Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 111 из 147

Ківа подивилася на нього, побачила його серйозний погляд, пригадала все сказане: він знав про неї і беріг таємницю, даючи їй кредит довіри. Її найнесподіваніший союзник… і найнеочікуваніший друг.

— Пробач, — прошепотіла вона. — Ти мав рацію, я

дійсно

допомагала своїй сім’ї. Але… я перестала. Навіть сьогодні я розповіла їм непотрібну інформацію, те, чого вони ніяк не зможуть використати зараз. Їм доведеться вигадувати нові плани, на що піде час. Тижні, місяці, ро­ки. Не знаю. Знаю лише те, що… — вона глитнула. — З мене досить.

Вона швидко додала:

— Я досі люблю їх, звісно ж, люблю. Але також люб­лю… — вона затнулася на імені і, змінивши напрямок, сказала: — Також турбуюся про вашу сім’ю. І якщо бути чесною з собою, я вже якийсь час знала, що не можу стати частиною нічого поганого, що трапиться з вами. З будь-ким із вас. Більше не можу.

Минула мить. Тоді ще одна. Весь той час Ківа дивилася в землю, цілком усвідомлюючи: тільки-но зізналася в найвищій формі зради. Одним рухом Кальдон міг прохромити її серце кинджалом Наарі, і його дія була б виправданою. Її життя було в його руках.

Як, виявляється, вже багато місяців.

Нестерпна тиша тривала, доки нарешті…

нарешті

… він врятував її від страждань:

— Це було не так і важко, правда ж?

Ківин погляд підлетів угору на Кальдонів веселий тон, і її очі розширились, як блюдця, коли він потягнув її в гру­бу­ваті обійми.

— Ти така колючка в моїй дупі, сонечко, — буркотливо сказав він. — Але з тобою тут хоч весело.

Ківа розсміялася-хлипнула і міцно за нього вчепилася:

— Ти не злишся?

— Жартуєш? — відсторонившись, запитав він. — Ти пе­ре­бувала в змові, щоб зруйнувати мою сім’ю. Все наше

королівство

. Лише те, що я весь час про це знав, не означає, що я не лютую.

Ківа прикусила губу. Він пом’якшав:

— Проте якщо хтось і розуміє, наскільки важлива сім’я, то це я. І хоча я вважаю, що твоя сестра — негідниця, твій брат…

— Будь ласка, не починай знову розповідати мені, який він привабливий.

—

Твій

брат

, — повторив він, — не в захваті від цьо­го, чи не так?

Ківа здивовано відсахнулася:

— Звідки ти знаєш?

Знизавши плечима, Кальдон сказав:

— Незважаючи на мою вчорашню виставу, то був не перший раз, коли я його бачив.

— Ти вже зустрічався з ним?! — роззявила рота Ківа.

Принц похитав головою:

— Не зустрічався. Коли моя сестра приїздила до Валленії, щоб відзвітувати про стан армії, я поїхав на певний час і… — він спинився, хмурячись. — Я знаю, Джарен розповів тобі про моє трагічне минуле… ти практично сама мені це сказала, коли приходила тієї ночі в мою кімнату, тож припиняй вдавати спантеличену.

Ківа спробувала надати обличчю відповідного виразу.

— Мене дивує, як тобі вдавалося так довго водити всіх за носа, — недовірливо пробурмотів він і продов­жив: — Коли Ешлін приїхала, я вирушив у внутрішню частину країни й зупинився в селі, яке, так трапилося, було останньою ціллю бунтівників. Коли тамтешнім вартовим остогидла їхня пропаганда, події стали розвиватися жорстокіше.

Ківа скривилась і подивилася на воду.

— То був хаос, — сказав Кальдон. — Долучилися селяни, хтось допомагав вартовим, хтось — бунтівникам: чоловіки, жінки, навіть діти — всі билися. — Його голос змінився: — А тоді я побачив твого брата. Він був наче мстивий бог на землі, люди тремтіли вже тільки від вигляду його шакалячої маски. Але чого я ніколи не забуду — це того, що він ні на кого не нападав. Він

захищав

їх. Їх усіх. Навіть вартових.

— Що? — видихнула Ківа.

— Він ретельно робив так, щоб ніхто цього не помітив, — сказав Кальдон, — але я був на даху і в мене був широкий огляд, тож я побачив, як він прослизнув за будинок і зняв маску. Уже не Шакалом він почав рятувати тих самих людей, проти яких билися його товариші-бунтівники. Він виводив з ладу найнебезпечніших нападників з обох боків, але не чинив більше шкоди. Це було так неймовірно, що я не міг розповісти комусь про це потім… і викрити його особу. У твого брата дивовижні навички, сонечко. Тобто

дійсно

…

— Так, стоп, — перебила Ківа. — Ти сказав, що був на

даху

?

Він почухав щоку і подивився повз її плече:

— Я досі не знаю, як туди виліз, але,

можливо

, я топив свої печалі в корчмі так довго, що ледве міг стояти рівно, вже не кажучи про те, щоб приєднатися до бійки, — він скривив носа. — Я погано вибрав час, звісно, зате мені дістався найкращий у місті краєвид.

Подумавши про п’яного, не здатного ні на що Кальдона, який спостерігав за битвою і дивився з захватом на її брата, лідера бунтівників, Ківа розсміялася.

— Я радий, що

тебе

це веселить, — фиркнув принц. — У мене було похмілля три дні по тому.

— Ти це заслужив, — відповіла Ківа, досі гигочучи.

Він фиркнув, але не заперечив.

— У будь-якому разі, — сказав він, — з того, що я побачив того дня, твій брат не виглядав настільки ідейним, як вважає більшість.

— Так і є, — визнала Ківа. — Він не обирав таке життя. Він просто…

— В пастці, — з розумінням сказав Кальдон.

— Саме так, — погодилася Ківа.

Принц зітхнув:

— Ну, можливо, це зміниться після сьогоднішньої но­чі. Ти сказала, що їхні плани відкладаються, так? Це мо­же дати йому шанс якимось чином вирватися.

Зважаючи на покірність долі, яка опанувала Торела, Ківа сумнівалася. Але вона також не облишить надію. Зробить усе, що їй під силу, щоб заохотити його прийняти таке саме рішення, як і вона.

Таке саме рішення, збагнула вона, як прийняла і її бабуся. І, до подій десятирічної давності, — таке саме рішення, як прийняла їхня мати… і трималася за нього більшу частину життя.

Відмовитися від зв’язків з бунтівниками не було неможливо. Важко, але не неможливо.

Важче

, звісно, коли теперішня родина Валлентіс спричинила так багато особистого болю, але знову ж таки, Ківа змогла пробачити їм, то, можливо…

— Про що думаєш? — запитав Кальдон, кінчиком паль­ця розгладжуючи зморшку в неї між бровами.

— Що ти маєш рацію: з незначною допомогою Торел може звільнитися, — сказала Ківа. — І повернути собі своє життя, от як я.

— Пробач, що скажу це, але над цим тобі ще треба попрацювати, — сухо сказав Кальдон, вказуючи на перехід, де вона зустрічалася з братом і сестрою.