Страница 68 из 127
— Що ти маєш на увазі під найменшим? — Кір раптом відчув, ніби в нього може статися аневризма.
— Ну, там тільки одна кімната...
— Ви маєте на увазі, що там тільки одна спальня? — перепитала Алізе, яка з тривогою дивилася на Кіра.
— Ні, Ваша Величносте, я маю на увазі, що там тільки одна кімната. Але, як я вже сказав, вона...
— Мені потрібно з тобою поговорити, — сказав Кір, схопивши Акбара за сорочку й рвучко відтягуючи його в сторону, щоб ніхто їх не чув.
— Обережно! Це моя мама пошила мені цю сорочку...
— Що відбувається? — вигукнув Кір, коли вони відійшли на достатню відстань. Він ледь не скрутив собі м’яз, намагаючись опанувати себе. — Дайте нам більший будинок. Мені потрібно більше кімнат. Мені потрібно стільки кімнат, скільки у вас є.
— Спокійно, — сказав Акбар, стискаючи плечі Кіра з несподіваною потужною силою. Туланський король майже забув, що зараз має справу виключно з джинами. — У чому проблема?
— Я вже сказав тобі, у чому проблема. Я ж клятий поет, пам’ятаєш?
—То ти боїшся власної дружини?
— Якщо я скажу «так», ти даси нам більший будинок?
Акбар відсунувся, насупившись.
— Гаразд, — повільно сказав він. — Гадаю, я розумію проблему.
—Добре...
— Це делікатне питання, еге ж?
Кір нахмурився.
— Звісно... так... мабуть...
— Тобто я можу собі уявити, як це зачіпає твою самооцінку, — сказав він, співчутливо оглядаючи Кіра. — Але я не думаю, що тобі варто хвилюватися. Вона дуже хороша, правда ж?
— Що? — Кір напружився від тривоги.
— Я впевнений, що вона не змусить тебе переживати через це.
— Це не...
— І це величезний тиск, правда ж? — співчутливо зауважив він. — Вона ж буквально рятівниця нашого народу і все таке? Я б, мабуть, теж трохи нервував...
—Я не нервую,
— зловісно прошипів він.
— Гаразд, заспокойся...
— Моя самооцінка також у безпеці, — різко відповів Кір. — Тож можеш позбавити мене своїх співчутливих поглядів.
— Гаразд, якщо ти такий впевнений у собі, — сказав Акбар, схрестивши руки. — То в чому проблема? Чому ти не можеш бути наодинці з дружиною? Я думав, ти її кохаєш.
Не отримавши від Кіра відповіді, Акбар зробив крок назад, і його обличчя спохмурніло.
— Ти ж її кохаєш, чи не так?
Кір тихо вилаявся, а потім з тремтінням зітхнув.
— Боже, допоможи мені, здається, я збожеволів.
Він ледь розумів, що спонукало його це сказати. У цьому юнакові було щось таке щире.
— Ти збожеволів? — сказав він і поплескав Кіра по плечу. — Ну, тоді все гаразд, нещасний ти дурень. Ти закоханий. Ти хворий на голову. Трохи несповна розуму. Трохи дурнуватий. Трохи божевільний...
— Там лише одна кімната? — запитав Кір. — Лише одна велика кімната?
— Одна маленька кімната.
—Дідько,
— вилаявся він, заплющивши очі.
Акбар був настільки зачарований цим видовищем, що майже просльозився, коли сказав:
— Ну, йди вже. — І з грубою силою штовхнув Кіра в бік королеви. — Дружина чекає на тебе. І ти не будеш проти, якщо вона перетворить тебе на пил, обіцяю!