Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 108 из 147

А Джарена все життя готували до цієї ролі, йому подобалася кожна мить.

Він дійсно народний принц.

І хоча Ківа знала, що мала б більше засмутитися, во­на не могла заперечити полегшення від того, що принаймні по­ки сім’я Валлентіс у безпеці, а трон надійно захищений.

— Ківо? — покликав Торел, коли вона надто довго мовчала. — Ти про щось дізналася?

Облизавши губи, вона сказала:

— Так. Дізналася. І вам це не сподобається.

У ній всередині звивалося неприємне відчуття, коли вона розповідала братові й сестрі про свої відвідини бі­бліо­те­ки, про те, що дивилася Книгу Закону. Вона поділилася всім, що дізналася про Царствену Тріаду — Джа­ре­но­ву найбільшу таємницю, відому лише йому, його матері й Королівській Раді. А тепер — і його заклятим ворогам. Ківі страшенно не подобалося зраджувати його довіру, але вона заспокоювала себе знанням, що з ним поганого не трапиться — це така таємниця, з якою нічого не зробити, він навіть не знатиме, що вона її розкрила.

Коли вона договорила, в переході було чутно тільки капання й віддалене котяче шипіння.

А тоді Тор голосно вилаявся і вдарив кулаком у стіну найближчої будівлі. «Чорт!» — вигукнув він і вдарив ще раз.

Ківа стривожено вхопила його за руку і скривилася, коли побачила, що кісточки пальців у крові. Вона потяглася до своєї магії, прагнучи забрати його біль. Але…

Нічого.

Делорине зілля… Ківа забула.

Вона не має доступу до своєї магії, поки воно діє, навіть якщо захоче.

— Заспокойся, брате, — сказала Зулейка й поклала руку йому на плече. — Ніколи не було гарантії, що Ківа дізнається про щось помічне. Це не змінює наших планів.

— Саме так! — заволав Тор, розмахуючи руками. —

Це

нічогісінько

не

міняє

! Нам доведеться продовжувати робити те саме!

Зулейчині очі звузились:

— І що?

«Я втомився бачити, як хороші люди страждають через мету, в яку я вже не впевнений, що вірю».

До Ківи повернулися Торелові слова, і вона інстинктивно знала: цього Зулейка не зрозуміє. Втручаючись, щоб врятувати його, вона швидко сказала:

— Це моя провина! Ви попросили мене знайти законний спосіб забрати трон, а я не змогла. Пробачте.

— Ти зробила, що могла, сестричко, — сказала Зу­лей­ка. Вона поводилася значно спокійніше, ніж Ківа очікувала, але… Зулейці було за що вибачатися після вчорашнього дня… і після минулих десяти років.

— Однак чи ти дійсно впевнена? — продовжила Зу­лей­ка. — Що викрасти Тріаду неможливо? Око — це най­склад­ніша частина? Його дійсно так добре захищають?

— Джарен сказав, що воно завжди в генерала-командувача, — відповіла Ківа. — Тож воно з Ешлін і арміями… ще й під захистом її магії.

Зулейка зітхнула:

— Що ж, це удар, але ми не здамося. Ми знали, що на повернення трону знадобиться час. Нам просто потрібно бути терплячими.

Ківа нишком кинула погляд на Торела і побачила, що він сердито вдивляється в темряву.

«Але це не те життя, яке я б обрав для себе».

У Ківи в горлі з’явився клубок, коли вона пригадала ті слова, і вона притиснулася до нього збоку, пропонуючи заспокоєння так, що це — бажано — не змусить Зулейку нічого підозрювати.

Тор гучно видихнув і обійняв її за плечі, притягуючи ближче. А тоді він завмер, і його погляд зосередився на її шиї.

— Що це таке? — запитав він, піднімаючи золотий ланцюжок.

— Подарунок від Джарена, — відказала Ківа, витягаючи амулет з-під одягу. — Минулої ночі в мене з його матір’ю сталася сутичка, і він після того дав це мені, щоб захистити від магічних атак.

І Торел, і Зулейка завмерли від її слів.

— Королева

напала

на тебе? — вигукнув Тор.

— З тобою все гаразд? — запитала Зулейка, і її хвилювання зігріло Ківу значно більше, ніж вибачення раніше.

Ківа не розповіла, наскільки близько до утоплення опинилася в королеви у вітальні, — вона вже й так дала їм чимало причин хвилюватися.

— Все гаразд, — відповіла вона. — Джарен врятував мене магією.

— Магія вогню проти королевиної магії води? — запитала Зулейка, вигнувши брову. — А як це спрацювало?

Ківа швидко залагодила ситуацію:

— В нього також є магія вітру, пам’ятаєш? Нею він кинув Аріану через кімнату.

То не була брехня. Їм просто не потрібно було знати, що йому також довелося скористатися водяною магією, щоб відбити Аріанину силу.

—

Що

він зробив? — запитав Тор, і його рот від подиву відкрився.

— А тоді він скористався магією вітру ще раз, щоб зачинити двері за нами і замкнути її в кімнаті, — розповіла Ківа.

— Ого, — сказав Торел з явним захватом.

— То було дуже ефектно, — визнала Ківа. — Те, що їм під силу робити зі своєю магією… — вона вражено похитала головою.

— Ніхто не повинен володіти такою силою, — сказала Зулейка, і в її голосі почулася похмура нотка, але розвіялася, коли вона додала: — Принаймні хоч якимось чином вони обмежені. Уявіть тільки: якби серед нас була ще одна Сана Валлентіс, з усіма чотирма стихіями?

Оце

вже була б проблема.

У Ківи пішов весь акторський талант до крихти, щоб не відреагувати. Вона повинна їм сказати. Вони — її сім’я. Але…

«Я довіряю тобі, Ківо. Ти вже повинна це розуміти».

Ківа стільки разів зрадила Джарена… вона не могла зрадити його ще й тут.

— Тож цей амулет, — сказав Тор, примружуючись у темряві, — захищає тебе від стихійної магії?

Ківа кивнула. Її брат і сестра нахилилися, щоб подивитися уважніше. Зулейка торкнулася кожного з кольорових коштовних каменів, а Ківа пояснила, як він працює.

— Тобі поталанило, що принц так про тебе турбується, — розмірковувала вголос Зулейка. — Це неабиякий подарунок.

— Сподіваюся, він мені більше не знадобиться, — сказала Ківа.

Тор нахилив голову набік:

— Ти казала, що Джарен дав тобі його

після

нападу?

— Так і було, — підтвердила Ківа. — Але він давав мені його і в Заліндові… ну, точніше, дала Міррин… і цей амулет врятував мене під час Ордалії. Без нього я б перетворилася на попіл.

Обличчя брата зблідло, а Зулейка просто задумливо розглядала амулет, доки Ківа не сховала його під светр. Лише тоді Зулейка струсила свої думки і сказала:

— Нам не варто затримуватися тут довше. Але через усе, що трапилося сьогодні, ми так і не запитали: як у тебе пройшло з Наною Делорою? В записці ти натякала, що вона тобі допомогла?