Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 103 из 147

Ківа більше не могла цього терпіти. Джарен викликав краплинки води і змусив їх сяяти, наче бісерини світла, знову зачаровуючи дітей, і вона не втрималась, подивилася на нього і зрозуміла до самої глибини душі, що цілителька мала рацію. Він

буде

неймовірним королем…

найкращим

.

А її сім’я планує відібрати в нього це.

Вона

планує відібрати в нього це.

— Ох, цілителько Туро, що ж ти сказала нашій відвідувачці? Їй наче от-от стане зле.

Ківа зусиллям перевела погляд із Джарена і побачила, що в палату зайшла Матрона-Цілителька, яка явно впізнала її, незважаючи на маску.

— Ми просто говорили, який принц чудовий, Матроно, — сказала Тура і стривожено поглянула на своїх підопічних. — Пробачте мені, схоже, юна Катра збирається накоїти якусь шкоду.

Вона швидко рушила до дівчинки, яка обв’язувала од­ну з Джаренових лоз довкола власної ноги, видно, маючи надію знову погойдатися в повітрі тепер, коли Джарен приземлив усіх летючих дітей.

— Я сподівалася тебе знову побачити, панно Мерідан, — сказала цілителька Меддіс, щойно вони опинилися наодинці. — Коли почула, що принц Деверік тут із товариством, то поквапилася перевірити, чи це не ти.

— Пробачте, Матроно-Цілителько, — сказала Ківа, — але якщо це про те, щоб я відвідувала…

Меддіс махнула рукою:

— Я ж сказала, що ти можеш не квапитися приймати рішення. — Вона дістала з мантії баночку з блідою маззю і простягла її Ківі. — Я прийшла принести тобі оце.

Ківа зняла кришку, помітивши знайомі запахи, але не в змозі визначити кожен інгредієнт.

— Що це?

— Це для твоєї руки.

У Ківи пішла якась мить на те, щоб збагнути слова, проте коли вона таки їх збагнула, то її погляд кинувся до Меддіс. Не помічаючи її раптової ніяковості — чи, можливо, ігноруючи її, — Матрона-Цілителька продовжила:

— Вона не прибере шраму остаточно, але підштовхне регенерацію клітин, допомагаючи йому з часом геть зблякнути, — вона кивнула в бік Джарена: — Нашому принцові, можливо, також захочеться цим скористатися.

А тоді, показуючи: вона може відчути все, що кипіло в Ківі, — Меддіс лагідно взяла ту за ліву руку, підтягла рукав і виставила З-подібний шрам… той самий, який, Ківа була впевнена, прирече її, якщо Матрона-Цілителька про нього дізнається.

— Наші шрами нас визначають, — тихо сказала Меддіс і кінчиком пальця провела по різаних лініях. — Розповідають історію відваги й виживання. Розповідають, хто ми такі в глибині свого єства, про виклики, з якими ми стикались і які подолали, — Матрона поплескала Ківу по руці і вже пошепки договорила: — Не всі шрами видимі, як цей. Наважуся сказати, що всередині в тебе значно більше шрамів. Але ніколи не забувай: кожен шрам красивий. І ніколи,

ніколи

не треба їх соромитись.

З дуже ласкавою усмішкою Меддіс відпустила Кі­ву, повернулася до дверей і пішла, не кажучи більше ні ­слова.

Приголомшена, Ківа просто стояла, глибоко дихаючи.

Меддіс знає, що вона була в Заліндові.

Знає, і їй

байдуже

.

Вона не скасувала свою пропозицію, не сказала Ківі, що та більше не може стати студенткою, не розтоптала її мрії.

Ні… Ківа сама це робить. Ківа і її відданість своїй сім’ї, їхній місії та всьому, що утримує її від життя, якого вона прагне, включно зі Срібношипом. Навіть зараз, після зради, про яку дізналася вчора, після того, як вона більше не може заперечувати свої почуття до Джарена,

навіть

зараз

вона досі вірна своїм братові й сестрі, їхнім планам розплати.

Тому що після десяти років вона не знає, як

не

бути вірною. Навіть якщо й бажає… так сильно

бажає

… залишити це все позаду.

Її серце боролося з розумом, Ківа підвела очі і впіймала Джаренів стурбований погляд. Бачачи, що тепер вона одна, він простяг руку й покликав її до себе.

З натягнутою усмішкою вона поклала баночку в кишеню й покрокувала до нього, щиро усміхаючись дітям, які пищали з новою насолодою, бо з новою відвідувачкою можна погратися.

— Хочеш трішки повеселитися? — запитав її Джарен.

Ківа подивилася на нього, її усмішка поширшала, хоч і боліло в душі. Вона відповіла:

— Залюбки.

Ківа з Джареном провели в Срібношипі майже весь день, переходячи з палати в палату й даруючи радість і дітям, і дорослим. Те, що вона не володіла стихійною магією, не мало значення: Джарен був більш ніж готовий виконати будь-яке її прохання.

Помахом руки він наповнював цілі кімнати бульбашками, які не лопалися, вогняними тваринами, які пустували біля водяних фонтанів, і тропічними лісами, що з’являлися нізвідки.

Протягом дня цілителі розповідали Ківі, як багато Джа­ренова щедрість означає для дітей та їхніх родин, стверджували, що він — найяскравіша подія тижня.

«Народний принц», — так його назвала цілителька Тура.

Вона не помилялася.

З кожним новим вибухом дитячого сміху, кожною новою захопливою Джареновою магією Ківа мусила визнати: їй складніше, ніж вона гадала.

Бо щоразу, як Джарен дивився на неї, усміхався до неї, торкався її, вона розуміла в глибині, що зробила б, якби їм випала ще одна така ніч, як минула, ще один такий ранок, як сьогоднішній.

Вона не відштовхувала б його.

Вона трималася б за нього так довго, скільки могла б, так довго, скільки б він дозволяв.

Тому що вона в нього…

— Ти дуже мовчазна, — сказав Джарен, різко обриваючи її думки.

Її небезпечні,

небезпечні

думки.

— Гм? — відказала Ківа, молячись, щоб обличчя не зрадило її, і жалкуючи, що вони зняли маски після того, як вийшли з академії.

— Я не хотів втомлювати тебе, — продовжив він, по­ки вони повільно крокували Річковою дорогою назад до палацу, а сонце сідало вдалині. — Просто хотів показати, що моє життя не завжди наповнене зустрічами Ради й марудною політикою. І я подумав… — він пробігся рукою у своєму волоссі й подивився на амулет, який знову був у неї на шиї, — хотів поділитися з тобою тим, чим ніко­ли не ділився ні з ким іншим. Я думав, ти це оціниш. Можливо, тобі навіть сподобається.

Ківа бачила всі вирази, який мелькали на його обличчі: вагання, ніяковість, невпевненість. Наскільки сильні його почуття до неї, так багато її думка для нього оз­начає.

Коли вона відповіла, її голос був хрипким від емоцій:

— Я дійсно оцінила це. І мені сподобалося. Більше, ніж я можу сказати.