Страница 126 из 147
Глава 40
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Лишивши непритомного Торела в руках у Рес, Ківа повільно підійшла до Тіппа.
— Т-ти… ти його
зцілила
, — видихнув він, його блакитні очі були широкими, обличчя — білим, якщо не зважати на цівку крові, яка стікала зі скроні. — Ти
с
-
світилася
. В тебе
магія
.
— І не якась там магія, — сказала Зулейка, яка пішла слідом за Ківою. Вона зняла маску змії і сповістила: — Магія Корентінів.
Ківа нажахано подивилася на сестру.
— Та він і сам здогадався про це, — захистилася Зулейка.
З руками, досі зв’язаними за спиною, Тіпп підвівся на нестійких ногах, його губи тремтіли, коли він збагнув зраду.
— Тіппе, — прошепотіла Ківа.
— Ти
К
-
Корентін
? — хрипнув він. — Як Торвін? І… І
Т
-
Тільда
Корентін?
Усе ще пошепки Ківа сказала:
— Тільда була моєю матір’ю.
Тіпп дивився на неї з роззявленим ротом.
— Бунтівна Королева б-була твоєю
матір
’
ю
? Але… що ц-це
оз
-
значає
?
— Це означає, що весь час, поки ти думав, наче вона стає все ближчою з твоїми палацовими друзями, вона насправді замислювала, як їх знищити, — сказала Зулейка.
—
Зулейко
! — не витримала Ківа. —
Замовкни
!
Тоді вона поквапцем сказала Тіппові:
— Це не так. Це не вся історія.
Але шкоду вже було вчинено. Вже не повернути того, що Тіпп побачив, що Зулейка сказала, а Ківа навіть жодної гадки не мала, як довести, що вона не лиходійка.
Бо саме так Тіпп на неї дивився, і його очі наповнювалися слізьми.
— Я можу пояснити, — сказала Ківа, її голос (і серце) надтріснув, коли вона побачила вираз на його обличчі.
— На жаль, прямо зараз у нас на це нема часу, — сказала Зулейка.
І одним швидким рухом вона кинулася вперед і сильно вдарила Тіппа по потилиці руків’ям свого меча.
Ківа впіймала його до того, як він повалився на землю, з люттю подивилася на сестру і вереснула:
—
Якого
біса
?!
— Він просто тягар, — без жодного каяття сказала Зулейка.
— Він — одинадцятирічний хлопчик!
— Саме так, — сказала Зулейка. — Доки ми не вигадаємо, що з ним робити, хай лишається з нами. З бунтівниками. Не можна дозволити, щоб він розповів про все твоїм королівським друзям, чи не так?
Ківа так лютувала, що не могла дібрати слів, і знову потяглася по свою магію, аби зцілити Тіппів струс мозку — його
другий
струс мозку. Та Зулейка торкнулася її руки, руйнуючи її фокус:
— Ні. Його так буде легше перенести.
— Він нікуди з тобою не піде, — виплюнула Ківа.
—
Думай
, Ківо, — сказала Зулейка, втрачаючи терпіння. — Якщо він повернеться до палацу, то ти дійсно вважаєш, що він триматиме рота на замку? Ти настільки йому довіряєш?
—
Так
, — не вагаючись, сказала Ківа.
А тоді вона пригадала, як він на неї подивився, і почали закрадатися сумніви.
Кальдон довідався, хто вона, ще до ближчого знайомства, тож не почувався зрадженим, адже знав про це весь час. А от Тіпп… Ківа приховувала від нього свою таємницю три роки. І гірше: тепер він знає, що вона планувала нашкодити сім’ї Валлентіс — людям, яких він любив настільки, що намалював їх на своєму сімейному портреті. Якщо поставити його перед вибором, Ківа не була впевнена, що б Тіпп зробив, коли він настільки засмучений.
— Я бачу, ти починаєш розуміти, сестричко, — сказала Зулейка м’якше. — Не переймайся, він буде в безпеці. А завтра ти все поясниш і побачиш, кому він вірний.
— Завтра? — хрипнула Ківа.
— Маскарад починається менш ніж за годину. Ми перехопили повідомлення мірравенців, тож у палаці нікому не відомо, що сьогодні трапилось, але якщо ти не хочеш, щоб твій принц задумався, куди ти поділася, то повертайся в палац.
— Я не піду на дурну вечірку, доки Тіпп…
— Раджу не згадувати нічого цього при Джаренові, — продовжила Зулейка, не зважаючи на Ківині слова. — Мені здається, тобі буде важко пояснити, як ти втекла. І краще, якщо йому не буде відомо, що наші північні друзі зараз у місті.
Були
у місті, — виправилася вона, дивлячись на тіла, які лежали довкола. — З ними розправилися, тож нагальної загрози йому немає.
Ківа припинила сперечатись і вимогливо запитала:
— Що мати пообіцяла королю Навоку? Чоловіки, які викрали нас, сказали, що ти повинна виплатити її борг… і що його прострочено.
Зулейка подивилася на Рес, що так і стояла навколішки над Тором, який досі був у масці, байдужа до кривавого хаосу, що їх оточував.
— Не твоє діло.
— Цілком моє, — процідила Ківа.
Зулейка повернулася, зустрілася з нею поглядом, помітила, наскільки сестра сердита, й піддалася:
— Я розповім тобі, але не тут. Наступного разу, десь у безпечному місці… і на самоті.
Ківа хотіла наполягти на відповіді, але сестра була рішуче налаштована, тож вона різко кивнула на знак згоди. Незважаючи на свою капітуляцію, вона ще не збиралася відпускати Зулейку з гачка. Досі лишалися відповіді, які їй потрібні.
Кивнувши в бік Тіппа, Ківа запитала:
— Ти вкрала Книгу Закону?
Якщо Зулейку і здивувала зміна теми, вона цього не показала.
— Не особисто.
— Зул…
— Можливо, я дійсно мала до цього стосунок, — визнала Зулейка.
Ківу накрило розуміння:
— Періта Браун була бунтаркою. Твоєю шпигункою в палаці.
— Однією з них.
— Ти
вбила
її?! — зойкнула Ківа.
У Зулейчиному виразі обличчя не було м’якості, коли вона відповіла:
— Вона не хотіла, щоб ось цей… — вона вказала на Тіппа, — втрапив у халепу, і планувала зізнатися. Я зробила те, що довелося.
Ківа відсахнулася:
— Але
навіщо
? Навіщо забирати Книгу?
Зулейка витерла закривавлені руки об штани.
— З освітньою метою.
На погляд, який Ківа послала їй, Зулейка фиркнула й пояснила:
— Ти тієї ночі згадала прихований пункт про Царствену Тріаду… — Ківине серце зойкнуло, — і це змусило мене задуматися: що ще там може бути? А раптом там є інша таємна зачіпка, яка нам допоможе? — Зулейка знизала плечима. — Я подумала, що подивитися не зашкодить. — Вона набула незграбного вигляду і сказала: — Я поверну її, щойно розберуся, клянусь.