Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 126 из 147

Глава 40

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Лишивши непритомного Торела в руках у Рес, Ківа повільно підійшла до Тіппа.

— Т-ти… ти його

зцілила

, — видихнув він, його блакитні очі були широкими, обличчя — білим, якщо не зважати на цівку крові, яка стікала зі скроні. — Ти

с

-

світилася

. В тебе

магія

.

— І не якась там магія, — сказала Зулейка, яка пішла слідом за Ківою. Вона зняла маску змії і сповістила: — Магія Корентінів.

Ківа нажахано подивилася на сестру.

— Та він і сам здогадався про це, — захистилася Зу­лейка.

З руками, досі зв’язаними за спиною, Тіпп підвівся на нестійких ногах, його губи тремтіли, коли він збагнув зраду.

— Тіппе, — прошепотіла Ківа.

— Ти

К

-

Корентін

? — хрипнув він. — Як Торвін? І… І

Т

-

Тільда

Корентін?

Усе ще пошепки Ківа сказала:

— Тільда була моєю матір’ю.

Тіпп дивився на неї з роззявленим ротом.

— Бунтівна Королева б-була твоєю

матір

’

ю

? Але… що ц-це

оз

-

значає

?

— Це означає, що весь час, поки ти думав, наче вона стає все ближчою з твоїми палацовими друзями, вона насправді замислювала, як їх знищити, — сказала Зулейка.

—

Зулейко

! — не витримала Ківа. —

Замовкни

!

Тоді вона поквапцем сказала Тіппові:

— Це не так. Це не вся історія.

Але шкоду вже було вчинено. Вже не повернути того, що Тіпп побачив, що Зулейка сказала, а Ківа навіть жодної гадки не мала, як довести, що вона не лиходійка.

Бо саме так Тіпп на неї дивився, і його очі наповнювалися слізьми.

— Я можу пояснити, — сказала Ківа, її голос (і серце) надтріснув, коли вона побачила вираз на його обличчі.

— На жаль, прямо зараз у нас на це нема часу, — сказала Зулейка.

І одним швидким рухом вона кинулася вперед і сильно вдарила Тіппа по потилиці руків’ям свого меча.

Ківа впіймала його до того, як він повалився на землю, з люттю подивилася на сестру і вереснула:

—

Якого

біса

?!

— Він просто тягар, — без жодного каяття сказала Зулейка.

— Він — одинадцятирічний хлопчик!

— Саме так, — сказала Зулейка. — Доки ми не вигадаємо, що з ним робити, хай лишається з нами. З бунтівниками. Не можна дозволити, щоб він розповів про все твоїм королівським друзям, чи не так?

Ківа так лютувала, що не могла дібрати слів, і знову потяглася по свою магію, аби зцілити Тіппів струс мозку — його

другий

струс мозку. Та Зулейка торкнулася її руки, руйнуючи її фокус:

— Ні. Його так буде легше перенести.

— Він нікуди з тобою не піде, — виплюнула Ківа.

—

Думай

, Ківо, — сказала Зулейка, втрачаючи терпіння. — Якщо він повернеться до палацу, то ти дійсно вважаєш, що він триматиме рота на замку? Ти настільки йому довіряєш?

—

Так

, — не вагаючись, сказала Ківа.

А тоді вона пригадала, як він на неї подивився, і почали закрадатися сумніви.

Кальдон довідався, хто вона, ще до ближчого знайомства, тож не почувався зрадженим, адже знав про це весь час. А от Тіпп… Ківа приховувала від нього свою таємницю три роки. І гірше: тепер він знає, що вона планувала нашкодити сім’ї Валлентіс — людям, яких він любив настільки, що намалював їх на своєму сімейному портреті. Якщо поставити його перед вибором, Ківа не була впевнена, що б Тіпп зробив, коли він настільки засмучений.

— Я бачу, ти починаєш розуміти, сестричко, — сказала Зулейка м’якше. — Не переймайся, він буде в безпеці. А завтра ти все поясниш і побачиш, кому він вірний.

— Завтра? — хрипнула Ківа.

— Маскарад починається менш ніж за годину. Ми перехопили повідомлення мірравенців, тож у палаці нікому не відомо, що сьогодні трапилось, але якщо ти не хочеш, щоб твій принц задумався, куди ти поділася, то повертайся в палац.

— Я не піду на дурну вечірку, доки Тіпп…

— Раджу не згадувати нічого цього при Джаренові, — продовжила Зулейка, не зважаючи на Ківині слова. — Мені здається, тобі буде важко пояснити, як ти втекла. І краще, якщо йому не буде відомо, що наші північні друзі зараз у місті.

Були

у місті, — виправилася вона, дивлячись на тіла, які лежали довкола. — З ними розправилися, тож нагальної загрози йому немає.

Ківа припинила сперечатись і вимогливо запитала:

— Що мати пообіцяла королю Навоку? Чоловіки, які викрали нас, сказали, що ти повинна виплатити її борг… і що його прострочено.

Зулейка подивилася на Рес, що так і стояла навколішки над Тором, який досі був у масці, байдужа до кривавого хаосу, що їх оточував.

— Не твоє діло.

— Цілком моє, — процідила Ківа.

Зулейка повернулася, зустрілася з нею поглядом, помітила, наскільки сестра сердита, й піддалася:

— Я розповім тобі, але не тут. Наступного разу, десь у безпечному місці… і на самоті.

Ківа хотіла наполягти на відповіді, але сестра була рішуче налаштована, тож вона різко кивнула на знак згоди. Незважаючи на свою капітуляцію, вона ще не збиралася відпускати Зулейку з гачка. Досі лишалися відповіді, які їй потрібні.

Кивнувши в бік Тіппа, Ківа запитала:

— Ти вкрала Книгу Закону?

Якщо Зулейку і здивувала зміна теми, вона цього не показала.

— Не особисто.

— Зул…

— Можливо, я дійсно мала до цього стосунок, — визнала Зулейка.

Ківу накрило розуміння:

— Періта Браун була бунтаркою. Твоєю шпигункою в палаці.

— Однією з них.

— Ти

вбила

її?! — зойкнула Ківа.

У Зулейчиному виразі обличчя не було м’якості, коли вона відповіла:

— Вона не хотіла, щоб ось цей… — вона вказала на Тіппа, — втрапив у халепу, і планувала зізнатися. Я зробила те, що довелося.

Ківа відсахнулася:

— Але

навіщо

? Навіщо забирати Книгу?

Зулейка витерла закривавлені руки об штани.

— З освітньою метою.

На погляд, який Ківа послала їй, Зулейка фиркнула й пояснила:

— Ти тієї ночі згадала прихований пункт про Царствену Тріаду… — Ківине серце зойкнуло, — і це змусило мене задуматися: що ще там може бути? А раптом там є інша таємна зачіпка, яка нам допоможе? — Зулейка знизала плечима. — Я подумала, що подивитися не за­шко­дить. — Вона набула незграбного вигляду і сказала: — Я поверну її, щойно розберуся, клянусь.