Страница 110 из 147
Глава 35
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Після Кальдонових слів світ зупинився.
Чистий жах затопив Ківу і змусив її знову здійняти зброю — автоматично. Але Кальдон блискавично вхопив її зап’ястя і крутнув так, що вона спиною вдарилась об передню частину його тіла. Його долоня охопила кинджал і притиснула той їй до горла.
— Ти серйозно думала, що то була розумна ідея? — прогарчав він їй у вухо.
Ківин пульс стугонів він розуміння, що її викрито. Вона була впевнена, що от-от помре.
А тоді Кальдон її відпустив.
Однієї миті її життя пролетіло перед очима. Наступної — вона хитнулася, коли він знову крутнув її, щоб вона опинилася обличчям до нього.
— Кілька речей, які варто зауважити, — буденно сказав він і засунув кинджал Наарі собі за пояс, ловлячи Ківин переляканий погляд. — Перше: я знаю точно, хто ти така,
Ківо
Корентін
, і знав майже з першого дня нашої зустрічі. Капітан Веріс упізнав тебе під час першого Випробування, — пояснив Кальдон те, що Ківа вже й так знала, підслухавши Джаренову розмову з Королівською Радою. — До того як я відвідав тебе в лазареті, він розповів про ту ніч, коли тебе і твого батька заарештували. Однак
він
пам’ятав тебе лише як Ківу Мерідан. — Кальдонів тон був повен недовіри. — Тобі пощастило, що дівчина, яка була готова ризикнути власним життям заради Бунтівної Королеви, його не зацікавила настільки, щоб він заповнив пробіли, як зробив я, розшукуючи записи щодо тебе і твого батька. І це врешті привело мене до твоєї сім’ї. «Мерідан», аякже! — похмуро фиркнув він.
Вічносвіт їй у поміч, тюремні записи. Але… там не мало бути такого, що компрометувало б її, тим більше — такого, що могло б пов’язати Ківу з її сім’єю і справжнім походженням. Наскільки ж глибоко Кальдон копав, щоб дізнатися, хто вона така?
Вона тремтіла всім тілом.
— Я сказав тобі, що знаю про це багато місяців, тож припиняй тремтіти.
Місяців.
Кальдон знав про неї
багато
місяців
.
Та все ж…
Він все одно врятував її.
Все одно тренував її.
Все одно потоваришував з нею.
«Якої частини цього всього ти не розумієш? — спитав він після того, як вона повернулася від своєї бабусі. — Ми
переживаємо
за тебе, Ківо».
І того разу він уже знав, хто вона така.
— Чому? — видихнула вона, неспроможна на щось гучніше. — Твоя сім’я для тебе означає так багато — чому ти не видав мене, знаючи, наскільки я можу бути небезпечною для них? Для
тебе
?
Кальдон відповів без вагань:
— Тому що я планував використати тебе.
Ківа сіпнулася.
— В нас були проблеми з тим, щоб провести шпигунів у внутрішнє коло бунтівників, і я подумав, що ти можеш стати нашим шляхом туди. Мені було потрібно лише тримати тебе поруч і заслужити довіру. А якби це не подіяло, я б тебе шантажував: для цього в мене достатньо матеріалу.
Всупереч тому, що Ківа була винною, його зізнання її образило.
— Але тоді я почав знайомитися з тобою ближче, — продовжив він, — і усвідомив, що ти не така повна ненависті бунтарка, як я думав. До того часу, як ми поїхали з зимового палацу, я знав, що Джарен тобі небайдужий і твої плани — хоч які вони там — даються тобі непросто. Тож я вирішив зачекати і подивитися, що ти зробиш… і кого обереш.
«Ти повинна обрати. Він або ми.
Вони
або ми. Не можна мати те й інше».
Ківа відштовхнула подалі сестрин голос і сухими губами запитала:
— Оберу?
Кальдон проігнорував її натягнуту невпевненість.
— Визнаю, що постановочне викрадення мене здивувало… однак, гадаю, за таке особливе сімейне возз’єднання варто подякувати твоїй сестрі. — Він спохмурнів і додав: — Я досі не знаю, чому на нас напали мірравенці після того, як я розібрався з твоїми дружками-бунтівниками. Того дня, коли ти приспала мене і зникла, я
дійсно
щиро хвилювався, що вони тебе впіймали… мірравенці, не бунтівники. Я знав, що
вони
тобі загрози не становлять.
— І дозволив мені себе приспати, — прохрипіла Ківа.
— Я не
дозволяв
тобі себе приспати, — заперечив Кальдон. — Я досі сердитий на тебе через те. Це принизливо… ти повалила мене з ніг трав’яним чаєм.
— А Торел… — продовжила Ківа, втрачаючи контроль. — Ти сказав мені, що він привабливий. Якщо ти вже знав, хто він такий…
— Ти його
бачила
? — перебив Кальдон. — Корентін він чи ні, він будь-кому, в кого очі на місці, сподобається.
Ківа потерла скроні, а тоді зупинилася, бо на неї навалилося запізніле усвідомлення:
— Ти не сказав Джаренові.
— В ім’я вічносвіту, звісно ж, це єдине, що тебе цікавить, — пробурмотів Кальдон, підводячи погляд до неба.
— Не єдине! — захистилася Ківа. — Але це дуже важливо.
— І чому ж? — безжально запитав Кальдон. — Бо ти знаєш, що правда розіб’є йому серце?
Ківа відвела погляд:
— Це ніколи не мало трапитись отак.
— І ти не
збиралася
сподобатися нам усім так, аби ми не помітили, коли ти вдариш нас у спину? Це не було частиною твого плану?
— Це не… я не… я не…
Але вона збиралася. Вона поїхала з Заліндова саме з таким наміром — проникнути в палац, познайомитися з сім’єю Валлентіс, знайти їхні вразливі точки і скористатися тим, про що дізнається, проти них.
Весь час це й було її завданням.
Її
вибором
.
Але вже ні.
З Ківи досить.
Вона не могла більше триматися за біль десяти років, не могла виправдати бунт у королівстві, наступник трону якого добровільно віддав би своє життя, щоб врятувати народ. Саме такого лідера потребував Евалон.
Нарешті вона зрозуміла. Відплата її матері — не її відплата. Вона може пробачити, забути давні прикрощі й старі зради і просто…
Просто бути Ківою Мерідан.
Донькою своєї матері… але і свого батька.
Фарана Мерідана, цілителя, який надихнув її на власні мрії.
Мрії, які вона може втілювати, відпустивши своє минуле.
Відпустивши Ківу Корентін.
Від такого усвідомлення з її плечей звалився тягар, настільки зненацька, що вона аж похитнулася.
— Зі мною все гаразд, — прошепотіла вона, коли Кальдон простягнув руку підтримати її.
— Ти глибоко задумалася про щось, — сказав він. — Про що?