Страница 127 из 147
Ківі стало огидно через методи, до яких вдається її сестра, але все одно вона полегшено видихнула на її відповідь.
Ківа не встигла поставити будь-які питання далі, бо Зулейка знов одягла маску і, притиснувши пальці до губ, гучно свиснула. Через кілька секунд на склад ринули бунтівники. Чимало були заляпані кров’ю, що показувало: за горами ящиків теж точилися бої. Скільки ж мірравенців відправив Навок? Ківа здригнулася, усвідомлюючи, наскільки серйозно північний король намагався нашкодити Джаренові… й Евалонові.
Ще один свист — і бунтівники почали розтягати тіла, прибираючи безлад. Кілька підійшло до Рес і Тора, слухаючи вказівки жінки, а тоді знову подалися за ящики.
— А що скажеш про матір? — запитала Ківа, різко повертаючись знову до Зулейки.
— Я вже сказала, що пізніше розповім тобі про її домовленість із…
— Ні, про її магію?
Зулейка завмерла.
— А що з нею?
Ківа перемістила Тіппову вагу в себе на руках і, вирішивши, що більше немає сенсу його тримати, обережно опустила на землю. Зустрівшись поглядом із сестрою, вона сказала:
— Делора розповіла мені, що робила мати… використовувала магію на шкоду людям. Як і Торвін Корентін.
Саме
це
її і вбило, а не якась там затяжна хвороба.
— Заради нашої сім’ї мати пішла на жертву, якої ти навіть уявити собі не можеш, — сказала Зулейка, її медово-золоті очі потемніли. — Навіть на мить не смій думати, що маєш право її засуджувати.
— Ти її
захищаєш
? — запитала Ківа. — Вона
вбивала
людей!
— Озирнися довкола себе, — сказала Зулейка, жестом обводячи закривавлене приміщення. — Ці люди загинули сьогодні через тебе. Чим це відрізняється?
Ківа швидко заговорила:
— Та
всім
відрізняється. Вони хотіли нашкодити нам. А я чула, що мати нападала на невинних. Один помах її руки — і вони
мертві
.
— Вирости, Ківо! — гаркнула Зулейка. — Невинних в цьому світі нема.
Ківа здригнулася від її несподіваного гніву.
Усвідомлюючи, що втратила над собою контроль, Зулейка зітхнула і торкнулася свого лоба над маскою.
— Пробач. Мені просто… просто не подобається бачити Тора таким. Я
ніколи
не бачила його таким. Якби тебе тут не було… — вона перетнулася поглядом з Ківою, її очі були нажахані. — Дякую, Ківо. Я не знаю, що робила б, якби втратила його.
Ківа довго видихнула, розуміючи сестрин переляк, навіть якщо й не розуміла її поганої реакції.
— Мені хотілося б, щоб ти більше не мала від мене стільки таємниць.
— Невже мені дійсно можна цим дорікати? — запитала Зулейка втомлено. — Скажи мені правду: ти дійсно готова відвернутися від сім’ї Валлентіс? Я бачила, наскільки ти їм небайдужа, і ти можеш заперечувати скільки хочеш, але я бачила, що вони тобі небайдужі. Особливо Джарен. Ти дійсно готова відібрати в них усе? Відібрати все в
нього
?
Ківине серце знову пришвидшилося. Вона могла збрехати, та й
повинна
була
б
збрехати, але не хотіла. Ні сестрі, ні собі.
Більше не хотіла.
— Я була готова, — прошепотіла Ківа. — Коли йшла з Заліндова, була готова їх зруйнувати.
— А тепер? — запитала Зулейка, вираз її обличчя під маскою був відкритим.
Розгублена, але якимось чином упевнена водночас, Ківа сказала:
— Ти маєш рацію… Вони мені
дійсно
небайдужі. Але і ти мені небайдужа. І Тор… Я люблю вас обох. Але я просто… — вона глибоко вдихнула і змусила себе визнати: — Не хочу бути бунтаркою.
Ківа швидко додала:
— Я не виступатиму проти вас, але… я не хочу вам допомагати. Більше не хочу.
Виснаження, яке Ківа відчула після того, як зцілила Торела, повернулося разом із серйозною дозою страху. Та Зулейчин вираз обличчя не змінився. Не було натяку на злість, якої Ківа очікувала, на образу. Та була… ну, не
задоволена
, але нарешті рада, що відкрилася правда.
— Про це я здогадалася, — тихо сказала Зулейка. — Тобі ніколи особливо не вдавалося приховувати свої думки. Навіть дитиною.
Ківа подивилася в землю:
— Пробач.
— Ти не можеш зарадити тому, як почуваєшся, — сказала Зулейка, а тоді відкрила обійми й притягла до себе Ківу. — Ми розберемось. Обіцяю.
Ківа ледве не заплакала, коли Зулейка обхопила її однією рукою за талію, а другою — за шию, міцно обійнявши, і повторила свою обіцянку, що вони з цим якось розберуться. Що вона не звинувачує її, що розуміє.
Вони стояли так довгий час, наче надолужували десять років втрачених обіймів, і відірвались одна від одної, тільки коли свист із іншого краю приміщення привернув їхню увагу. Ківа витерла мокрі очі, здивовано помітивши, що тіла прибрали, а чоловіки, яким Рес давала вказівки, повернулися з ношами для Торела. Вони обережно поклали його, а тоді зникли з ним за ящиками. Лишилася тільки Ресінда. Вона крокувала туди, де Зулейка з Ківою стояли над Тіппом.
— Кодан сказав мені, що незабаром заступає нова зміна, — сказала Рес досі хрипко від хвилювання. — На цей склад повинні донести щось, тож через кілька хвилин тут будуть докери.
Зулейка кивнула:
— Треба йти. — Вона подивилася на Ківу: — А тобі — повертатися в палац.
— Але Тіпп…
— Я за ним нагляну, — сказала Ресінда. — Пробач, Ківо, але я чула, що Зулейка тобі сказала, і я згодна. Якщо Джарен дізнається, що сьогодні трапилося, він схоче дізнатися, як ти втекла… і хто тобі допоміг. Нам самим ще потрібно розібратися, що відбувається, — вона кинула на Зулейку ущипливий погляд, збираючись якомога швидше випитати в неї про Тільдину домовленість із Мірравеном.
Обернувшись до Ківи, Рес сказала:
— Це означає, що ти повинна йти на принцесин маскарад і поводитися так, наче все нормально. А ще це означає, що Тіпп має залишитися з нами, принаймні доки тобі не випаде шанс поговорити з ним. Тобі доведеться вигадати якесь пояснення його відсутності, лише на сьогоднішній вечір. А тоді, щойно тобі знову вдасться вислизнути, зможеш йому все пояснити. — Тихішим голосом вона договорила: — Клянуся, що я від нього не відійду. Зі мною він буде в безпеці.
Ківі це страшенно не подобалося. Проте логічна частина її знала, що Зулейка і Рес мають рацію: за Тіппом потрібно наглядати. Вона досі не цілком розуміла, чому Джаренові не можна дізнатися про те, що її викрадали мірравенці, але якщо він дізнається про те, що вона була в небезпеці, то звинувачуватиме себе, а вона не хотіла класти такий тягар йому на плечі.