Страница 11 из 147
— Хороший видався день? — запитав він, неповторні синьо-золоті очі спіймали її погляд.
Ківа розправила своє вбрання (проста зелена сукня з тонким білим кардиганом) і зважила відповідь. Через Джарена вона опинилася в Срібношипі: він нагадав про борг, унаслідок чого її розбудили на світанку і швидко вивезли з Річкового палацу заради єдиної в житті можливості провести день у найкращій цілительській академії в королівстві.
У Ківи було безліч причин ненавидіти принца-наступника, але вона не могла накопичити палючої ненависті, яка б її пожерла. У цьому вона звинувачувала Джарена. З тієї миті, як вони зустрілися, він був дбайливим, уважним і цілком їй відданим. Навіть коли вона дізналася, що він збрехав щодо того, хто він насправді, вона все одно не була спроможна повернутися до нього спиною і покинути помирати в тунелях під Заліндовом. Вона
відчайдушно
намагалася загартувати своє серце щодо нього за ті тижні, які вони провели разом у палаці його сім’ї в горах Тенестра, і під час довгих днів їхньої подорожі до Валленії, але це виявилося намарне. Він був надто
симпатична
зараза
. І це ускладнювало все, що Ківа планувала зробити з ним і з його сім’єю.
І вона не зізнавалася в цьому… навіть собі.
— Він видався… — вона затнулася, не впевнена, як відповісти. День був неймовірним, надзвичайним, таким, як вона і сподівалась. Але знаючи про те, що доведеться відмовитися від пропозиції Меддіс, вона сказала лише: — Цікавим.
Джаренові золоті брови піднялися:
— Блискуча похвала.
Ківа проігнорувала його сарказм і запитала:
— Що ти тут робиш?
Поблизу місця, де вони стояли, спершись на поруччя кладки, не було нікого, але вона все одно нервово дивилася в простір поза Прихистком і на групки людей, які йшли арковими кам’яними переходами між лазаретами.
— Я прийшов тебе забрати, — з радісним підморгуванням сказав Джарен. — Перший шкільний день і все таке.
Ківа похитала головою:
— Ти не повинен тут бути.
— Ой, — сказав Джарен, притискаючи долоню до серця. — Аж заболіло. Прямісінько тут.
— Якщо тебе хтось упізнає…
У Джарена вистачило нахабства загиготіти.
— Люди у Валленії звикли, що я і моя сім’я вільно розгулюємо поміж них. Ми одягаємо маски лише під час особливих заходів, тож решту часу нас легко впізнати. Не переймайся — ми не така дивовижа, як ти думаєш.
— Сумніваюся, що Наарі з тобою погодиться, — заперечила Ківа, дивлячись повз нього. — Де вона?
З того часу, як вони покинули Заліндов (і тоді, коли перебували там), рідко випадало побачити Джарена без його найвідданішої вартової, його Золотого Щита. Те, що Наарі Арелл зараз була відсутня, означало одне з двох: або вона давала їм простір і наглядала здалеку, або…
— Тебе вразить, якщо я скажу, що мені вдалося від неї вислизнути?
Самовдоволена широченна усмішка на Джареновому обличчі змусила Ківу нахилити голову вбік, на її губах заграв усміх, коли вона сказала:
— Мене вразить, якщо тобі вдасться пережити її гнів потім.
Джаренова усмішка зникла, натомість він скривився.
— Так. Ну. — Він розправив плечі і збадьорився. — Це проблема на потім.
— Я скажу щось гарне на твоєму похороні, — пообіцяла Ківа.
Джарен різко засміявся.
— Ти така люб’язна. — Тоді він ухопив її за руку і повів за собою назад до аркового переходу. — Ходімо, нам час, якщо не хочемо все проґавити.
Ківа спробувала звільнитися від його хватки, але його пальці лише зміцніли, тож вона здалася, не звернула уваги на те, наскільки приємно це було, і спробувала встигати за його широкими кроками.
— Проґавити що?
— Захід сонця, — відповів Джарен.
Коли він більше нічого не сказав, Ківа сухо зауважила:
— Це тебе здивує, але завтра буде ще один.
Джарен легесенько її підштовхнув:
— Дотепниця.
Вдоволений погляд, який він на неї кинув, зігрів її зсередини… і
це
вона також проігнорувала.
Вона багато ігнорувала останнім часом, якщо це стосувалося Джарена.
— Щорічний Річковий фестиваль починається на заході сонця
сьогодні
, — сказав він. — Він триває всі вихідні,
але перша ніч завжди найліпша, тож нам краще переконатися, що знайдемо гарний огляд.
— Чого?
— Побачиш, — загадково сказав Джарен.
Ківа швиденько вирішила. Вона дозволить собі цю одну ніч — одну ніч, аби побачити Річковий фестиваль і насолодитися Джареновим товариством, знаючи, що їхні дні разом уже полічені.
Одна ніч, а тоді вона вирушить у Низькодуб, де врешті завершить те, що налаштувалася зробити, покинувши Заліндов.
Байдуже, що вона відчуває, байдуже, як принц-наступник проточив шлях до її серця, — настав час падіння сім’ї Валлентісів.