Страница 109 из 147
— Щодо неї ви мали рацію: ми їй не надто подобаємося, — сказала Ківа. — Я цілком упевнена, що вона думала, наче я прийшла вкрасти Торвінів кинджал… принаймні доки я не переконала її в протилежному. — Ківа повернулася до брата і додала: — Вона користується ним як аптекарським ножем, щодо цього ти не помилявся.
Тор фиркнув:
— Ще б пак!
— Вона його тобі показала? — приголомшено запитала Зулейка. — Я думала, він захований.
— Він
захований
, — підтвердила Ківа. — Вона тримає його в переробленій під сховок чорній книжці під назвою «1001 рецепт пирогів і тістечок». І вона не показала мені його, щоб позловтішатись, а скористалася ним, щоб виготовити зілля, яке б пригнітило мою магію.
— Вона
таки
тобі допомогла? — перепитав Торел, вираз його обличчя наповнився полегшенням. Зулейчин також. — Це чудесно, мишеня.
— Це не постійне рішення, — застерегла Ківа. — Вона дала мені лише стільки, що вистачить до завтра. Мені доведеться повернутися, щоб узяти ще.
— Ти завтра знову побачишся з Делорою? — запитала Зулейка.
Ківа щойно саме це й сказала, тому лише ствердно кивнула.
— Я знаю, що це велике прохання, — сказала Зулейка, — але я міркувала про це ще з того часу, як ми востаннє розмовляли, і, ну… — вона вдихнула. — Думаєш, тобі вдасться забрати той кинджал із собою?
Ківа засміялася коротким недовірливим сміхом:
— Е
ні
. Якщо я покажу навіть натяк на зацікавленість тим кинджалом, Делора виставить мене за двері.
Можливо, прямо в болото.
До Пана Куся.
Ківа здригнулася.
— Просто… — Зулейка прибрала пасмо темного волосся за вухо. — Я казала тобі, що бунтівники вважають його символом Торвінового правління, і ми всі знаємо, якою владою наділені символи. Тепер, коли мати померла… — вона затнулася, — наявність його в наших руках дозволить посилити їхню впевненість у нас як нових лідерах. Кинджал Корентіна повернувся до законних спадкоємців.
Ківа розуміла вагу того, що казала Зулейка, але все одно засперечалася:
— Якщо Делора відмовилася дати його матері, чому вона дасть його мені?
— Вона злюча старушенція, яка тримається за той кинджал через ненависть до нашого роду. Та все ж чомусь вона допомагає тобі, — сказала Зулейка. — Це має означати, що ти їй подобаєшся, принаймні трішки. — І вона заблагала: — Тобі ж не важко запитати, правда?
Ківа знову подумала про Пана Куся і скривилась. Але врешті здалася:
— Я не можу обіцяти, якщо Делора буде в хорошому настрої, подивлюся, що можна зробити.
Зулейка усміхнулася:
— Дякую.
Бачачи її радість, Ківа впіймала себе на тому, що їй хочеться, щоб Зулейка поводилася так якомога частіше.
Оце
та сестра, яку вона пам’ятала з дитинства, — дівчинка, в якої були почуття і яка переймалася чимось, а не загартована командувачка бунтівників. Можливо, є надія.
— Нам потрібно йти, — сказав Торел, вдивляючись у бік води. — Докери незабаром заступають на зміну, і хтось може побачити, якщо чекатимемо тут надто довго.
Зулейка зиркнула на Ківу:
— Зможеш безпечно дістатися до палацу сама?
Всупереч тому, що раніше Ківа бурчала про ймовірність бути вбитою, вона відповіла:
— Зі мною все буде гаразд.
Зулейка кивнула:
— Ми влаштуємо зустріч із іншими ватажками бунтівників, щоб обговорити наступні кроки. На це може піти якийсь час: табори розкидані по всьому королівству, а це з тих розмов, які варто вести особисто.
— У вас більше, ніж один табір? — здивовано запитала Ківа.
Зулейку це повеселило:
— Ми роками нарощували чисельність — ти ж не думала, що ми всі помістимося біля Низькодуба, правда?
Ківа відчула укол невпевненості, але її заспокоїло те, що нема жодного плану, який би вже втілювався, жодних дій, до яких могли би вдатися бунтівники… поки що.
— Незабаром ми знову вийдемо на зв’язок, — сказав Ківі Тор. Його вираз обличчя знову був стоїчним, наче він повернувся до свого десятилітнього зреченого прийняття.
— Дам вам знати, якщо тим часом дізнаюся про щось, — сказала Ківа, однак не була впевнена, чи каже правду. Лінії розмилися, добро і зло більше не здавалися такими білим і чорним.
— Поки що просто зосередься на тому, щоб берегти своє прикриття і стримувати магію, — сказала Зулейка й швидко додала: — І, будь ласка, спробуй переконати Делору віддати кинджал. Його цінність… — її голос стихнув, та жадібний вираз обличчя казав більше, ніж слова.
— Спробую, — пообіцяла Ківа.
Швидко попрощавшись, Зулейка й Торел рушили глибше у вузький прохід і зникли в темряві, а Ківа розвернулась і рушила тією дорогою, якою прийшла. Швидко йдучи, вона проминула лише одну будівлю, коли з тіней вийшла постать у плащі — чоловіча статура змусила її пульс різко пришвидшитися.
Не думаючи, вона потяглася вниз і висмикнула кинджал Наарі з піхов.
Але тоді постать опустила каптур і показалося знайоме Кальдонове обличчя.
— Боги, ти мене налякав! — Ківа натягнуто засміялась і опустила зброю. — Я думала, що в справжній халепі.
— Ти
дійсно
в справжній халепі, — сказав Кальдон, його голос був таким само суворим, як його обличчя.
— Я… дійсно? — перепитала Ківа. Зовнішньо вона змушувала себе зберігати спокій, але внутрішньо її роздирав адреналін, розносячи паніку. Вона була впевнена: він не чув нічого, про що вони з братом і сестрою говорили в переході (було надто тісно, вони б помітили, як він прослизнув і підслуховує), але запросто міг побачити, що вони зустрічались. І він знає, що Ківа потай вийшла з палацу. Кальдон не дурень — він пішов за нею з якоїсь причини.
— Ану припинимо цирк — і до діла, сонечко, — сказав Кальдон, повільно наближаючись. — Чого хотіли твої брат і сестра?
— Зулейка хотіла вибачитися за те, що трапилося вчора, — швидко відповіла Ківа правду. Принаймні частину правди.
Кальдон зупинився прямісінько перед нею.
— Дозволь мені перефразувати. — Він нахилився, його очі були схожі на кобальтове полум’я, і він запитав смертоносним голосом: — Чого хотіли твої брат і сестра — Шакал і Змія?