Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 125 из 147

Але тут з’явилася Зулейка в масці змії, вискочила з-за ящиків і налетіла на здорованя саме тоді, коли він ударив мечем у бік Торела. Вони втрьох зімкнулися, їхні тіла були настільки близько, що здавалося, наче вони обіймаються. До Ківиних вух долинув гучний зойк болю, і чоловік у татуюваннях упав на коліна, а тоді зовсім завалився. Тор і Зулейка стали над ним.

Якусь мить ніхто не рухався.

А тоді Тор почав падати.

—

Тореле

! — закричала Рес, дістаючись до нього якраз вчасно, щоб не дати повалитися на землю.

Зулейка нажахано дивилася на брата.

Ківа теж.

Бо меч мірравенця застряг у Тора в грудях.

Одну жахливу секунду Ківа не могла рухатися, не могла

думати

, але тоді Рес подивилася на неї й закричала:

—

ДОПОМОЖИ

ЙОМУ

!

І Ківа пригадала.

Вона

може

допомогти йому —

зцілити

його.

Як вона зцілила Тіппа.

Щодуху біжучи до них, Ківа боролася з хвилею страху і змушувала себе заспокоїтися.

— К-Ківо, — сказав Тор, під маскою його смарагдові очі захмарилися від болю.

— Усе буде добре, — сказала вона своїм найбільш заспокійливим цілительським голосом. — Але це… — вона простягла тремтячу руку до руків’я меча, — це буде трішки боляче. Зовсім крихту.

Без інших попереджень вона висмикнула лезо з його грудей.

Торове тіло здригнулося, рот відкрився від беззвучного стражденного крику, а очі закотилися.

— Торе?

Торе

! — заволала Рес. — Отямся! Ківо,

отям

його

!

— Йому непритомному буде легше, — сказала Ківа, її руки закрили кров, яка бризкала з його рани. — Чорт, гадаю, лезо зачепило артерію.

— Допоможи! — благала Рес і затнулася. — Ківо…

будь

ласка

.

Десь у глибині думок Ківа здивувалася, що дівчина поклала численні трупи, її вкривають краплини чужої крові, а от крові, яка лилася з Торела, вона не витримала. Він — її найкращий друг, вона сказала. Ківа не могла не задуматися, чи не є він для неї кимось важливішим.

— Тримай себе в руках, Рес, — тихо сказала вона. — І дай мені трохи місця.

Протягом усього цього Зулейка дивилася на них, німа від жаху, але в Ківи не було часу заспокоювати сестру. Натомість вона заплющила очі й потяглася до своєї магії. Її бабуся мала рацію — їй варто вчитися користуватись нею, а не заштовхувати подалі й покладатися на неї тільки в найскрутніші часи. Та запізніле усвідомлення зараз ні до чого: в неї крізь пальці витікала кров брата разом з його життям.

— Будь ласка, — прошепотіла Ківа, навіть гадки не маючи, як спонукати свою магію вийти назовні. —

Будь

ласка

.

І тоді вона це відчула. Поколювання в пальцях, палання в долонях, натиск сили ринув з неї, коли підключилася давно похована інтуїція, спрямовуючи магію зцілити смертельну рану.

Ківа розплющила очі й побачила, що знайоме золоте світло плинуло в Торела, кров текла дедалі менше, доки зовсім не зупинилася, рана на шкірі зникла. Його обличчя було бліде, губи аж сині, кількість втраченої крові турбувала, але не була катастрофічною. Коли її магія почала відходити, а золоте світло — танути, Ківа зрозуміла, що він відновиться.

Житиме.

З неї вирвався схлип, і полегшало не тільки їй: Рес відчайдушно чіплялася за Торела.

— Він?..

— З ним усе гаразд, — слабко сказала Ківа, підносячи руку до голови, яка зненацька запаморочилася. — Йому просто потрібно відіспатися.

Як і Ківі. Вона почувалася не менш виснаженою після того, як зцілила Тіппа, але тоді вона була посеред тюремного бунту і дозволити собі покуняти не могла.

На жаль, вона й зараз була не в тому становищі, щоб дозволити собі це, тож усупереч запамороченню підняла погляд на сестру, прагнучи запевнити Зулейку, що з Тором усе буде гаразд.

Але Зулейка дивилася не на Ківу. Її очі були зосереджені на кутку складу.

З нудотним відчуттям Ківа повільно повернулася, щоб подивитися туди, куди й сестра, вже знаючи, що по­бачить.

Тіпп отямився.

І судячи з його виразу обличчя, він усе бачив.