Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 94 из 127

РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ

УСЕРЕДИНІ ГОРИ БУЛО ТЕПЛО.

Алізе дивилася, як двері за ними зачинилися, а величезна дерев’яна панель знову стала частиною кам’яного інтер’єру печери, у якій вони тепер перебували.

їхня компанія, здавалося, опинилася в якомусь передпокої.

Стелі були високими, а простір був одночасно широким і затишним. Тепле світло, яке їх осявало, здавалося, виходило з нізвідки, надаючи їм плинних казкових обрисів. Не було жодних прикрас, нічого такого за входом, який тепер зник, що могло б свідчити про те, що вони потрапили в осередок магії. Замкнені всередині, вони чули лише звук крапель води, рівномірне стукотіння, що долинало від єдиної підталої бурульки, яка, неначе зловісний меч, висіла над їхніми головами.

Алізе озирнулася довкола, поки вони знімали рукавички та шуби, а шелест їхніх м’яких рухів піднімався, наче шепіт. Молода королева незабаром опинилася в оточенні своїх друзів, випадково ступивши в калюжу, що утворилася в центрі кімнати.

Вода під ногами хлюпнула, і цей звук рознісся печерою. Алізе була приголомшена цим дивом. Вона відшукала поглядом Хазана і в його очах побачила такі ж емоції, які, без сумніву, відбивалися і в її власних.

Алізе все ще не могла повірити, що це нарешті сталося.

Усе, що обіцяли їй батьки, усі історії, які їй розповідали...

—Дякую тобі, — сказала вона, підвівши очі на Кіра.

Це були перші слова, які прозвучали з моменту їхнього входу в гору, і вони розбили кришталеву тишу, наче молотком.

У відповідь Кір лише нахилив голову.

—То оце і все? — Омід зморщив чоло, вивчаючи печеру. — А що робити, якщо нам захочеться в туалет?

— Оміде,

— здивовано вигукнула Худа. — Ти ж ходив у туалет перед тим, як ми вирушили!

— Так, міс, звісно, ходив, просто я подумав...

Аж раптом земля під їхніми ногами здригнулася.

Печера навколо них затремтіла, пролунав гучний гуркіт, схожий на приглушений грім, і всі здивовано обернулися, щоб подивитися, як з грубо обтесаних стін виросли кам’яні гаки, схожі на вузлуваті пальці. Потім під цими гаками утворився ряд низеньких лавок, які виринали з-під землі з моторошним примарним звуком.

—Неймовірно,

— промовив Омід, роззявивши рота.

—Дивовижно, — прошепотів Дін.

— Я ніколи не чув про кімнату, що оживає сама по собі, — тихо сказав Камран. — Я читав про такі дива тільки в дитячих казках.

Алізе поглянула на підталу бурульку, поки вони прямували до новостворених гаків, адже рівномірне капання води раптом посилилося. Вона нахмурилася, побачивши це, навіть коли вішала свою накидку й шарф, а потім знову, коли дістала Книгу Ар’ї з кишені спідниці. Дівчина була здивована й збентежена, виявивши, що тонкий том утратив свою холодність.

Тепер книга випромінювала незвичайне тепло.

Вона перевернула її в руках і здивовано скрикнула.

— Ой, — вигукнула дівчина. — Книга змінилася.

— Як? — запитав Хазан, нахилившись уперед.

Усі, крім єдиного похмурого короля, швидко зібралися навколо неї, і хоча Алізе подивилася на Кіра, сподіваючись, що він приєднається до них, його погляд залишався прикутим до дедалі більшої калюжі.

— Ось, — сказала вона, перевертаючи книгу, щоб вони могли побачити. На обкладинці з’явилося одне нове слово.

Там, де раніше не було нічого, тепер було написано:

КРОВ

— Ні, мені це не подобається, — прошепотіла Худа.

— Воно хоче крові? — запитав Омід, зсунувши брови. — Книга хоче крові?

Кір різко підвів погляд.

— Схоже на те, — сказав Дін. — Досить традиційна форма оплати, як це зазвичай і буває...

— Хазане, — промовила Алізе, знову піднявши очі до стелі, бо звук крапель води знову посилився. Вона кивнула на підталий крижаний стовп і калюжу під ним. Бурулька танула з неприродною швидкістю. — Що ти про це думаєш?

— Це здається зловісним, — сказав він, нахмурившись. — Можливо, це захисний механізм...

— Час спливає, — раптом сказав Кір, і його очі спалахнули тривогою. — Я повинен був зрозуміти... Твій час обмежений...

Алізе затамувала подих.

Без попередження її охопив різкий біль, і книга випала з рук, упавши на землю з тихим стуком і шелестом тремтливих сторінок. Вона спрямувала погляд на джерело болю, де м’яка шкіра її руки була акуратно й глибоко розрізана.

Темно-червона кров збиралася в її долоні.

Алізе почула гучний звук, схожий на крик, але вона почувалася, мов у тумані. Важкою. Її кінцівки стали млявими й теплими, і це відчуття посилювалося з кожною секундою. Вона із зусиллям підняла голову, і кімната перед очима захиталася, ніби була уві сні.

Раптом їй захотілося лише одного — заснути.

Алізе б так і зробила, якби не голоси, що лунали навколо неї — ще більш приглушені нерозбірливі звуки, що жорстоко тримали її у стані свідомості, — а потім, враз, щось на зразок безпеки, і з полегшенням вона поринула в обійми рук, що її підтримали. Напівпритомна, вона відчувала майже ейфорію, притискаючи обличчя до твердого тепла, зітхаючи, у той час як тіло її розчинялося,

піддаючись сну, навіть попри те, що голоси роїлися та перекручувалися навколо її голови.

— ...аббб бб еррррр еррр тааааа Щщооо тии тии кооорооолллль еррр таааа...

А потім, немов би зачинилися якісь дверцята, цей звук прискорився з приголомшливим клекотом.

...їїрукаїїрукапрощовиговоритеїїрука...

—Хто-небудь, візьміть її за руку!

Алізе випрямилася, різко та болісно зітхнувши, і встигла побачити, що її долоня притиснута до чистої сторінки Книги Ар’ї. Вона заціпеніла, дивлячись, як її кров вбирається у пергамент, а червоні плями розтікаються по білому аркушу, неначе дим, по всій розгорнутій сторінці.