Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 119 из 147

Глава 38

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

Наступні кілька хвилин були чи не найдовшими в Ківиному житті. Вона безпомічно спостерігала як Веріс, Наарі та королівська сім’я допитують Тіппа.

Виявилося, що хоча він

дійсно

вкрав Книгу Закону, зробив це несвідомо.

Вони досі намагалися зрозуміти, що ж трапилося.

— А розкажи-но ще раз, друже, — сказав Джарен; він сидів біля Тіппа з одного боку, а Ківа — з іншого. Вона міцно тримала хлопчика за руку, його шкіра була липкою, маленьке тіло тремтіло, і в неї всі сили йшли на те, щоб не вхопити його і не втекти з кімнати.

— П-Пері попросила мене взяти її, сказала, що їй у б-бібліотеку не можна, а от я в халепу не втраплю.

— Пері? — перепитав Джарен.

— Періта Браун, одна зі с-служниць, — відповів йо­му Тіпп. — Вона працює в з-західному палаці на к-кухні. І завжди нишком дає н-нам з Орі тістечка, к-коли нам вдається втекти від н-наставниці Едни.

Він винувато подивився на короля з королевою, але в тих були серйозніші турботи, ніж двійко неслухняних дітей.

— Вона сказала, навіщо їй книга? — запитав Джарен.

— М-мовляв, Міррин попросила.

Всі очі звернулися до принцеси, чиєю єдиною реак­цією були зведені догори елегантні брови.

— П-пері боялася розчарувати М-Міррин, — продовжив Тіпп, — але й н-не хотіла втратити роботу, якби хтось п-побачив її там, д-де вона не п-повинна бути. Вона знала, що ми з Орі п-проводимо в бібліотеці б-багато часу за навчанням, і п-просто… попросила мене д-допомогти. — Він роззирнувся, його очі були широкі від вибачень. — Я н-не знав, що роблю п-погане. Я думав, то для М-Міррин.

— Принцесо, вам є що на це сказати? — запитав капітан Веріс.

Вона ввічливо на нього подивилася:

— Навіщо мені красти те, що і так належить мені?

— Книга Закону нам не належить, — сказав Кальдон. — Вона належить народові.

Міррин не встигла відповісти — втрутився Джарен:

— Я знаю весь палацовий персонал, але не пам’ятаю нікого на ім’я Періта Браун.

— І я такої не пригадую, — погодилась Аріана. — Можливо, вона сказала Тіппові вигадане ім’я.

— Або нам, — припустив Джарен.

— Або вона взагалі не служниця, просто знайшла спосіб проникнути, щоб викрасти безцінну книгу, — сказала Міррин.

— Як давно ти з нею знайомий, Тіппе? — запитав Кальдон.

— З самого п-прибуття. Два т-тижні.

— Тож вона планувала це якийсь час, Міррин має рацію, — заявив король Стеллан, тручи рукою своє виснажене обличчя. Здавалося, він не зможе простояти довго. Якби було по-іншому, Ківа могла б подумати над тим, щоб зцілити його, коли її магія повернеться, але зараз це був не варіант.

— Не знаю, — сказав Джарен. — Щось у цьому всьому не так.

— Ти думаєш? — спитав Кальдон з очевидним сарказмом.

Джарен проігнорував його і знову звернувся до Тіппа:

— Можеш нам її описати?

Раптово Ківа відчула приплив нервовості, з’явилася жахлива думка: раптом Пері — це

Зулейка

? Раптом вона замаскувалась і вдавала з себе служницю, щоб увійти до Тіппа в довіру, аби він викрав для неї Книгу?

Але… ні. В цьому плані забагато недоліків, зокрема таке: Тіпп знав Зулейку, а Ківа розповіла про Царствену Тріаду лише вчора ввечері, а не два тижні тому.

І коли Тіпп почав описувати служницю, у Ківи в грудях відпустило, бо жінка середнього віку не мала жодних спільних з її сестрою рис. Веріс і Наарі уважно слухали, ставлячи конкретні запитання, щоб дізнатися стільки деталей, скільки можливо, а тоді сказали королівській сім’ї, що розпочнуть пошуки негайно.

Незабаром двоє вартових вийшли з кімнати, і решта сім’ї Валлентіс пішли за ними. Джарен затримався трохи, але й він пішов, коли Тіпп повернувся до Ківи і вчепився в неї так міцно, що міг лишити синці, — принц зрозумів, що хлопчикові треба побути на самоті з людиною, поруч із якою він почувається в найбільшій безпеці.

Ківа могла б розцілувати Джарена за таке розуміння, та натомість лише подарувала йому слабку усмішку, яка вдячно поширшала, коли він пообіцяв розповісти їм, щойно з’являться якісь новини.

Усвідомлюючи, що її плани на решту дня зіпсовано, Ківа зусиллям волі відкинула власні потреби і наступні кілька годин заспокоювала Тіппа, який не міг позбутися відчуття провини.

І провина посилилася, коли Джарен повернувся того ж вечора з похмурими новинами.

Періту Браун знайшли.

Мертвою.

Він не сказав, як вона загинула, але розповів, що Книги Закону з нею не було… і не було жодних зачіпок. Але Королівські Вартові продовжать пошуки, сказав Джа­рен. І не здадуться, доки Книга Закону не повернеться на ­місце.

Ківа сумнівалася, що повернеться: навіть якщо ніхто не знає, що то частина Тріади, стародавній текст вартий цілого статку. Її вже не знайти.

Перед тим як піти вдруге, Джарен сів навпочіпки перед Тіппом, подивився в його заплакані очі і сказав:

— Ми тебе не звинувачуємо, малий. То була ненавмисна помилка.

Тіпп не чув Джарена, збентежений через те, що відіграв роль у Перітиній смерті, хай і несвідомо. Хлопчик знову розплакався, і Джарен кинув на Ківу стривожений погляд. Вона просто похитала головою, знаючи, що то не його провина.

— Допоможеш завести його в мою кімнату? — тихо запитала вона.

Разом вони вмовили Тіппа ослабити смертельну ­хватку, якою він тримався за Ківу, й перемістили його в її ліжко, де він знову притулився до неї, скрутившись, хлипаючи в її вже й так мокрий светр.

— Я можу щось зробити? Щось принести? — запитав Джарен. — Якось допомогти?

Він розгубився, не знаючи, як втішати, і Ківа це розуміла. Вона й сама бачила Тіппа таким раніше лише раз — того дня, коли померла його мати. Тієї ночі Ківа обіймала його багато годин і сьогодні вночі мала намір робити те саме, доки він не буде готовий знову зустрітися зі світом.

— З нами все гаразд, дякую, — відповіла Ківа. Пробігшись пальцями в Тіпповому шовковистому рудому волоссі, вона додала: — Йому просто потрібно трохи часу.

Джарен кивнув, але все одно вагався, чи йти.

— Йди, — заохотила Ківа. — Я про нього подбаю.

— Я знаю, — тихо сказав Джарен. І на цих упевнених словах поцілував її в лоба, потиснув Тіппове плече і вийшов з кімнати.