Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 104 из 147

Він послав їй полегшену усмішку, яка, втім, швидко погасла від того, що він побачив у неї на обличчі. Відтягнувши її вбік і зупинившись біля поруччя, він запитав:

— Скажеш мені, що трапилося? Весь день ти наче… якась сумна, — він ретельно її роздивився. — Це через дітей? Я думав, у тебе не буде з цим проблем, як у цілительки. — Він швидко додав: — Не те що в тебе не буде проблем з тим, що вони хворі, я мав на увазі…

— Я розумію, що ти мав на увазі, — перебила йо­го Ківа. Вона вважала, що добре приховала свій стан, але, як завжди, йому вдалося прочитати її краще, ніж ­будь-кому.

«Скористайся цим, — долинув голос, який підозріло на­гадав Зулейчин. — Скористайся цією можливістю».

— Я… — почала Ківа, а тоді зупинилась. Амулет ковзнув, наче благав її цього не робити. Чи, можливо, то бу­ло просто її серце.

«Є те, чим він не ділиться навіть з Королівською Радою, зі своєю

сім

’

єю

… А тобі довіряє».

Це точно був Зулейчин голос… і він продовжив:

«Знайди нам легітимний спосіб забрати трон, те, що змусить Евалон прийняти нас як нових правителів без жодних чвар».

Відчуваючи нудоту, Ківа повернулась і сперлася на поруччя, неспроможна навіть дивитися на Джарена, коли сказала:

— Було важко бачити тебе з ними сьогодні. Як ти їх любиш. Як вони тебе люблять.

Джарен нахилився поруч, його руки лежали біля її.

— Чому важко?

— Тому що…

«Зроби це, сестро».

— Тому що…

«Він або ми.

Вони

або ми. Не можна мати те й інше».

Ківа заплющила очі після такого спогаду. Вона зро­би­ла свій вибір тоді. І повинна його дотримуватися.

— Тому що я не можу не хвилюватись: а раптом щось трапиться з тобою? З твоєю сім’єю? — вона виштов­хала слова швидко, наче так буде легше.

Джарен видав здивований звук, схожий на сміх:

— Що?

Тепер вирішивши, Ківа пояснила:

— Я знаю, що зараз ти не переймаєшся бунтівниками. Але… — вона змусила себе подивитися на нього зі страхом в очах. — Але вони викрали мене, Джарене. І це означає, що вони досі щось планують. Раптом вони знайдуть спосіб тобі нашкодити?

Піднявши брови, Джарен з очевидною недовірою запитав:

— Ти хвилюєшся через

бунтівників

?

Його почуття було щирим, незважаючи на те, що на нього самого дві ночі тому напали бунтівники.

— Якщо вони спробують захопити трон… — сказала Ківа, однак її перебив здивований сміх.

— Дозволь зупинити тебе на цьому, — він узяв її обличчя в долоні, його голос поніжнішав. — Тобі геть не потрібно ні про що хвилюватися, Ківо. Я обіцяю. Вони надокучливі, та їм ніколи не вдасться досягти такої чисельності, щоб захопити королівство силоміць. А навіть якщо вдасться, громадяни ніколи не приймуть правителя, який проллє стільки невинної крові.

— А якщо вони знайдуть інший спосіб? — запитала Ківа, стурбовано хмурячи брови. — Раптом їм відомо про якийсь законний спосіб змусити тебе зректися трону, і люди їх приймуть? — Ковтнувши жовч, вона додала: — Якщо серед них є спадкоємець Корентінів, то в них буде законне право заявляти претензію, чи не так?

— По-перше, це не підтверджено… — сказав Джарен.

— Але ти віриш, що це правда, — тиснула Ківа.

Він визнав її рацію і продовжив:

— І по-друге, так, у них є спосіб це зробити, теоретично, щоб люди добровільно їх прийняли.

Ківине серце завмерло в грудях.

— А я кажу «теоретично», — продовжив він, — бо ймовірність, що це станеться, настільки мізерна, практично нульова, що про це не варто й думати.

Ледве спроможна проштовхнути крізь губи звук, Ківа запитала:

— Чому ти в цьому впевнений?

Джарен довго помовчав, просто дивлячись на неї. Їй не потрібно було намагатися надати своєму обличчю якийсь вираз — жах наповнював її без жодних зусиль.

— Тебе дійсно це турбує, так? — врешті пробурмотів Джарен, його рука перемістилася на її потилицю, великий палець заспокійливо погладжував шкіру.

— Ти навіть гадки не маєш наскільки, — відповіла Ківа щиро.

Він ще раз заспокійливо погладив її, а тоді провів до­ло­нею вниз по її руці, доки їхні пальці знову не переплелися.

— Ходи зі мною, — тихо сказав він їй. — Хочу тобі дещо показати.