Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 93 из 127

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

ТЕПЕР, КОЛИ АЛІЗЕ ПІДІЙШЛА до схилу гори, Кір стиснув щелепи від холоду, тримаючись за слабку надію, що страждання його життя нарешті добігають кінця. Йому було байдуже, що він сам також загине разом з ними, адже він із самого початку погодився на цю жертву. Але ставки були вищими, ніж чоловік міг собі уявити.

Те, чого хотів диявол, було і справді жахливим.

Ібліс прошепотів свої хворобливі побажання просто в Кірове серце, та ці вимоги були настільки огидними, що його приголомшило навіть те, що він їх вислухав. Південний король відчув тоді з дедалі більшим жахом, що майже будь-що буде кращим за згоду; та, як порадив його батько, він зробив усе можливе, щоб домовитися про інший вихід.

Зрештою, Кір поспішив укласти угоду, яка була настільки невигідною для нього, що Ібліс не зміг устояти перед цією спокусою. Якщо Кір успішно виконає завдання, то може здобути безпрецедентну разючу перемогу.

Якщо ж він програє...

Якщо він програє, то втратить усе. Якщо Кір порушить будь-який пункт угоди, диявол не тільки забере собі виграш за надані послуги, але й отримає все, чого захоче, не йдучи на жодні поступки: Ібліс знищить народ Тулану й забере собі свою мерзенну нагороду.

Пекло останнього року — тортури, завдання, руйнування його душі — виявиться марним.

Тож не було великим подвигом покласти своє життя як жертву, коли в іншому разі його все одно чекала смерть.

Саме тому диявол продовжував переслідувати чоловіка, намагаючись зламати його. Кір був скутий різноманітними жорстокими умовами. Наприклад, йому не дозволялося говорити про свою угоду; якщо хоча б хтось вгадає умови цієї угоди, він програє. Йому також не дозволялося померти, щоб уникнути угоди; якщо він покінчить із собою або дозволить комусь іншому вбити себе до виконання всіх завдань, його примусово оживлять, а потім він програє. Ібліс сподівався на успіх у будь-якому разі, але примусовий програш приніс би йому набагато більшу перевагу.

Це означало, що не було місця для помилок, навіть на міліметр. Кір глибоко зітхнув, видихаючи холодне повітря. Незважаючи на густу темряву, яка поглинула його життя, він був здивований, виявивши, що все ще здатний на надію. Принаймні молодий чоловік змінився завдяки Алізе, перевтілився завдяки своїй близькості до неї. Його дружина надихнула його знову повірити в нескінченну магію людського серця. Вона була для нього живим доказом того, що темрява не завжди перемагає. Для нього було честю бути свідком її поступового сходження до влади, де кожен її крок був історичною подією на шляху до справедливості. Якщо сенс його життя можна було б звести до одного — він мав померти, щоб вона жила, — він міг би покинути цей світ задоволеним.

Алізе стиснула його руку в рукавичці, перш ніж відпустити, і Кір відчув утрату, навіть коли побачив радість, коли його кохана помітила світлячків, що сиділи на скелі. Дивні маленькі комахи стрибнули в повітря, коли вона наблизилася, спалахуючи й танцюючи перед нею, кружляючи навколо голови дівчини — і йому здалося, що він почув її сміх, а може, і плач, коли вона нарешті притулила оголені руки до засніженої гори, а під її пальцями почали розквітати квіти.

Перетворення було дивовижним.

Не було жодних затримок, жодних ускладнень; мороз танув під її руками, ніби це були не тисячі років заіржавілого нетерпіння, а палке й справжнє очікування. Як течії, що живлять річку свіжою водою, серце цієї надзвичайної магії ніколи не переставало битися; ніколи не згасало й не слабшало.

Кір з подивом спостерігав, як сніг поступився місцем моху, клаптям трави, квітам і заплутаним лозам. З порожнечі почала вимальовуватися висока аркова брама, а дика земля й квіти видовжилися, щоб накреслити її обриси, а потім потемніли, зів’яли та перетворилися на щось схоже на дерево. Алізе, здавалося, знала, що потрібно тримати руки на місці, та не відводила їх, допоки міцна брама не встала на своє місце. Коли вона нарешті відступила, двері з легким зітханням відчинилися, а завіси плавно розсунулися, відкривши мрячний простір темної глибини, освітленої тьмяним туманним світлом.

Кір відчув, як стискаються його груди.

Алізе поглянула на нього першого, її очі сяяли від збудження. Чоловік не знав, що вона побачила в ньому, чи відчувала, як його серце билося для неї, чи розуміла ту піднесену невагомість, яку він відчував у її присутності. Але вона довго тримала його погляд, усміхаючись навіть тоді, коли по її щоці скотилася сльоза. Тільки тоді, поки Кір стояв там, задихаючись від потужності її уваги, вона обернулася, щоб подивитися на інших, які застигли на місці, нерухомі, незважаючи на сильні пориви вітру, що продовжували шмагати їхні тіла. Говорити було неможливо через виття вітру, тому Кір, як і всі інші, чекав, поки їхня королева переступить через цей величезний поріг.

Коли вона це зробила, промінь світла впав їй до ніг, освітлюючи непевний шлях попереду.