Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 101 из 147

Глава 33

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Коли Ківа прокинулася наступного ранку, весь її тулуб розпластався на Джареновому, а їхні ноги переплелися, навдивовижу гнучкі.

На неї накотив страх, але вона наказала собі зберігати спокій. Просто треба вислизнути до того, як він заворушиться. Якщо вдасться витягти себе, не штовхаючи його надто сильно, то…

— Доброго ранку.

Ківа завмерла, ледве встигнувши прибрати руку, не кажучи вже про все інше.

— Ти ж не намагаєшся втекти? — запитав Джарен, його голос був хрипким, та повним гумору.

— Ехем…

Рухаючись надзвичайно швидко, Джарен перекинув їх обох, з Ківи шумно вилетіло повітря, коли вона збагнула, що лежить на спині і дивиться на його вкрай задоволене обличчя.

— Спробуймо ще раз? — прошепотів він, цілуючи її в щоку. — Доброго ранку, Ківо.

З неї вирвався незрозумілий звук, живіт наповнився теплом, а його губи сміливо пробігли по її шиї й поцілували чутливе місце під вухом.

— Добре спалося? — прошепотів він там, і його рот з кожним словом торкався її шкіри, посилаючи по її спині хвилі приємного трепету. З неї вирвався ще один нерозбірливий звук, Джарен засміявся і сказав: — Мені також.

Ківа вхопила його за голу талію, не певна, відштовхувати чи притягувати. Вона не встигла вирішити — він відсторонився і з лагідним обличчям подивився на неї:

— Проведи зі мною день.

Її розум був настільки спантеличений через його дотик, що вона за секунду перепитала:

— Чого?

Слово було сказано з таким придихом, що вона мало не померла від сорому, та Джаренові очі полагіднішали ще більше, він миттєво нахилив голову і легенько, немов пір’їнка торкнулася, поцілував її в кутик рота, наче не міг нічого з собою вдіяти. Це трапилося настільки швидко, що Ківа задумалася б, чи, бува, не уявила це собі, якби не поколювання, яке лишилося на тому місці.

— Проведи зі мною день, — повторив він.

Цього разу Ківа проігнорувала почуття, які він у неї викликає, і спробувала зосередитись.

— Хіба в тебе немає зустрічей?

— Я їх перенесу. — Він нахилився, і його обличчя стало єдиним, що вона могла бачити. — Будь ласка. Мені потрібен вихідний. І я хочу провести його з тобою.

Хіба що набагато сильніша за Ківу людина могла б сказати «ні», особливо коли він дивився на неї так… так… ось

так

.

— Гаразд, — здалася вона. — Але якщо ти маєш на увазі

весь

день, то Кальдонові кажеш про це ти.

Джарен ще раз тихо засміявся:

— Ну, ти переживеш один пропуск тренування. — Він нахилив голову до балкона. — Крім того, вже давно розсвітало.

Ківа простежила за його поглядом і зойкнула, побачивши яскраве світло. Вона й гадки не мала, що проспала так довго.

— Завтра він мене вб’є, — застогнала вона, вже боячись вправ на покарання.

— Тоді хай сьогоднішній день буде вартий неминучих страждань завтра.

На цих веселих словах Джарен підвівся з Ківи, витяг її з ліжка, все ще легенько обіймаючи, й заговорив далі:

— Як щодо такого плану? Ти йдеш одягатися, поки я перенесу кілька подій, і ми зустрінемось у тебе через двадцять хвилин. Я знаю місце з чудесними сніданками якраз над річкою, там готують найкращі булочки з яйцем і беконом у всьому Вендераллі, тож ми перекусимо, а тоді… — він широко усміхнувся. — А тоді ти побачиш.

— Ти поводишся дуже таємничо, — сказала йому Ківа.

Його усмішка стала ще ширшою.

— Хто б казав.

На це в Ківи відповіді не було, тож вона закотила очі, відштовхнула його і пішла до дверей. Вона вже відчинила двері і зібралася була виходити, та Джарен погукав її на ім’я, змусивши цим зупинитись і повернутися до нього.

— Так добре мені ще ніколи не спалося, — тихо сказав він.

Побачивши вираз, який повернувся в його очі, Ківа глитнула. Вона хотіла збрехати, але те, що прозвучало, було абсолютною, незаперечною правдою:

— Мені також.

Джарен мав рацію щодо булочок з яйцем і беконом. Один укус — і Ківа миттю ковтнула решту, адже мало їла вчора. Смак також змив гіркоту Делориного зілля, яке Ківа випила перед тим, коли повернулась у свою кімнату. Тепер у флаконі лишався тільки один ковток, і їй доведеться знову якимось чином потрапити до бабусі, як вони й домовлялись; але Ківа вирішила, що про це хвилюватиметься пізніше.

— Я ж казав, — мовив Джарен над річкою, помітивши, як швидко вона доїла свою булочку. Він люб’язно віддав їй те, що залишилось у нього.

Ківа подумала була заперечити, але не вистачило си­ли волі… як і в більшості випадків стосовно Джарена. Лише після того як вона доїла і вже облизувала пальці, обидві булочки дісталися її шлунка і змусили пошкодувати про деякі погані життєві вибори.

— Вигляд такий, наче тобі погано, — сказав Джарен, його губи сіпнулися, поки він спостерігав за тим, як вона хапається за живіт і стогне. — Зможеш вийти на пагорб чи тебе понести?

Він вказав рукою на знайому дорогу, якою Ківа ходила багато разів після прибуття в місто.

— Ти ведеш мене в Срібношип? — запитала вона, спантеличено нахиляючи голову. Амулет на її шиї ковзнув, нагадавши, що ховається під светром і захищає від лиха. — Мені не

настільки

погано. Я просто з’їла забагато.

Джарен загиготів, обійняв її рукою за талію й повів з переповненої Річкової дороги в тихішу бічну вуличку до академії.

— Ми йдемо туди не через тебе.

Ківу наповнила тривога.

— З тобою все гаразд?

— Все гаразд, — швидко відповів він. — Ми ту­ди йдемо не через мене, — Джарен замовк. — Ну, напевно, все-таки наче через мене. Але не через те, що зі мною… — він спинився. — Коротше. Побачиш, коли дістанемося.

Ківі стало дуже цікаво, вона піднялася за ним на пагорб, очікуючи пройти прямісінько в головну браму. Але до того як вони дісталися кампусу, Джарен повів її між двома вузькими житловими спорудами, в тіні, щоб їх не бачили.

— Це зовсім не моторошно, — заявила Ківа, озирнувшись.

— Якщо думаєш, що це погано, то ніколи не погоджуйся на Кальдонові пропозиції провести вечір у місті, — відказав Джарен і дістав з кишені два маленькі золоті об’єкти. — Особливо якщо він згадуватиме про переслідування духів наших предків чи полювання на привидів богів.

Ківа поморгала, а тоді повільно сказала:

— Так багато всього, я навіть не знаю, як питати.

Джарен загиготів:

— Ця розповідь хай зачекає до наступного сімейного вечора, — він простягнув одну з золотих штук. — ­Тримай.