Страница 121 из 147
— Як ми можемо допомогти? — запитала Рес, витираючи коричневу живицю зі своєї білої мантії.
Вручаючи їй порожній флакон, Ківа сказала:
— Мені потрібно це відтворити. Я гадаю, що ідентифікувала інгредієнти, але не впевнена щодо кількості кожного.
Коли Тіпп простяг руку, Рес віддала йому флакон і визнала:
— Я не дуже вправна у виготовленні складного зілля, проте з ножем добре вмію впоратися, — вона вказала на дошки для нарізання. — Можу підготувати все, що тобі потрібно.
Ківа сподівалася, що Рес запропонує більше допомоги, але вона розуміла, що відтворити зілля складно. Просто доведеться прислухатися до своєї цілительської інтуїції, виробленої за ті роки, коли їй доводилося сяк-так збирати рятівні ліки, використовуючи обмежені ресурси. Якщо їй вдавалося це тоді, то й тепер вдасться.
Рішуче налаштувавшись, Ківа розклала свої інгредієнти, ретельно обмірковуючи, що вона знає про кожен, а тоді дала інструкції Рес і Тіппові — обоє різали відповідно до вказівок. І вже незабаром Ківа поєднала все в суміш і розтерла разом, тоді зачекала, щоб ґароу й морокомох почали сочитися, розріджуючи масу до рідини.
— Воно т-так має виглядати? — запитав Тіпп, коли Ківа переливала зілля в чистий флакон.
— Гадаю, так, — сказала Ківа. Вона зробила все, що їй під силу, щоб ідеально відтворити зілля, і була впевнена: воно має вигляд і запах точно такий самий, як Делорине. Залишалося скуштувати й перевірити.
— Ну що ж…
Нахиляючи флакон до губ, Ківа зробила ковток і відчула гордовите піднесення: смакувало так само, як і те, що вона вживала три останні дні.
Проте нічого не сталося.
Її магія не зникла — навіть не
пригасла
. Вона досі була там, шепотіла прямо під шкірою, чекаючи, щоб її випустили.
— Ну що, п-працює?
Ківа похитала головою, її наповнили розчарування… і страх.
— Що воно мало зробити? — запитала Рес, пильно оглядаючи Ківу.
Ківа знову похитала головою і хрипким голосом сказала:
— Не має значення. Я просто… доведеться вигадати щось інше.
Вона була така впевнена…
така
впевнена
, що відтворила зілля, тож знала: намагатися з іншими мірами не має сенсу, тому що смак, запах і текстура — все було ідеальним.
Тобто чогось не вистачало.
Найімовірніше — таємного інгредієнта. Можливо, й не одного. Таких, які неможливо визначити на смак, вигляд і запах.
Надто багато речей це могло бути, цілий світ варіантів, і хоча Ківа не була з тих, хто легко здається, вона знала: щоб це дізнатися, можуть піти
роки
проб і помилок.
Вона сповнилася злості на свою бабусю, але до того, як це переросло в лють, вона заглушила почуття, знаючи, що в цьому нема сенсу. Делора заохотила її вчитися себе контролювати, і саме це Ківі доведеться робити. Їй уже вдавалося придушувати свою магію десятиліття — вдасться вигадати, як це безпечно зробити, й зараз. Особливо зважаючи на те, що в неї нема іншого вибору.
— Ти виглядаєш так, наче тобі не завадить шокобулка, — зауважила Ресінда, далі уважно розглядаючи Ківу, а тому помітивши, як у тієї на обличчі розгорталися емоції.
Ківа вчора виблювала шокобулки, і її занудило від згадки, але Тіпп устряг і запитав:
— Яка така ш-шокобулка?
Рес мелодраматично зойкнула:
— Ми повинні
негайно
виправити це!
І отак просто Рес повела Ківу з Тіппом із теплиць, із садів… і геть від будь-якої надії, яку Ківа мала на те зілля. Вона знала, що це буде важко, але все одно…
Розчарування було важко позбутися.
Страху — ще важче.
Але вона поховала те й друге, знаючи, що жодне не допоможе.
Однак Ківа не могла втриматись і не розмірковувати, чому зілля не подіяло, а тоді почала зважувати шляхи, як їй може вдатися тримати магію під контролем. Можливо, тренувати це, як Кальдон тренував її тіло? Все це і навіть більше промайнуло в її думках, поки вона йшла з академії вниз, до річки, за Тіппом і Ресіндою, які собі балакали.
Заблукавши в роздумах, Ківа навіть не бачила нападників, доки до її вух не долинули Тіппів вигук і Ресіндин крик. Автоматичним інстинктом було висмикнути з чобота кинджал Наарі, але його вибили в неї з руки, в рота заштовхали ганчірку — ядучі незнайомі випари вмить перетворили все на чорноту.