Страница 57 из 127
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
У ПОВІТРІ ПРОМАЙНУЛА ІСКРА РУХУ, після чого на комірі Хазана з’явився світлячок. Потім комаха почала кружляти навколо його шиї, а джин, дивлячись перед собою, зашепотів їй щось нерозбірливе.
Світлячок злетів.
У денному світлі цю істоту було практично не відрізнити від звичайної мухи, тому неможливо було зрозуміти, що вона робила в той момент, адже її сяйливе черевце було майже невидиме на сонці.
Та якось це не здавалося важливим.
Удалині з’явився рій світлячків, які спочатку зібралися, а потім зіткнулися в гудінні статичної електрики, після чого покружляли кілька секунд, перш ніж розчинитися, як пил, у небі.
— Ого,
— прошепотів Омід.
За мить, немовби з повітря, з’явилося близько тисячі чоловіків і жінок. Алізе здивовано кліпнула й відступила, вражена цим надзвичайним проявом магії.
Але потім...
Авжеж.
Це були не звичайні світлячки.
Алізе завжди знала, що ці комахи мають магічні властивості: вони не тільки можуть спілкуватися з джинами, але й живуть переважно серед зірок. Просто ніколи не усвідомлювала, що вони можуть наділяти інших силою.
Чи всі світлячки були наділені такою магією?
Вона поглянула на Хазана, запитуючи себе, які секрети він від неї приховує, але його погляд був прикутий до сцени, що розгорталася перед ними.
Натовп людей вишикувався, як і годиться воїнам, розділившись на різні організовані угруповання, хоча їхні рухи були менш чіткими, а темний одяг — більш неформальним. Коли вони рушили вперед, стало зрозуміло, що вони озброєні, хоча їхня доволі різноманітна зброя не була спеціально впорядкована.
Солдати-джини.
Це були ті самі військові загони, про які вже згадував Хазан. Отже, форпост мав бути десь неподалік — а може, вони навіть уже стояли в його межах. Що ближче вони підходили, то більше дивувалася Алізе. Ба більше, вона почувалася знервованою.
Тягар того, ким вона стала, щодня давив на неї дедалі сильніше. Те, що ці чоловіки та жінки роками гуртувалися заради неї, вірячи в її появу, навіть коли вона була лише жалюгідною служницею, яка терпіла побої від економки...
Це було для неї справжнім потрясінням.
Щомиті Алізе намагалася осягнути глибину своєї відповідальності — усього того, що вона могла означати для такої великої кількості людей. Від цієї думки її серце забилося швидше. Як довго її народ терпів пригнічення без жодної допомоги, без надії на спасіння?
Раптом королева відчула розпач від думки, що може їх розчарувати.
Коли численні загони підійшли ще ближче, Алізе знову поглянула на Хазана, сподіваючись знайти відповідь, але замість цього побачила Фірузе, яка спокійно спостерігала за солдатами, ніби бачила таке вже сотні разів раніше.
Це було ще одне приголомшливе відкриття.
Принцеса Ардунії, невістка покійного короля Заала, мати нинішнього спадкоємця могутньої імперії, оселилася в нелегальному військовому форпості, щоб захистити свого сина.
Це було практично зрадою.
Боже, скільки всього тут потрібно було з’ясувати. Алізе спрямувала збентежений погляду бік Хазана, і цього разу він помітив її, усміхнувся й підійшов, щоб стати поруч. Цей невеличкий прояв довіри трохи заспокоїв молоду королеву.
За кілька метрів від них солдати раптово зупинилися.
Алізе мала б знати, що буде далі, — власне кажучи, вона мала б цього очікувати, — але джинка все ще була настільки незвиклою до таких проявів поваги, що її просто приголомшило, коли тисяча солдатів одночасно опустилася на одне коліно, притиснувши вказівний і середній пальці правої руки до чола на знак привітання.
— Звісно, вони всі тут заради вас, — тихо сказав Хазан. — Це чотири з п’ятдесяти восьми таємних загонів Ардунії.
Алізе навіть не знала, що сказати у відповідь.
— Я розумію, це небагато, — додав він із сумом, — але за ці роки ми зібрали близько двадцяти тисяч солдатів по всій імперії...
Вона безтямно схопила його за руку.
—Двадцять тисяч солдатів, — прошепотіла вона. —
Хазане...
— Хотів би я, щоб нас було більше, — відповів він. — Армія Ардунії налічує пів мільйона солдатів...
— Як ти смієш вибачатися, — вигукнула вона, повернувшись до нього з удаваним гнівом. — Двадцять тисяч...
Боже мій, вона ледве могла говорити.
—Двадцять тисяч людей,
— спробувала Алізе знову. — Ти хочеш сказати, що всі ці роки двадцять тисяч людей шукали мене?
Хазан подивився на неї із серйозним виразом обличчя, та його карі очі пом’якшали.
— Набагато більше, Ваша Величносте. Двадцять тисяч — це тільки ті, хто взяв до рук зброю, готуючись до вашого прибуття. Чутки про ваше народження та ваші мінливі очі швидко поширилися по всій країні майже двадцять років тому. Ваші батьки так добре вас сховали, що деякі втратили віру у вашу появу. Але були й такі, як ми, — сказав він, нахиливши голову, — які не втратили віри.
Вона ледь не поцілувала його руки.
—Хазане, — прошепотіла вона. — Я навіть не знаю, як дякувати тобі за твою віру в мене.
Він похитав головою.
— Моя віра у вас набагато слабша, ніж їхня, — промовив джин, кивнувши на присутніх солдатів. — Я мав перевагу, бо зустрів вас ще дитиною. Я бачив вас на власні очі. Але вони...
Він повернувся до натовпу.
— Ваша Величносте, вони бачать вас уперше.
Алізе була зворушена.
Вона з глибоким хвилюванням оглянула це зібрання, вдивляючись в опущені очі й схилені голови присутніх.
Вони були зовсім не схожі між собою та не мали жодних зовнішніх рис, які б їх об’єднували; джини, як і люди, не були одноманітною масою; не було жодних зовнішніх ознак, які б відрізняли їх від їхніх глиняних побратимів. Тут, перед нею, на одному коліні, стояли люди різного віку та походження. Молоді солдати стояли між іншими, достатньо літніми, щоб бути їхніми батьками...
Або дідусями та бабусями.
Алізе особливо вразили ті, хто мав би відпочивати у своєму похилому віці й після важкого життя ніжитися в турботі близьких, — а натомість зараз вони схилялися перед нею в позі, що спричиняла тиск на їхні втомлені кістки. Вона могла лише уявити ті кошмари, які, мабуть, спонукали кожного з них узяти до рук зброю в ім’я королеви, яку вони ніколи не бачили.
Алізе не вважала себе більш гідною за будь-кого з них.
Вона впала перед ними на коліна, низько схилила голову та на знак вдячності схрестила руки на грудях.
Серед зібраних військ прокотилася хвиля відчутного подиву.