Страница 123 из 147
Ківа знову застогнала, впізнаючи наполегливий Ресіндин голос, який витягав її з неприродного сну. Нова хвиля нудоти змусила її знов опиратися бажанню виблювати.
Знову кашляючи і давлячись, Ківа розплющила очі й побачила, що вона досі на складі, проте сонце, яке просочувалося крізь вікна, значно слабше, а тіні на підлозі — довші, що вказувало на ранній вечір. Якщо додати сюди час, який вона провела в Срібношипі, то Ківи не було багато годин. Але планування маскараду йшло повним ходом, і цілком можливо, що досі ніхто не помітив її відсутності. І
Джарен
зокрема.
Кинувши погляд в один бік, вона побачила Тіппа, досі непритомного, але в іншій позі — наче він прокинувся, а тоді знову заснув. З іншого боку була Ресінда, яка навколішках стояла біля неї. Зап’ястя цілительки були закривавлені: вона зірвала свої пута. І негайно заходилася працювати над тим, щоб звільнити Ківу з її мотузок.
— Хто ти? — пробурмотіла Ківа, її онімілі пальці боляче щипало, поки Рес шарпала біля її зап’ясть. Так, вона знепритомніла, та не забула реакції Рес — точніше, відсутності реакції, — коли та дізналася про її сім’ю.
— Ти знаєш, хто я. Ресінда Лорін.
— Я не питала твого імені, — сказала Ківа. — Хто ти
така
?
Цього разу Рес не намагалась ухилитися від відповіді:
— Перша заступниця Торела.
Ківин розум вибухнув:
— Ти
хто
?!
— Перша його заступниця, — повторила Рес. — Ну, друга за рангом після Торела. В армії бунтівників.
— Я розумію, що це означає, — прошипіла Ківа, силкуючись перетравити цю новину. — Але… але ти ж цілителька! Цілителька зі
Срібношипу
!
Рес похитала головою:
— Це моє прикриття. Тор хотів, щоб поруч із тобою був хтось про всяк випадок, а оскільки нам було відомо, що тебе потягне в цілительську академію, був сенс відправити мене туди під прикриттям. Мої батьки були цілителями, як я тобі й казала, інколи я допомагаю медикам бунтівників, тож у мене були найкращі шанси не завалити прикриття, — вона замовкла. — Після Зулейчиного викрадення мені легко вдалося викрасти мантію й перехопити повідомлення з палацу. Одягненій ось так, просто потрібно було показати королівський виклик вартовим, і вони пропустили мене в браму. Дістатися до тебе було аж надто легко: я закріпила за собою роль у твоєму житті майже одразу після того, як ми дізналися, що ти прибула в місто.
Ківа пригадала свої взаємодії з Ресіндою, міркуючи, чому вона ніколи не запідозрила щось не те. Навіть учора, коли ніхто в Срібношипі про ту не чув. Чорт, та минулого тижня сама Матрона-Цілителька не впізнала імені Рес! І…
«Я тут щодня на ранковій зміні».
Коли Ківа знаходила Рес, та вже
чекала
на неї. Просто сиділа на тій самій лавці в прихистку — збіг, над яким Ківа не завдавала собі клопоту подумати. Завжди надто втішена тим, що знайшла подругу, вона не питала себе, чому та не
працює
. Вже не кажучи про те, як Рес принагідно запропонувала стати провожатою в Низькодуб, і —
боги
! — вона навіть
бачила
Ківин магічний вибух і нічого не сказала.
Бо вона вже
знала
.
— Щось із того було справжнім? — хрипко запитала Ківа.
Цілителька —
не
цілителька, нагадала собі Ківа — припинила своє шарпання, перемістившись, щоб подивитися Ківі в очі.
— Між нами все було справжнім, — серйозно сказала вона. — Будь ласка, не сумнівайся в цьому.
— Ти брехала мені про те, хто ти така, з першого дня, — сказала Ківа, в ній наростала злість.
Погляд, яким її нагородила Рес, був вартий тисячі слів.
— Хто б казав.
Ківина злість ослабла, але вона чіплялася за неї щосили:
— Це інше. Ти весь час знала, хто я така.
— Але ти брехала мені весь той час, — заперечила Рес, її увага повернулася до Ківиних мотузок. — Тож чому б не сказати, що ми поквитались, і замість того щоб сперечатися, зосередитися на тому, як вибратися звідси?
З Ківи випарувалися всі залишки злості. Рес мала рацію: вони обидві брехали одна одній і обидві разом потрапили в цю халепу. Вони можуть пізніше розібратися зі своїми суперечностями, щойно опиняться в безпеці.
— То були люди короля Навока, так? — запитала Ківа, вже знаючи відповідь, але показуючи Рес, що вона готова забути все інше, принаймні поки що. — Їм потрібен Джарен?
— Схоже на те, — відповіла Рес. — Вони дещо сказали після того, як відключили тебе. Розмовляли мірравенською, думаючи, що я не зрозумію, однак село, в якому я виросла, було близько до кордону, і я двомовна. До речі, саме там я зустріла твого брата. Він врятував мене від найманців, які напали на моє село п’ять років тому. І став моїм найкращим другом.
Ківа пригадала, що Рес розповіла про своє трагічне минуле, як її вдочерила нова сім’я.
Весь час ішлося про бунтівників.
Знову розчарована, що пропустила натяки, Ківа змусила себе триматися теми.
— Що сказали ті чоловіки?
— Вони хочуть провести обмін, — відповіла Рес. — Принц Деверік… Джарен… замість нас. Вони думають, що він погодиться, особливо зважаючи на те, що ти тут.
— Нам потрібно втекти до того, як він зробить дурницю, — сказала Ківа очевидне.
— Я над цим працюю, — відповіла Рес, продовжуючи сіпати мотузки.
Думаючи про все інше, що казали ті чоловіки, Ківа запитала:
— Ти знаєш, про яку домовленість вони говорили? Борг, який, за їхніми словами, вже прострочено?
— Зізнаюся,
це
мене особливо стурбувало, — сказала Рес. — Я навіть гадки не маю, про що вони, але відчуття якесь недобре.
— Ти
впевнена
, що не знаєш? — натиснула Ківа, рухаючи руками. Пута послабились, але вона ще була далеко не вільною. — Ти бунтівниця. І друга після Тора, чи найкраща подруга, чи… хто завгодно.
— Він розповідає мені все, — сказала Рес, роблячи з мотузкою щось, від чого Ківа зморщилася. — Якби він знав про якусь угоду, яку уклала ваша мати, то і я б знала.
— Я цілком певна, що Зулейка знає, — сказала Ківа, знову пригадуючи сестрині завуальовані слова і те, як мірравенці самовпевнено назвали її на ім’я.
Ресіндин тон змінився на невдоволений:
— Яка несподіванка.
Ківа не втрималася:
— Ти з моєю сестрою як?