Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 68 из 127

— Що ти маєш на увазі під найменшим? — Кір раптом відчув, ніби в нього може статися аневризма.

— Ну, там тільки одна кімната...

— Ви маєте на увазі, що там тільки одна спальня? — перепитала Алізе, яка з тривогою дивилася на Кіра.

— Ні, Ваша Величносте, я маю на увазі, що там тільки одна кімната. Але, як я вже сказав, вона...

— Мені потрібно з тобою поговорити, — сказав Кір, схопивши Акбара за сорочку й рвучко відтягуючи його в сторону, щоб ніхто їх не чув.

— Обережно! Це моя мама пошила мені цю сорочку...

— Що відбувається? — вигукнув Кір, коли вони відійшли на достатню відстань. Він ледь не скрутив собі м’яз, намагаючись опанувати себе. — Дайте нам більший будинок. Мені потрібно більше кімнат. Мені потрібно стільки кімнат, скільки у вас є.

— Спокійно, — сказав Акбар, стискаючи плечі Кіра з несподіваною потужною силою. Туланський король майже забув, що зараз має справу виключно з джинами. — У чому проблема?

— Я вже сказав тобі, у чому проблема. Я ж клятий поет, пам’ятаєш?

—То ти боїшся власної дружини?

— Якщо я скажу «так», ти даси нам більший будинок?

Акбар відсунувся, насупившись.

— Гаразд, — повільно сказав він. — Гадаю, я розумію проблему.

—Добре...

— Це делікатне питання, еге ж?

Кір нахмурився.

— Звісно... так... мабуть...

— Тобто я можу собі уявити, як це зачіпає твою самооцінку, — сказав він, співчутливо оглядаючи Кіра. — Але я не думаю, що тобі варто хвилюватися. Вона дуже хороша, правда ж?

— Що? — Кір напружився від тривоги.

— Я впевнений, що вона не змусить тебе переживати через це.

— Це не...

— І це величезний тиск, правда ж? — співчутливо зауважив він. — Вона ж буквально рятівниця нашого народу і все таке? Я б, мабуть, теж трохи нервував...

—Я не нервую,

— зловісно прошипів він.

— Гаразд, заспокойся...

— Моя самооцінка також у безпеці, — різко відповів Кір. — Тож можеш позбавити мене своїх співчутливих поглядів.

— Гаразд, якщо ти такий впевнений у собі, — сказав Акбар, схрестивши руки. — То в чому проблема? Чому ти не можеш бути наодинці з дружиною? Я думав, ти її кохаєш.

Не отримавши від Кіра відповіді, Акбар зробив крок назад, і його обличчя спохмурніло.

— Ти ж її кохаєш, чи не так?

Кір тихо вилаявся, а потім з тремтінням зітхнув.

— Боже, допоможи мені, здається, я збожеволів.

Він ледь розумів, що спонукало його це сказати. У цьому юнакові було щось таке щире.

— Ти збожеволів? — сказав він і поплескав Кіра по плечу. — Ну, тоді все гаразд, нещасний ти дурень. Ти закоханий. Ти хворий на голову. Трохи несповна розуму. Трохи дурнуватий. Трохи божевільний...

— Там лише одна кімната? — запитав Кір. — Лише одна велика кімната?

— Одна маленька кімната.

—Дідько,

— вилаявся він, заплющивши очі.

Акбар був настільки зачарований цим видовищем, що майже просльозився, коли сказав:

— Ну, йди вже. — І з грубою силою штовхнув Кіра в бік королеви. — Дружина чекає на тебе. І ти не будеш проти, якщо вона перетворить тебе на пил, обіцяю!