Страница 103 из 127
—Дякую, — прошепотіла вона.
— Ваша Величносте, — сказав джин, з повагою дивлячись на розтрощені двері. — Це честь для мене.
— Я наступний, — сказав Омід, виходячи вперед.
Обличчя хлопця було червоним і плямистим від хвилювання, та хоча він і нервував, але його вираз був суворим. Алізе постійно мусила нагадувати собі, що цьому високому хороброму хлопцю лише дванадцять років.
— Я помер би за вас, навіть якби це було по-справжньому, місіс, — запевнив хлопчина, дивлячись на двері. Він струснув плечима, ніби готуючись до бою. — Я знав, що можу померти за вас із того самого дня, як ви помилували мене. Я ніколи не забуду, доки житиму, як я ледь не вбив вас, а ви...
— Що ти щойно сказав? — запитав Кір.
Усі обернулися, щоб подивитися на короля. Навіть з того місця, де він стояв, було видно, що Кір був явно розлючений.
— Ось так
ви двоє познайомилися? — перепитав він.
—Ти що, не знаєш цієї історії? — здивувався Хазан. — Омід постійно її розповідає.
— Я не розумію, — сказав Кір, дивлячись прямо на Алізе. — Хлопець намагався тебе вбити, а ти подружилася з ним? Чому?
—Тобто, не так, — втрутився Омід. — Спочатку я спробував її обікрасти. А потім, коли вона відмовилася віддати сумку, я схопив її, ось так...
Та він показав жестами, як це було.
— ...а потім приставив ніж до її шиї, ось так. — І він зробив звук, ніби щось розрізає. — А потім пригрозив перерізати їй горло...
Кір випростався, як стріла, та повернувся до Оміда з таким гнівом, що всі злякалися. Він дивився на хлопця так, ніби й справді міг його вбити.
Алізе заціпеніла.
Неймовірно, але Омід ще більше почервонів.
— Не хвилюйтеся, — нервово сказав він. — Вона одразу ж мене обеззброїла. Майже вирвала мені плече. Я й не очікував, що така маленька снода може бути такою жорстокою, але коли вона повернула мені ніж, я був просто вражений. Я подумав, що вона божевільна.
І він засміявся.
—А потім вона сказала мені зайти до неї на кухню, де вона працювала, бо тоді вона могла б підкинути мені кілька шматків хліба. Не знаю, звідки вона дізналася, що я такий голодний. — Його очі затуманилися. — Я вже починав утрачати розум, бо дуже довго не мав ані крихти в роті.
Кір, здавалося, утратив значну частину свого гніву. Ба більше, він був ураженим.
— Омід постійно плаче, коли розповідає цю історію, — лагідно промовила Худа. Вона обійняла хлопця за плечі, а він легенько притулився до неї, наче молодший брат. — Щиро кажучи, саме завдяки незмінній доброті Алізе ми всі тут зібралися, готові віддати за неї своє життя.
— Справді, це так, — тихо погодився Дін.
— Я й не знаю, як вам усім дякувати, — сказала Алізе, на очах якої тепер справді заблищали сльози. — Я навіть не знаю, що сказати.
У відповідь Омід підійшов до дверей.
Він сильно стукнув по панелі — раз, два, — і відповідь не змусила себе чекати. Від першої тріщини утворилася друга, і двері небезпечно захиталися.
Омід видав короткий радісний крик.
— Я наступна! — вигукнула Худа, швидко обійнявши Оміда, коли проходила повз нього. Ця міс не потребувала довгих вступів; вона тримала голову високо й стукала із самовпевненістю аристократки. І знову по дверях пробігла тріщина, а панель затремтіла у своїй рамі.
Худа заплескала в долоні й закричала з радості.
Дін уклонився Алізе, перш ніж підійти до дверей, а його темні очі випромінювали тиху любов.
— Видали мені нове життя, Ваша Величносте. Ви навіть не уявляєте, що це таке.
Вона подивилася на нього.
— Що ви маєте на увазі?
Аптекар подивився на моторошні двері й сказав:
— Я обіцяю, що одного дня розповім вам усю історію.
А потім він підняв кулак і постукав.
Панель здригнулася від удару, і четверта тріщина простяглася по плитці, наче блискавка.
Дін на мить застиг у подиві, побачивши це, а потім усміхнувся й відступив.
Двері, хоч і були явно пошкоджені, усе ще були досить міцно вставленими в раму, і Алізе не могла не відчувати хвилювання. Навіть попри те, що дівчина була глибоко зворушена результатом дій друзів, вона почала замислюватися, а чи вистачить ще одного удару, щоб виконати завдання.
Усі погляди звернулися до Камрана.
На відміну від інших, він не дивився на Алізе, підходячи до дверей. Ардунійський принц здавався напруженим і невпевненим, а його очі були сповнені тривогою.
Він глибоко зітхнув, а коли його кулак нарешті торкнувся панелі...
Нічого не сталося.