Страница 124 из 147
— Я віддана Торові, — твердо заявила Рес. — Мені начхати на мету бунтівників, але заради нього я віддала б своє життя. Перед ним я в боргу після всього, що він для мене зробив. Тож куди він — туди я. І якщо це означає, що я повинна миритися з такою підступною зміюкою, як твоя сестра, так тому й бути.
Знову відсторонившись від Ківиних мотузок, Ресінда швидко сказала:
— Напевно, оцю останню частину при ній не варто згадувати.
Ківа приховала посмішку:
— Я також із сестрою не в найкращих стосунках.
Вона подумала про те, що сказала Делора: як Зулейка приховала правду про темну магію їхньої матері, про їхню заплямовану сімейну історію. А тоді пригадала, як Зулейка вибачилася за свою поведінку, як намагалася налагодити їхні стосунки, як обіцяла старатися. Ківа тихо додала:
— Але ми над цим працюємо.
— Щасти, — пробурчала Рес. — Лише не забувай, що гадюки мають ікла.
— Тобі вона так не подобається?
Рес зітхнула і особливо злісно шарпнула Ківину мотузку, після чого долинув звук тріску волокон. Але Ківа ще не була вільною.
— Пробач, я знаю, що вона твоя сестра. Ми з Тором давно домовилися не розмовляти про неї. Він дуже відданий сім’ї, незважаючи на рішення, які вони приймають.
Вони
.
— Якщо ти з ними п’ять років, то це означає, що ти знала мою матір?
Рес нічого не сказала, а тоді кашлянула й відповіла:
— Так, знала.
Ці два слова були наповнені почуттями, дуже мало з яких були хороші.
— Я не знала її добре, — продовжила Рес. — Тільда була дуже… зосереджена. На своїх цілях. Коли я приєдналася до бунтівників, вона нечасто бувала поруч, інколи йшла з табору разом із Зулейкою. Тор страждав. Він почувався так, наче втратив обох сестер і матір, але спрямував це в тренування, стаючи дедалі сильнішим і вправнішим, змушуючи бунтівників захопитися ним. Я гадаю, що без нього як генерала вони розсипалися б під Зулейчиним керівництвом. Вона — підступність; він — серце.
Мотузки знову тріснули, і Ківі вдалося більше поворушити руками.
— Майже готово, — сказала Рес.
Рішуче налаштувавшись думати про свою зруйновану сім’ю пізніше, Ківа сказала:
— Щойно я звільнюся, нам доведеться поквапитися. — Вона подивилася на Тіппа: — Він приходив до тями?
— На кілька хвилин. Він знав своє ім’я, пам’ятав, що трапилося, запитав про тебе. Але знову зомлів.
Ківа відчула полегшення, що він достатньо при глузді й розмовляє.
— Треба забрати його звідси, щоб його добре оглянули. Є думки про те, як уникнути викрадачів, коли будемо виходити?
— Доведеться вигадувати на льоту, — сказала Рес. — Тор уже зрозумів, що щось не так, тож він нас шукає. Я мала зустрітися з ним одразу після обіду, а це було багато годин тому.
— Тор у місті?
— І він, і Зулейка, — відповіла Рес. — На вечірці.
У вирі подій Ківа й забула, що Міррин запросила її брата й сестру на маскарад. Подумки Ківа вилаялася через свій безкінечно кошмарний день.
— Якщо нам вдасться звідси вислизнути, можемо відшукати його…
Рес обірвала себе тріумфальним звуком, і через мить мотузки з Ківиних зап’ясть зникли.
— Дякую, — сказала Ківа і скривлено потерла пальці, повертаючи їм чутливість.
— Ти понесеш Тіппа, — проінструктувала Рес. — Мені знадобляться вільні руки на випадок, якщо нам доведеться пробиватися з боєм…
Вона різко замовкла, коли пролунав звук наближення важких кроків, її широкі очі сказали Ківі завести руки за спину й поводитися так, наче вона досі зв’язана.
— О, гляньте, коханочка прокинулася, — сказав чоловік у татуюваннях, з’являючись зі своїм напарником з-за тої самої купи ящиків. — Жодного слова від твого принца досі. В нас проблеми з доставкою повідомлень, бо в палаці людно. Влаштовуйся зручніше, дівуле, тому що…
І тут його урвала Рес, яка кинулася на нього, всією вагою тіла врізавшись у живіт. Він зігнувся навпіл і спробував її вхопити, але вона швидко відступила, його меч був у неї в руках, і вона черкала ним у повітрі.
Вона була швидка, але його блідий напарник перехопив її зброю власною, відповівши ударом, який ледь не розпоров їй горло.
Незважаючи на те, що в неї не було підготовки, Ківа не могла дозволити Рес самотужки битися з двома дужими чоловіками, тож похапцем звелася на ноги. Їй ледве вдалося зробити три кроки, коли з-за ящиків вилетів Торел, у шакалячій масці і з мечем у кожній руці. Він закричав до Ківи: «Лишайся там!» — і пірнув прямісінько в бійку.
У Ківиних вухах дзвеніли мечі: Рес і Тор билися з мірравенцями. На звук примчало ще більше чоловіків і жінок, усі в таких самих сірих шкіряних обладунках, як і викрадачі.
Ківа кинулася по Тіппа й відтягла його настільки далеко, наскільки вдалося.
Вона зупинилася, тільки коли вони дісталися до скупчення дерев’яних бочок, заштовханих у куток складу. Там Ківа в захисній позі нависла над ним, спостерігаючи за розгортанням битви.
Тор і Рес були в меншості… в серйозній меншості.
Та все ж вони не відступали, б’ючись спина до спини, їхні мечі миготіли в повітрі, тіла падали до ніг.
Вони вже робили таке. В їхній атаці була очевидна синхронна міць — у тому, як вони прикривали вразливі точки одне одного й вигукували одне одному вказівки: «Пригнись!», «Ліворуч!», «Праворуч!», «Стрибай!».
Ківа заворожено спостерігала, як вороги падали. Її впевненість зростала з кожним убитим, але вона все одно лишалася напруженою, боячись за двох бунтівників: хоч які ті вправні, могли не втриматись проти настільки напористої сили.
Але мірравенців почало меншати, їх більше було на землі, аніж на ногах, багато стогнали, багато взагалі були недвижні. Рес і Тор уже рухалися повільніше, на обох були численні порізи й рани, але вони все одно билися.
Аж зненацька не лишилося з ким битися.
Тор і Рес, важко дихаючи, постояли на місці, дивлячись на хаос довкола себе. Рес перша струсила це з себе і пішла до Ківи з Тіппом, які лишалися в кутку. Ківа подумала, що чує від хлопчика тихесенький стогін, наче він прокидається, однак щойно вона до нього повернулася, щось зачепило її погляд.
Чоловік у татуюваннях лише вдав, що його подолали.
Він мовчки підвівся позаду Тора, не помічений ні її братом, ні Рес — ті дивилися в Ківиному напрямку.
—
ТОРЕ
! — закричала вона. —
ПОЗАДУ
!
Тор крутнувся надто пізно, щоб виставити захист, — мірравенець уже був над ним.