Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 120 из 147

Тієї ночі Ківа заледве склепила очі, і не тільки тому, що Тіппу знадобилося чимало часу, щоб наплакатися, доки він не заснув. У її думках товклося багато турбот: від королівської крадіжки до всього, що розповіла бабця, плюс, звісно ж, тривога через те, що їй так і не трапилося нагоди відтворити Делорине зілля. З приходом ранку повернеться її магія, і лише богам відомо, що може статися тоді.

Але заснути їй не давали не тільки її страхи.

Також то були Тіппові кошмари.

Не раз він прокидався і починав плакати, хапаючись за живіт і задихано говорячи про золоте світло, а тоді знов одразу провалювався в сон.

Щоразу, як це траплялось, Ківине серце зупинялося — вона була впевнена, що він пам’ятає зроблене нею. Але коли врешті настав ранок і вона обережно зачепила тему, він лише спантеличено подивився, не пригадуючи жодного сну, на її превелике полегшення.

Більше не плачучи і не чіпляючись за неї, Тіпп був ще трохи причмеленим, коли Ківа готувалася до тренування з Кальдоном. Настав час іти, й він сором’язливо запитав, чи можна йому піти подивитися.

І поки Ківа пітніла й мучилася під час тренування, Тіпп сидів збоку на майданчику, наче не міг витримати розлуку з нею. Частково, думала вона, це через один особливо драматичний момент серед ночі, коли він запитав, чи його відправлять назад у Заліндов. Відчуваючи його страх як власний, Ківа пообіцяла, що такого не трапиться, але сама знала, як тримається той жах. І якщо Тіпп почувається поруч із нею в більшій безпеці, вона дозволить йому лишатися поруч стільки, скільки йому потрібно.

Це стало більшою проблемою, коли вони повернулися до своїх покоїв після тренування. Зазвичай Тіпп ішов би на навчання з Оріелем, проте зараз він не збирався нікуди, і Ківа ще гостріше зрозуміла, що флакон, який стояв на її столику, порожній.

А тоді вона збагнула: чому б Тіппу не піти з нею в Сріб­но­шип? Вона не повинна йому казати, що саме робить зілля, а він звик, що вона готує різні настої, ще з їхніх спільних років у заліндовському лазареті. Він навіть допоможе.

Прийнявши рішення, вона ненадовго лишила його на самоті, щоб помитись і перевдягтися, після чого вони обоє швидко поснідали і вона повідомила, що їй потрібно піти з палацу. Його обличчя відобразило переляк, який зник, лише коли вона сказала, що і він може піти. До Тіппа повернулося трохи життєрадісності, до якої вона звикла: він був у захваті від можливості відвідати Срібношип, хоча захват і був приглушеним.

Вони разом вийшли з палацу, вчорашня метушня збіль­ши­ла­ся сьогодні, коли до маскараду лишалися лічені години. Ківа була вдячна за можливість утекти від божевілля і відчувала, що й Тіпп цьому радий, — його настрій ліпшав, чим далі вони йшли Річковою дорогою; порожній флакон був надійно захований у Ківиній кишені. Її магія повернулася (вона знову її відчувала, та гуділа під шкірою), але проблем від неї того ранку ще не було. І в неї

точно

не було мерзотних бажань використовувати свою силу, щоб комусь нашкодити. Що б не трапилося з Торвіном, якими б темними слідами не пішла Тільда, Ківа продовжувала впевнено думати, що не піддасться цій спокусі. Та для неї це взагалі й не було спокусою.

Вони пройшли в срібношипську браму, і Тіппу кожні кілька кроків хотілося зупинятися, розглядати щось нове, але Ківа підганяла його.

Вона відчула значне полегшення, коли побачила Ресінду на знайомій лавці в прихистку: якщо на завданні їх супроводжуватиме цілителька, то це значно зменшить шанси на підозріливі погляди.

— Хто це? — запитала Рес, усміхаючись Тіппові, ко­ли вони наближалися.

Ківа подумала, що з боку Ресінди чемно не згадати, що вона вже бачила Тіппа — в ніч викрадення, коли його приспали морадиновим тоніком і він сопів у королеви на кушетці.

— Я Т-Т-Тіпп, — сказав він, простягаючи руку.

— Ресінда, — вона міцно потиснула його долоню й, підморгнувши, додала: — Але друзі називають мене Рес.

Тіпп широко всміхнувся, безтурботний вираз обличчя підтверджував, що він швидко відходить від подій минулої ночі.

— Я вчора приходила тебе шукати, — сказала Ківа Рес. — Забула, що ти працюєш тільки вранці.

— Все гаразд? — запитала Рес, її попелясті брови нахмурилися.

— Просто хотіла дізнатися, чи ти вільна на обід, — сказала Ківа, і лоб Рес розрівнявся. — Але сьогодні… ме­ні потрібне інше. — Вона дістала з кишені порожній флакон. — Я повинна зробити зілля. Можемо повернутися в сади з аптечними рослинами?

Рес гучно зітхнула й закотила очі до Тіппа:

— Звучить так, наче Ківа знову хоче вкрасти щось зі Срібношипу.

— З-знову?

— Не вкрасти, — захистилася Ківа. — Лише… позичити.

— Без дозволу, — наголошено сказала Рес.

Ківа схрестила руки, ігноруючи Тіппове гиготіння.

— Допоможеш мені чи ні?

Рес зірвалася на ноги:

— Для тебе, подруго, що завгодно.

Тоді цілителька взяла їх попід руки — Ківа з одного боку, Тіпп з іншого — і різко потягла за собою через прихисток. Хлопчик задоволено гиготів. Уже тільки через це Ківа зрозуміла, що прийняла правильне рішення, коли повела його з собою. Ресіндиного характеру достатньо, аби покращити чий завгодно день.

Незабаром вони дісталися до садів, і Ківа перелічила інгредієнти, які бачила на бабусиному столі, і ті, які визначила на запах: тіліквіт, срібнозерн, ґароу, морокомох, тумумін і борщівник. Вони роздивилися мапу й почали ходити численними рядами, збираючи бажані зразки.

Єдина затримка сталася, коли вони збагнули, що морокомох у теплиці. Та Ресінда підказала, що там усере­ди­ні також має знайтися робоче місце, де Ківа зможе виготовити своє зілля.

Ківу збентежила відсутність у Ресінди ключа (хоча та й здивувала їх навичками відмикати замки без нього), але щойно вони опинилися всередині, Ківині сумніви щезли.

Теплиця була невелика, але повна рідкісних рослин, трав, ягід і квітів, про які Ківа раніше хіба що чула зачудовані розповіді свого батька. Якби вона не настільки прагнула зробити своє зілля, то затрималася б тут на години, вдихаючи землисті свіжі запахи й купаючись у вологому повітрі.

— Тут д-дивно пахне, — сказав Тіпп, морщачи носа.

— Це називається «природа», — сказала Рес, також морщачись.

Приховуючи усмішку, Ківа відшукала морокомох, а то­ді пішла до дерев’яного робочого столу в дальшій частині кімнати. Там вона знайшла різноманітні аптекарські знаряддя, зокрема ножі, дошки для нарізання, і флакон, значно більший за Делорин, який уміщував тільки три скупі ковтки.