Страница 48 из 127
Боже, вона ледве могла думати про нього, не відчуваючи, ніби її пронизало зіркове світло. Навіть зараз її пульс прискорювався від думки про нього. Алізе з кожним днем дедалі більше отруювалася потребою наблизитися до нього. Якби він тільки дозволив їй підійти до нього, вона була б така щаслива. Якби він дозволив їй просто посидіти поруч із ним, вона була б така вдячна.
Алізе боялася мріяти про щось більше. Вона знала, що все, що більше за це, — лише її фантазії.
Дівчина ледве могла переконати Кіра дихати в її присутності, не кажучи вже про те, щоб він доторкнувся до неї з якимось наміром. Але Алізе почала бажати від свого чоловіка речей, які її шокували. Коли вона заплющувала очі вночі, їй снилося, як вона проводить руками по його розпаленій шкірі; уявляла, як це було б — притиснутися до нього в темряві, відчути його вагу на собі; почути його голос, задиханий та гарячковий. Просто уявити собі, що він міг би пізнати її так, як чоловік пізнає свою дружину, було достатньо, щоб вона ледь не зомліла.
Дівчина здригнулася й важко зітхнула.
Вона відчувала, що Кір не буде діяти наполовину.
Але ці думки були небезпечними. Небезпека, яку вона відчувала в його присутності, починала робити її необережною.
Нерозсудливою.
— Зачекай,
— сказала вона занадто голосно, схопивши Кіра за руку, перш ніж він устиг піти; перш ніж він сів на свого дракона; перш ніж вони вирушили в нічну подорож. — А як же ти? Ти не відпочинеш?
Кір подивився на її руку на своєму рукаві, а потім повільно оглянув тих, хто зібрався навколо них.
Алізе добре усвідомлювала пізню годину й небезпечні обставини. Вони стояли біля краю замкових теренів, де безперервний шум водоспадів розривав нічну тишу; де втомлені дракони роздратовано ревіли, незграбно приземляючись навколо них. Алізе відчувала на собі багато поглядів; вона бачила тіні своїх друзів поруч і не переймалася тим, чи чутно її голос.
А можливо, їй слід було б перейматися.
— Він дав магічну обітницю захищати тебе, — сказав Камран, розсуваючи завісу нічного туману, поки наближався до них. Він теж дивився на руку Алізе на рукаві Кіра. — Він зобов’язаний ставити твою безпеку понад інтереси всіх інших. Включно зі своїми власними. Хіба не так?
Кір не відповів на це запитання.
— Став потреби своєї нареченої понад усі інші, відмовляючись від усього іншого, щоб забезпечити захист і безпеку своєї королеви,
— процитував принц, одягаючи пару рукавичок з козячої шкіри.
Тут уже Кір обернувся, щоб подивитися на принца.
— Здається, я почуваюся втішеним, — тихо сказав він, — що ти взяв на себе відповідальність запам’ятати весільні обітниці іншого чоловіка.
Алізе, відчувши напругу, прибрала свою руку від Кіра й відступила назад.
—Твої ж власні Провидці вважали за потрібне закувати тебе в кайдани, — недоброзичливо зауважив ардунійський принц, наближаючись до короля. — Адже вони, без сумніву, підозрювали, які небезпеки можуть чекати на неї у твоїй компанії. Я тільки вдячний за їхню передбачливість.
— Камране, — обережно сказала Алізе. — Боюся, ти занадто агресивний.
— Вибач мені, — сказав принц, відновивши самовладання, коли повернувся до неї. Він був таким високим і вишуканим навіть у дорожньому одязі, але дивився на неї здивовано. — Просто я хочу, щоб ти не сприймала його вчинки за щось більше, ніж вони є насправді — егоїстичні інтереси. Він не має вибору в питанні твоєї безпеки. Він не зможе спати спокійно, поки ти в небезпеці.
— Це правда? — Алізе здивовано подивилася на них обох.
Вона спостерігала, як Кір бореться з вихором емоцій, який, здавалося, перемагає його, та нарешті долає якусь невідому лють, перш ніж заговорити.
— Так, це правда, — визнав він, піднявши на неї очі. — Я ніколи не зможу спати спокійно, поки ти в небезпеці.
Сказавши це, чоловік зник у темряві ночі. З того часу вона його не бачила та не розмовляла з ним, і у неї не було жодної...