Страница 104 из 147
Він послав їй полегшену усмішку, яка, втім, швидко погасла від того, що він побачив у неї на обличчі. Відтягнувши її вбік і зупинившись біля поруччя, він запитав:
— Скажеш мені, що трапилося? Весь день ти наче… якась сумна, — він ретельно її роздивився. — Це через дітей? Я думав, у тебе не буде з цим проблем, як у цілительки. — Він швидко додав: — Не те що в тебе не буде проблем з тим, що вони хворі, я мав на увазі…
— Я розумію, що ти мав на увазі, — перебила його Ківа. Вона вважала, що добре приховала свій стан, але, як завжди, йому вдалося прочитати її краще, ніж будь-кому.
«Скористайся цим, — долинув голос, який підозріло нагадав Зулейчин. — Скористайся цією можливістю».
— Я… — почала Ківа, а тоді зупинилась. Амулет ковзнув, наче благав її цього не робити. Чи, можливо, то було просто її серце.
«Є те, чим він не ділиться навіть з Королівською Радою, зі своєю
сім
’
єю
… А тобі довіряє».
Це точно був Зулейчин голос… і він продовжив:
«Знайди нам легітимний спосіб забрати трон, те, що змусить Евалон прийняти нас як нових правителів без жодних чвар».
Відчуваючи нудоту, Ківа повернулась і сперлася на поруччя, неспроможна навіть дивитися на Джарена, коли сказала:
— Було важко бачити тебе з ними сьогодні. Як ти їх любиш. Як вони тебе люблять.
Джарен нахилився поруч, його руки лежали біля її.
— Чому важко?
— Тому що…
«Зроби це, сестро».
— Тому що…
«Він або ми.
Вони
або ми. Не можна мати те й інше».
Ківа заплющила очі після такого спогаду. Вона зробила свій вибір тоді. І повинна його дотримуватися.
— Тому що я не можу не хвилюватись: а раптом щось трапиться з тобою? З твоєю сім’єю? — вона виштовхала слова швидко, наче так буде легше.
Джарен видав здивований звук, схожий на сміх:
— Що?
Тепер вирішивши, Ківа пояснила:
— Я знаю, що зараз ти не переймаєшся бунтівниками. Але… — вона змусила себе подивитися на нього зі страхом в очах. — Але вони викрали мене, Джарене. І це означає, що вони досі щось планують. Раптом вони знайдуть спосіб тобі нашкодити?
Піднявши брови, Джарен з очевидною недовірою запитав:
— Ти хвилюєшся через
бунтівників
?
Його почуття було щирим, незважаючи на те, що на нього самого дві ночі тому напали бунтівники.
— Якщо вони спробують захопити трон… — сказала Ківа, однак її перебив здивований сміх.
— Дозволь зупинити тебе на цьому, — він узяв її обличчя в долоні, його голос поніжнішав. — Тобі геть не потрібно ні про що хвилюватися, Ківо. Я обіцяю. Вони надокучливі, та їм ніколи не вдасться досягти такої чисельності, щоб захопити королівство силоміць. А навіть якщо вдасться, громадяни ніколи не приймуть правителя, який проллє стільки невинної крові.
— А якщо вони знайдуть інший спосіб? — запитала Ківа, стурбовано хмурячи брови. — Раптом їм відомо про якийсь законний спосіб змусити тебе зректися трону, і люди їх приймуть? — Ковтнувши жовч, вона додала: — Якщо серед них є спадкоємець Корентінів, то в них буде законне право заявляти претензію, чи не так?
— По-перше, це не підтверджено… — сказав Джарен.
— Але ти віриш, що це правда, — тиснула Ківа.
Він визнав її рацію і продовжив:
— І по-друге, так, у них є спосіб це зробити, теоретично, щоб люди добровільно їх прийняли.
Ківине серце завмерло в грудях.
— А я кажу «теоретично», — продовжив він, — бо ймовірність, що це станеться, настільки мізерна, практично нульова, що про це не варто й думати.
Ледве спроможна проштовхнути крізь губи звук, Ківа запитала:
— Чому ти в цьому впевнений?
Джарен довго помовчав, просто дивлячись на неї. Їй не потрібно було намагатися надати своєму обличчю якийсь вираз — жах наповнював її без жодних зусиль.
— Тебе дійсно це турбує, так? — врешті пробурмотів Джарен, його рука перемістилася на її потилицю, великий палець заспокійливо погладжував шкіру.
— Ти навіть гадки не маєш наскільки, — відповіла Ківа щиро.
Він ще раз заспокійливо погладив її, а тоді провів долонею вниз по її руці, доки їхні пальці знову не переплелися.
— Ходи зі мною, — тихо сказав він їй. — Хочу тобі дещо показати.