Страница 92 из 127
— Ти маєш діяти швидко, — сказав він, важко тягнучись до кинджала. — Мій сину, диявола не можна перемогти. Є тільки можливість перехитрити його...
Він задихався.
— Бо ніщо не подобається азартному гравцеві більше, ніж великі шанси...
— Тобто ти... ти кажеш, що хочеш, щоб я уклав з дияволом іще одну угоду?
— Зроби все, що зможеш, — сказав він, задихаючись. — Для свого народу. Я зникну ще до того, як зійде сонце, а коли я зникну, віднеси цей закривавлений кинджал до Провидців, бо тобі знадобиться їхня допомога, щоб довести, що на ньому моя кров. Коли я помру, скажи їм, що ти викинув моє мертве тіло з вежі в море — тобі не доведеться довго чекати, бо я вже попередив магістратів, і вони з’являться за кілька хвилин...
— Що? — Кір був охоплений жахом. — Що ти кажеш? Що ти робиш...
— Ти завжди був таким чесним, — сказав король, востаннє простягнувши свою виснажену руку, щоб доторкнутися до щоки Кіра. — Якщо це останній раз, коли я бачу тебе, знай, що я завжди любив тебе, навіть попри те, що я тебе підвів. Пробач матері те, що з нею може статися. Пробач братові його слабкості. Пробач мені, дорогий мій сину, пробач мені...
—Батьку!
І тоді король Реза повернув кинджал вістрям до себе й устромив його просто у своє серце.