видно, вони були зайняті чимось іншим, адже не помітили викрадення, яке сталося на дорозі перед академією. — Ви повернулися разом?
Наарі знадобиться приблизно дві секунди, щоб довідатися, чи збрехала Ківа, адже чимало людей — зокрема вартові біля воріт — бачили, що вона повернулася на самоті. Облизавши губи, вона відповіла:
— То був його перший раз там, і йому захотілося лишитися на довше. Ресінда, моя подруга-цілителька, запропонувала поводити його, поки я повернусь і перевдягнусь.
Наарі похмуро глянула в бік відчинених дверей до Тіппової спальні, а тоді знизала плечима і сказала:
— Я слідкуватиму і дам тобі знати, коли він повернеться.
Ківин шлунок зав’язався вузлом, але вона пробурмотіла слова вдячності.
Доведеться потягти час лише до ранку. Тоді вона поговорить із Тіппом і, якщо вдасться, переконає його зберегти її таємницю.
— До речі, маєш гарний вигляд, — сказала Наарі Ківі.
Джарен видав здавлений звук — перший від нього з часу прибуття. Ківа, дивлячись на Наарі, відповіла:
— Ти теж.
Вартова була одягнена у своє звичне чорне, але замінила шкіряний обладунок на штанний костюм, манжети й комір якого були прошиті мінімальним натяком на золото, наче вона наприкінці згадала про колірну схему Міррин. Як фінальний штрих, на Наарі була проста, але приваблива маска, золоті вкраплення якої створювали разючий контраст із її темною шкірою.
— Мені не подобаються такі заходи, — сказала Наарі, пробігаючись руками по своїх боках. — Під цим одягом багато зброї не заховаєш.
Ківа витріщила очі, адже вона не бачила на Наарі
жодної
зброї і боялася навіть подумати, де тій вдалося її заховати. Вона знала, що в Джарена за поясом кинджал (проблиск сталі показався з-під піджака, коли вона відчинила йому двері), проте окрім цього він також здавався неозброєним.
— Але сьогодні патрулюють усі Королівські Вартові, які є в нашому розпорядженні, — продовжила Наарі, — а Міррин наказала мені взяти вихідний на вечір, тому,
гадаю
, мені доведеться з цим змиритися, — Наарі скривила невдоволену міну. — Коротше. Ходімо?
Вона не дочекалася відповіді й покрокувала назад до дверей.
Ківа зібралася була рушати, та Джарен упіймав її за плече.
— Наарі помиляється, — сказав він хрипко, і його очі пропалювали вогненний слід усюди, де торкалися її шкіри. — Ти не виглядаєш гарно. — Він нахилився ближче, і в Ківи перехопило подих, коли його губи опинилися прямо в неї під вухом і він прошепотів: — Ти виглядаєш вишукано. Ти
дійсно
вишукана.
Тремтячи, Ківа відповіла:
— Це сукня.
Джарен засміявся, і через його подих у неї по шкірі побігли мурашки.
— Повір мені, це не сукня.
— Ви там збираєтеся йти? — погукала з коридору Наарі.
Джарен відсторонився і проковтнув лайку:
— Думаєш, помітять, якщо я приб’ю власного Золотого Щита?
Ківа прикусила усмішку:
— Гіпотетично?
— Звісно. На цьому можна погодитися.
— Я вас чую! — погукала Наарі.
Джарен зітхнув, поклав руку Ківі на спину й повів її до дверей, бурмочучи:
— Можливо, не настільки гіпотетично.
Прибувши на маскарад, Ківа побачила, що кругла бальна кімната цілком змінилася. Всюди були люди, вдягнені в ідеальні відтінки синього й золотого, вишукані маски ховали обличчя одних краще, ніж інших.