Страница 122 из 147
Глава 39
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Ківа приб’є свою сестру.
Такою була її перша думка, коли вона почала підводитися.
Другою думкою було те, що її знудить: рештки запаху того, від чого вона знепритомніла, лишили по собі поганий післясмак. Хоч скільки свіжого повітря вона ковтала, це не мало значення.
Але коли вона розплющила очі, кашляючи, давлячись і борючись із мотузкою, якою її руки були зв’язані за спиною, одного погляду вистачило, щоб їй було вже не до бунту шлунка.
Вона відчула в повітрі сіль і море, виразний рибний запашок у поєднанні з затхлою деревиною та слабкими слідами вина і приправ. Однак тільки коли роззирнулася будівлею, в яку її притягли, збагнула, що перебуває всередині складу в доках.
Довкола неї до стелі все було забито дірявими бочками й напханими мішками. На полицях рядами стояли керамічні посудини, дерев’яні ящики були недбало складені один на одного, і єдиний натяк на світло проникав з малесеньких вікон-щілин зверху у височенних стінах. Підлога загалом була пуста, речі були складені на акуратні купи ближче до стін, але в приміщенні було так багато краму, що він приховував вихід з Ківиного поля зору, вказуючи на те, що її занесли в глибину складу. Навіть якщо й так, втечі в неї на думці не було. Вона припускала, що це знову спроба її сестри привернути увагу, постановочне викрадення, надто схоже на перше, щоб бути випадковістю.
Та цього разу Ківа була не сама.
Поруч на підлозі лежали Тіпп і Ресінда, їхні руки також були зв’язані за спинами. У хлопчика йшла кров з рани на голові (від чого у Ківи стривожено пришвидшився пульс), а цілителька була закривавлена й побита, хоча до неї повільно поверталася притомність — вона сіла і з похмурим обличчям роззирнулася.
— Я можу пояснити, — пробелькотіла Ківа, коли погляд Рес спинився на ній.
— Ти поранена? — запитала цілителька.
— Зі мною все гаразд, — відповіла Ківа. — Проте я повинна сказати тобі…
Вона не встигла вибачитися за цю халепу, бо двоє чи не найбільших чоловіків, яких вона взагалі будь-коли бачила, вийшли з-за ряду складених один на одного ящиків — один весь у татуюваннях, другий блідий, як молоко.
— Хто з вас Ківа? — запитав чоловік у татуюваннях.
Його сильний акцент змусив Ківу завмерти. Її розум уже прочистився, ядучий наркотик вийшов з тіла достатньо, щоб вона пригадала: якщо вірити Кальдону, її сестра була не єдиною, хто хотів викрасти її майже два тижні тому.
— Я, — відповіла Ресінда.
Ківа подивилася на неї з роззявленим ротом і швидко сказала:
— Ні,
я
.
Ресінда кинула на неї погляд і тихо прошипіла:
— Замовкни і дай мені розібратися.
Це здивувало Ківу настільки, що вона замовкла. Дивлячись на Рес, вона більше не бачила й сліду веселої, товариської цілительки, з якою Ківа познайомилась і подружилася. На місці тієї була нова людина, інша, обличчя було суворим, а очі пильно дивилися на двох чоловіків так, наче їй під силу спопелити їх поглядом.
— Ти добре билася, лялечко, — сказав Ресінді блідий чоловік, також з акцентом. Він вказав на довгу подряпину на своєму передпліччі, тоді на глибоку — на щоці.
— Ослаб ці мотузки — і можна перейти до другого раунду, — солодко сказала Рес. У її голосі не було страху, наче вона
хотіла
битися з ним.
Щось було тут не так. Чого Ківа не розуміла. Чого вона…
Блідий чоловік спрямував погляд своїх не менш блідих очей на Ківу, обриваючи хід її думок:
— Ти тут з двох причин, дівуле. Перша — це нагадати твоїй сестрі, що наш король починає втрачати терпець. Бунтівна Королева, можливо, й мертва, але Навок усе одно сподівається, що її частину угоди буде виконано. Зулейка Корентін повинна заплатити материн борг. Борг
вашої
спільної
матері. Постарайся пояснити їй, що боржок уже прострочено.
Ківа відчула, як з її обличчя сходить кров, до неї мстиво повернулися сестрині слова з Низькодуба: «Король Навок більш ніж охоче домовився з Бунтівною Королевою».
Вічносвіте поможи, що ж їхня мати
накоїла
?
Але в Ківи не було часу на цьому зациклюватися, бо вона отримала підтвердження того, що не Зулейка стоїть за цим викраденням. І, можливо, гірше, що кремезний чолов’яга розкрив, хто Ківа така — і хто її рідні — перед Ресіндою.
Ківу накрило хвилею жаху, але коли вона обернулася до цілительки з запереченням, Ресінда не виглядала аніскілечки стривоженою.
Чи здивованою.
— Боги, — прохрипіла Ківа, коли до неї прийшло усвідомлення, — невже ти…
— Друга причина, чому ти тут повинна бути, очевидна, — гучно перебив чоловік з татуюваннями, копаючи її черевик. Боляче не було, але це змусило її сидячи позадкувати, і вона вдарилась об дерев’яний ящик. — Ти наживка.
— Минулого разу, коли наші люди спробували тебе забрати, вони не були готові, але сьогодні все по-іншому, — з похмурою посмішкою сказав блідий. — Може минути якийсь час, доки твій чарівний принц помітить, що тебе немає. Якщо хочеш зберегти для нього оте гарненьке личко, ліпше притримай язика. Щойно він і його варта прибудуть — у нас буде своя вечірка. Звісно, не маскарад, однак не менш незабутня.
«Ти просто дуже смачна наживка для значно більшої рибини».
Кальдон увесь цей час мав рацію, збагнула Ківа. Король Навок послав своїх людей упіймати її після Річкового фестивалю з цією самісінькою метою — виманити принца-наступника. Вони знали, як багато вона означає для Джарена; знали — і прийшли по неї.
«Карамор і Мірравен дочекатися не можуть, щоб почати вторгнення; вони чекають від нас найменшого прояву слабкості».
Ківа — Джаренова слабкість.
Блідий чоловік ще більше вискалив зуби, коли побачив, що на її обличчі з’являється розуміння.
— У Мірравену на Евалон великі плани, — заявив він. — Сьогодні на власній шкурі відчуєте, що на вас чекає.
Ківа заплющила очі, наче це могло зупинити слова.
Їй варто було тримати їх розплющеними.
Тоді вона побачила б, як до обличчя потяглася рука, як наблизилася просочена ядучим запахом ганчірка, що знову затулила їй рота якраз перед тим, як чоловік у татуюваннях сказав їй:
— Це допоможе згаяти час. Солодких снів, дівуле.
— Ківо, та
прокидайся
ж
!
По Ківиному обличчю плескала долоня. Вона застогнала, прагнучи відкинути її, але руки досі були зв’язані за спиною.
— Добре. Тепер розплющуй очі.