Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 105 из 147

Глава 34

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Джарен повів Ківу до менш знайомого західного палацу. Коридорами вони дійшли до масивних позолочених дверей, які відчинялися в бібліотеку настільки дивовижну, що Ківа цілу хвилину з роззявленим ротом крутилася по колу.

Як і решта палацу, бібліотека була золота з білим, але тут стіни були з книжкових полиць, які піднімалися принаймні на три поверхи вгору, між ними були спіральні сходи й балкони на кожному рівні, а на відкритому нижньому поверсі не було нічого, крім численних зручних крісел для читання. В центрі всього цього, тягнучись до розписаної стелі, був могутній закручений стовбур дуба, наче стародавній хранитель, який наглядає за томами.

— Я так розумію, ти тут не бувала? — спитав Джарен, на Ківину реакцію його тон наповнився гумором.

Вона змогла тільки похитати головою, онімівши від зачарування.

Джарен м’яко засміявся й повів її глибше, на відкритий простір, до основи безлистого дуба.

— Звісно, є ризик, що ти ніколи звідси більше не підеш, але на другому поверсі є ціла секція, присвячена вивченню трав і мистецтву цілительства. Мешканці Срібношипу часто роблять запити, якщо в їхній власній біб­ліо­те­ці недостатньо інформації на конкретні теми.

Ківа прагнула побігти прямісінько до найближчих спіральних сходів і закопатися в, безумовно, найрідкісніших книгах, але струсила з себе зачароване приголомшення й запитала:

— Чому ти привів мене сюди?

— Показати ось це, — Джарен зупинився перед стовбуром і вказав на маленьку поличку, врізану в деревину. На ній лежала єдина книга — шкіра стара, сторінки знебарвлені й крихкі, та все ж, з огляду на те, наскільки стара вона — і

що

це за книга, — вона збереглася напрочуд добре. Безсумнівно, завдяки магії.

— Це те, про що я думаю? — благоговійно прошепотіла Ківа, прочитавши назву.

— Книга Закону, — підтвердив Джарен, відкриваючи палітурку і гортаючи стародавні сторінки. Його серйозні очі перетнулися з Ківиними. — Ніхто, крім моєї матері та Королівської Ради, не знає того, про що я тобі розповім. Монарх при владі, обраний ними спадкоємець і верховні правителі Евалону — так було відтоді, як Сана Валлентіс посіла трон і створила закони, яких ми дотримуємося дотепер, — він постукав пальцем по книзі. — Мій батько цього не знає, і Міррин, і Кальдон, і Орі, і ніхто інший. Лише мати, Рада і я. Зрозумій те, що я кажу.

Ківа розуміла. Він їй довіряв. Своє життя… і своє королівство.

Тремким голосом вона сказала:

— Можливо, тобі не варто мені казати.

Частина її благала, щоб він не сказав. Бо та са­ма ­частина її боялася, що те, чим він зібрався поділитися, прирече його.

«Він або ми.

Вони

або ми. Не можна мати те й інше».

Ківа відштовхнула сестрин голос геть.

— Мені важливо, щоб ти почувалася тут у безпеці, — тихо сказав Джарен, — і не переймалася через те, чого ніколи не станеться. Само собою зрозуміло, що це — моя найважливіша таємниця… найважливіша

евалонська

таємниця… але якщо це допоможе тобі краще спати вночі, тоді я хочу, щоб ти це знала. Я довіряю тобі, Кі­во. Ти вже повинна це розуміти.

«Будь ласка, зупинися, — хотіла сказати Ківа. — Будь ласка, не треба».

Проте вона прикусила язика, і Джарен перегорнув ще кілька сторінок, а тоді зупинився і вказав на постаріле чорнило. Завиткуваті літери були виведені стародавньою евалонською, мовою, яку зараз розуміли лише най­освіченіші вчені. У самому низу була виноска малесенькими літерами, настільки дрібними, що Ківі довелося примружитись, аби розібрати окремі слова.

Джарен вказав саме на цю виноску і мовив:

— Я казав тобі, що є спосіб, яким бунтівники могли б, теоретично, перебрати на себе керування королівством легітимно. Як це зробити — написано тут.

Ківине серцебиття пришвидшилося до нездорового рівня.

— Цей пункт, прихований у дрібному шрифті наших власних законів, показує єдиний випадок, у якому громадяни Евалону повинні підкоритися — мирно — новому монархові. А будь-який правитель мусить передати владу без суперечок.

Ківа мало не зомліла.

— Пункт каже, що особа чи особи, які володіють повною Царственою Тріадою, автоматично мають право на трон, вище за будь-які кровні лінії, політичну владу, королівське походження, — зацитував Джарен і замислено зморщив лоба. — Тож насправді, гадаю, не має значення, чи є в них спадкоємець Корентінів. Але весь їхній рух заснований на ошуканській теорії помсти за те, що Торвін отримав по заслузі, тому я вважаю, що вони викрутяться без одного з його спадкоємців у ролі керівника.

У Ківи голова йшла обертом. Царствена Тріада — ці слова вона чула від Королівської Ради, про ці самі слова вона запитала брата й сестру, і ті не знали, наскільки секретною може виявитися відповідь.

Ківа не звернула уваги на сказане про Торвіна і ледь живим голосом поставила єдине питання про те, що її цікавило:

— Що таке Царствена Тріада?

— Це три об’єкти, — відповів Джарен, знову гортаючи сторінки. — Перший — ось… — він постукав пальцем по Книзі Закону. — Другий — це Королівська Печатка, золотий перстень, який носить монарх Евалону. Мій ро­до­вий герб виготовлено за її зразком, тож це значно менша версія амулета, який на тобі, лише без здатності проводити магію.

Думаючи про перстень, який вона бачила в Аріани на пальці минулої ночі — і безліч разів до того, — Ківа запитала:

— Її носить твоя мати?

Джарен кивнув:

— А коли я успадкую трон, вона перейде до мене.

Ківа не могла подивитися йому в очі.

— А третій об’єкт?

Джарен вказав на нову відкриту сторінку. На ній був малюнок двох простягнутих рук, які тримали простий коштовний камінь, сферичний і безбарвний, наче осяйний діамант чи найпрозоріший кристал.

— Око Богів, — сказав Джарен. — Ось чому тобі не варто перейматися тим, що хтось забере в нас королівство.

Розглядаючи камінь, Ківа запитала:

— Чиє Око?

— Сядьмо, — сказав він і повів її до найближчого крісла для читання. Вони вмостились, і він відповів: — Ти вже знаєш оповідь про Торвіна й Сану…

одну

з оповідей. Я вже чув історію, якою ти поділилася в Заліндові, але вона не єдина. І не та, яку знаю я, — він похитав головою. — Але коротше. Всі оповіді починаються однаково — з того, що вони закохуються. Тут ми дійдемо згоди?

Ківа кивнула, зацікавившись іншими історіями, які він чув, проте не настільки, щоб перебивати його.