Страница 115 из 147
Глава 37
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Дорогою до «Чорнолісу» пригод не трапилось, погода була ідеальна, дорога — безлюдна, кобила — спокійна, і коли Ківа спішилася біля бабусиного порогу, залишки неспокою зникли.
Проте ненадовго: Делора вишкандибала на ґанок — ціпок у руці, обличчя похмуре.
— Ти повернулася.
— Ви ж мені сказали повернутися, — повільно мовила Ківа, оцінюючи бабусин настрій. — Минуло три дні. Ваше зілля діяло ідеально, дякую. Я зовсім не відчуваю своєї магії.
— Хм-мпф, — фиркнула Делора. — І ти будеш переконувати мене, що повернулася по нову порцію, а не по кинджал?
Ківа невпевнено подивилася на стару. Вона думала, що їм вдалося досягти сякого-такого прогресу того дня, але тепер здалося, наче вони повернулись у вихідну точку.
— Я
дійсно
повернулася по нову порцію, — Ківа завагалася, пригадуючи обіцянку Зулейці, і визнала: — Хоча, якщо ви не проти, я б хотіла поговорити і про кинджал.
Делора підняла свій ціпок і вказала ним на Ківу, повторюючи свої дії під час першої зустрічі:
— Я знала! Ти точно така сама, як і вся твоя гнила сімейка! Я знала! Ото тебе дияволиця сюди відправила, щоб ти зробила брудну роботу за неї?
Еге
ж
?
Ківа схрестила руки і щонайхолоднішим голосом сказала:
— Якщо ви про мою матір, то ні. Вона мене не посилала. Бо вона мертва.
Навіть бровою не повівши, Делора відповіла:
— Ну й добре!
Ківа відсахнулася:
— Ви говорите так про власну доньку! Як це?
— Твоя матуся була отруйною зміюкою, і світові буде без неї набагато краще, — безсердечно відповіла Делора, в її смарагдовому погляді не було ані крихти горя. — Але я говорила не про неї. Я мала на увазі твою сестру. Вона роками мене дістає, з’являється тут раз на кілька місяців, намагається дістати в свої пазурі той кинджал. Каже, що хоче тільки подивитися на нього, і все. Ха! Ото брехня! Її так само переповнює ненависть, як і твою матусю. Така ж небезпечна. Я це нюхом чую… Не вдавай, наче ти цього не відчуваєш.
Те, що Зулейка лихіша, ніж у дитинстві, було абсолютною правдою. Безперечно, вона вимоглива. Проте Ківа знала, що в тої на це є свої вагомі причини. А ось чому сестра їй збрехала, що не бачила Делору вже багато років?..
До того як Ківа встигла придумати виправдання, бабуся продовжила:
— Я не віддам тобі кинджала ні зараз, ні будь-коли. І зілля більше не дам, забирайся звідси.
Ківа зблідла і зробила крок уперед, майже послизнувшись на мокрій, болотистій стежці.
— Будь ласка, мені байдуже до кинджала. Дійсно… Це ваша справа з Зулейкою. Але мені потрібне те зілля. Воно зупиняє мене від…
— Єдине, що воно робить, це відтягує неминуче, — обірвала Делора. — Я сказала тобі, що то не постійне рішення. Якщо ти продовжиш ним користуватися, то сказати, що буде, коли ти нарешті відпустиш свою магію на свободу, неможливо. Моя здогадка — ти станеш точно як твоя матуся: все добре й чисте в тобі перетвориться на темне, твоя сила за собою не лишатиме нічого, крім смерті й руйнувань.
До Ківиних вух долинули жаб’яче кумкання і далекий пташиний спів, але все це заглушив дзвін, який дедалі гучнішав. Ківа прошепотіла:
— Про що ви? Магія моєї матері…
моя
магія — це магія зцілення. Вона
допомагає
людям. У ній немає нічого темного.
Делора фиркнула:
— Ой, прошу. Твоя матуся використовувала магію, щоб убивати людей. Як і Торвін Корентін за багато століть до того.
Дзвін припинився.
Кумкання припинилося.
Пташиний спів припинився.
Якусь мить Ківа не чула нічого — кожен шум, кожну
думку
вихором вибило з її розуму. Вона, спотикаючись, позадкувала і не впала лише завдяки тому, що стукнулася всім тілом об коняку.
— Що? — самими губами сказала вона, не в змозі додати слову хоч трохи звуку.
Делора пильно подивилася на Ківу примруженими очима:
— Вона тобі не сказала? Твоя сеструня?
Ківа ледве могла дихати, не кажучи вже про те, щоб відповісти.
— Ану вгадаю: вона сказала, що твоя матуся померла від хвороби, яка роз’їдала її зсередини? Від чогось невиліковного? — Делора фиркнула. — Не сумніваюся, що так і було. Але також не сумніваюся, що вона не розповіла: це Тільдина власна магія вигноїла її зсередини. У мить, як Тільда почала використовувати магію на зло, та обернулася проти неї, поширюючись, як інфекція, прямо в душу. За таку силу є ціна. Щоб розпоряджатися смертю, людина має бути готова померти.
«Мати хворіла. Хвороба її роз’їдала, ми не могли знайти ліків… Інфекція повільно поширювалася, роками, ніхто цього не збагнув, доки не стало вже надто пізно».
Згадавши Зулейчині слова, Ківа сковтнула слину.
— Я не розумію. Наша магія — магія Корентінів —
добра
. Вона
зцілює
людей.
— І як вона це робить? — запитала Делора, важче спираючись на ціпок. — Ти маніпулюєш людським тілом. Твоя магія пришвидшує відновлення клітин, виганяє токсини, змінює кров, тканини, органи, і лише богам відомо що ще. Але така маніпуляція діє в обидва боки. Єдиною думкою ти можеш зупинити серце. Розірвати артерію. Спровокувати крововилив у мозок. Зупинити легеню. Список без кінця. Сила життя і смерті у тебе в руках. Твоя мати це знала. І десять років тому, коли вийшла зі сховку, вона була настільки зла, що скористалася нею саме так. Її магія ставала сильнішою і міцнішою, врешті вона досягла точки, де навіть не треба когось торкатися, щоб нашкодити і вбити. Останнє, що я чула: вона могла пройти повз групу людей і помахом руки переламати всім шиї. І вони всі гинули.
У Ківи до горла підступила жовч.
— Ви брешете.
— Навіщо мені брехати? Це моя донька. Невже ти думаєш, що я пишаюся тим, ким вона стала? — Делора відвела погляд, пильно подивилася на буру, каламутну болотну воду. — Є й хороша новина. Така магія дається не просто, а це означає, що шкода, якої вона може завдати, обмежена, навіть якщо постійно вправлятися. Та й вона була далеко не така сильна, як Торвін. Могла нашкодити кільком людям одночасно. А він міг спустошувати за раз цілі села. Чому, ти думаєш, Сана Валлентіс спробувала його вбити? Коли його сила прогнила, він перетворився на небезпеку для цілого королівства. Для цілого
світу
. Він був її чоловік, але народ вона повинна була захищати найперше.
— Ні, — сказала Ківа, піднімаючи руку якимись ривками. — Це не…
не
….