Страница 49 из 127
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
—ВОНА СПИТЬ?
— запитав Кір.
— Так, сер.
—Міцно спить? — запитав він Захру. — Не просто дрімає? Бо раніше ти казала, що вона прокидається кожні кілька хвилин...
—Ні, сер.
— Захра, драконка, на якій летіли Алізе з Діном, уже здавалася трохи роздратованою. — Як я вже казала, коли ви запитували мене востаннє: зараз вона, здається, справді добряче заснула. Вона не ворушилася щонайменше пів години.
— Не треба говорити зі мною таким тоном, — суворо сказав Кір.
Хай йому грець, адже його серце розривалося від болю так, ніби в грудях у нього була рана.
Він вдихнув холодне нічне повітря та поглянув на небо, укрите блискучими зірками й мерехтливими світлячками.
Кір знову поглянув на чорне море перед собою, шукаючи одного єдиного конкретного світлячка. З міркувань безпеки під час їхнього нічного перельоту, сяйливому вихованцю Хазана було наказано летіти попереду них, обстежуючи небо на предмет можливої загрози на їхньому шляху. Світлячок періодично повертався, щоб підтвердити, що їхній маршрут безпечний, заспокоюючи їхню тривогу. Але минуло вже багато часу з того моменту, як світлячок зник, тож Кір почав хвилюватися.
—Можете не сумніватися, я виконаю свою роботу,
— сказала Захра, ледь стримуючи докірливий тон.
— Я не дозволю, щоб королеві заподіяли шкоду.
—Я знаю, що ти ніколи б цього не допустила,
— заспокоїв її Кір. —
Просто вона не звичайна вершниця...
—Це стало цілком зрозуміло у день вашого весілля, сер,
— сказав Амір, один з його старших драконів.
— Останнім часом усі тільки про неї й говорять. Усі мешканці світу природи вже присягнули на вірність королеві джинів.
—А ви не поясните мені, чому?
— запитав Кір. Він намагався витягнути цю інформацію зі своїх драконів із самого моменту церемонії, коли вони передали йому свої загадкові попередження про зміну рівноваги у світі, але відтоді його крилаті товариші стали ще стриманішими у висловлюваннях на цю тему.
—Я знаю, що вона більш ніж заслуговує на це, — продовжив він. — Але з якої причини природний світ має присягати на вірність королеві джинів? Чому ти не можеш сказати мені, про що саме йдеться?
— Є деякі речі, про які ми просто не можемо розповісти зараз,
— сказав Амір.
—Дракони тепер воюють між собою, бо є королівства, які бажають...
—Досить,
— перебив його Каве, на спині якого зараз сидів Кір.
— Аміре, ще не час для таких розмов.
Амір невдоволено буркнув щось, і з його ніздрів у знак обурення вирвалися язики полум’я; а Камран, який сидів на спині істоти, скрикнув, коли вони з Хазаном відчули різкий поштовх.
— Що це в біса було? — вигукнув принц, звертаючись до Кіра з іншого боку неба. — Твій дракон щойно чхнув, чи що?
Та Кір не відповів йому.
Проте він відчув, як Захра сміється з реакції принца, та скривився, збагнувши її думки.
— Ти вважаєш його чарівним?
— запитав він її.
Захра ніби здригнулася.
—Я цього не казала.
— Тобі й не треба було цього казати.
—Ми маємо ненавидіти його з принципу,
— повідомив Ісса.
— Ти б могла проявити хоч трохи лояльності, Захро.
—Моя лояльність не підлягає сумніву,
— різко відповіла вона.
— Але чи справді принц такий уже поганий? Я намагалася знайти в ньому хоча б щось, що можна було б ненавидіти, але зізнаюся, що мене вражає його палкий захист королеви. Я вважаю це досить благородним...
— Захро,
— попереджувально сказав Каве.
—Що?
— відповіла вона.
— Я лише хочу бути впевненою, що ненавиджу людину з поважних причин...
— Ми ненавидимо його, бо він ненавидить нашого короля,
— пояснив Амір.
— Нам не потрібні інші причини.
—Але принц не може знати справжньої природи нашого короля,
— заперечила вона.
— Він лише намагається захистити королеву від того, що він вважає лихим і здатним їй нашкодити. Хіба це не свідчить про його порядність? Звісно ж, гріхи його діда не є його гріхами?
Кір глибоко зітхнув.
—А що, це має якесь значення?
— запитав Ісса.
— Ми можемо ненавидіти його просто тому, що так хочемо.
Захра відчувала все сильніше роздратування.
—Це не...
—Досить,
— сказав Кір.
— Я хотів би відійти від цієї теми.
—Дуже добре,
— лаконічно відповіла вона.
— Я тільки хочу сказати, що за останні двісті років свого життя я зустрічала набагато гірших людей, Ваша Величносте, тож іноді я дивуюся, чому ви вважаєте, що саме цей чоловік заслуговує на вашу ненависть.
Кір майже заплющив очі.
— Ти мене неправильно зрозуміла, Захро. Я не вважаю його поганим. Королева ніколи б не надала йому перевагу, якби він був поганим; насправді те, що вона його поважає, свідчить про силу його характеру, і якби я хоч на мить повірив, що він може завдати їй шкоди, я б його давно вже вбив. Ні, насправді, саме тому, що я знаю, що він може зробити її щасливою, я й можу так сильно його ненавидіти. Я, мабуть, недостатньо прогресивний, щоб упоратися з ганебним станом свого серця. Я так ревную, що відчуваю справжній біль у своїй проклятій крові. Я ненавиджу його не тому, що він поганий, а тому, що це я слабкий.
Він відчув здивування Захри від його слів. А потім раптом — силу її смутку.
— О,
— сказала вона.
— Я розумію.
Кір стиснув щелепи й нічого не відповів, бо його серце занадто сильно билося в грудях.
— Ти мала би залишити свої зауваження при собі,
— суворо зауважив Амір.
— Ну що, тепер ти щаслива?
—Ні,
— сказала вона з розпачем.
— Ваша Величносте, пробачте мені. Я навіть не усвідомлювала... Тобто я знаю, як ви піклуєтеся про королеву, але я...
Кір похитав головою, намагаючись заспокоїти нерівний пульс і тремтіння в самих кістках.
—Не треба про це говорити,
— зазначив він. Зібравшись із думками, Кір міцніше стиснув віжки, та шкіряні ремінці врізалися йому в долоні. Він знову зосередився на вивченні нічного неба. Минуло вже майже двадцять хвилин без новин від світлячка, а це вдвічі довше, ніж було востаннє.
Тепер південний король ставав дедалі схвильованішим.
—Королева ще спить?
— запитав він Захру.
— Так, сер.
— Ти впевнена?
Відчуття провини Захри зникло, поступившись місцем роздратуванню.
— Так, Ваша Величносте.
—Ви могли б тримати королеву поруч із собою,
— зауважив Каве.