Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 48 из 127

Боже, вона ледве могла думати про нього, не відчуваючи, ніби її пронизало зіркове світло. Навіть зараз її пульс прискорювався від думки про нього. Алізе з кожним днем дедалі більше отруювалася потребою наблизитися до нього. Якби він тільки дозволив їй підійти до нього, вона була б така щаслива. Якби він дозволив їй просто посидіти поруч із ним, вона була б така вдячна.

Алізе боялася мріяти про щось більше. Вона знала, що все, що більше за це, — лише її фантазії.

Дівчина ледве могла переконати Кіра дихати в її присутності, не кажучи вже про те, щоб він доторкнувся до неї з якимось наміром. Але Алізе почала бажати від свого чоловіка речей, які її шокували. Коли вона заплющувала очі вночі, їй снилося, як вона проводить руками по його розпаленій шкірі; уявляла, як це було б — притиснутися до нього в темряві, відчути його вагу на собі; почути його голос, задиханий та гарячковий. Просто уявити собі, що він міг би пізнати її так, як чоловік пізнає свою дружину, було достатньо, щоб вона ледь не зомліла.

Дівчина здригнулася й важко зітхнула.

Вона відчувала, що Кір не буде діяти наполовину.

Але ці думки були небезпечними. Небезпека, яку вона відчувала в його присутності, починала робити її необережною.

Нерозсудливою.

— Зачекай,

— сказала вона занадто голосно, схопивши Кіра за руку, перш ніж він устиг піти; перш ніж він сів на свого дракона; перш ніж вони вирушили в нічну подорож. — А як же ти? Ти не відпочинеш?

Кір подивився на її руку на своєму рукаві, а потім повільно оглянув тих, хто зібрався навколо них.

Алізе добре усвідомлювала пізню годину й небезпечні обставини. Вони стояли біля краю замкових теренів, де безперервний шум водоспадів розривав нічну тишу; де втомлені дракони роздратовано ревіли, незграбно приземляючись навколо них. Алізе відчувала на собі багато поглядів; вона бачила тіні своїх друзів поруч і не переймалася тим, чи чутно її голос.

А можливо, їй слід було б перейматися.

— Він дав магічну обітницю захищати тебе, — сказав Камран, розсуваючи завісу нічного туману, поки наближався до них. Він теж дивився на руку Алізе на рукаві Кіра. — Він зобов’язаний ставити твою безпеку понад інтереси всіх інших. Включно зі своїми власними. Хіба не так?

Кір не відповів на це запитання.

— Став потреби своєї нареченої понад усі інші, відмовляючись від усього іншого, щоб забезпечити захист і безпеку своєї королеви,

— процитував принц, одягаючи пару рукавичок з козячої шкіри.

Тут уже Кір обернувся, щоб подивитися на принца.

— Здається, я почуваюся втішеним, — тихо сказав він, — що ти взяв на себе відповідальність запам’ятати весільні обітниці іншого чоловіка.

Алізе, відчувши напругу, прибрала свою руку від Кіра й відступила назад.

—Твої ж власні Провидці вважали за потрібне закувати тебе в кайдани, — недоброзичливо зауважив ардунійський принц, наближаючись до короля. — Адже вони, без сумніву, підозрювали, які небезпеки можуть чекати на неї у твоїй компанії. Я тільки вдячний за їхню передбачливість.

— Камране, — обережно сказала Алізе. — Боюся, ти занадто агресивний.

— Вибач мені, — сказав принц, відновивши самовладання, коли повернувся до неї. Він був таким високим і вишуканим навіть у дорожньому одязі, але дивився на неї здивовано. — Просто я хочу, щоб ти не сприймала його вчинки за щось більше, ніж вони є насправді — егоїстичні інтереси. Він не має вибору в питанні твоєї безпеки. Він не зможе спати спокійно, поки ти в небезпеці.

— Це правда? — Алізе здивовано подивилася на них обох.

Вона спостерігала, як Кір бореться з вихором емоцій, який, здавалося, перемагає його, та нарешті долає якусь невідому лють, перш ніж заговорити.

— Так, це правда, — визнав він, піднявши на неї очі. — Я ніколи не зможу спати спокійно, поки ти в небезпеці.

Сказавши це, чоловік зник у темряві ночі. З того часу вона його не бачила та не розмовляла з ним, і у неї не було жодної...