Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 103 из 127

—Дякую, — прошепотіла вона.

— Ваша Величносте, — сказав джин, з повагою дивлячись на розтрощені двері. — Це честь для мене.

— Я наступний, — сказав Омід, виходячи вперед.

Обличчя хлопця було червоним і плямистим від хвилювання, та хоча він і нервував, але його вираз був суворим. Алізе постійно мусила нагадувати собі, що цьому високому хороброму хлопцю лише дванадцять років.

— Я помер би за вас, навіть якби це було по-справжньому, місіс, — запевнив хлопчина, дивлячись на двері. Він струснув плечима, ніби готуючись до бою. — Я знав, що можу померти за вас із того самого дня, як ви помилували мене. Я ніколи не забуду, доки житиму, як я ледь не вбив вас, а ви...

— Що ти щойно сказав? — запитав Кір.

Усі обернулися, щоб подивитися на короля. Навіть з того місця, де він стояв, було видно, що Кір був явно розлючений.

— Ось так

ви двоє познайомилися? — перепитав він.

—Ти що, не знаєш цієї історії? — здивувався Хазан. — Омід постійно її розповідає.

— Я не розумію, — сказав Кір, дивлячись прямо на Алізе. — Хлопець намагався тебе вбити, а ти подружилася з ним? Чому?

—Тобто, не так, — втрутився Омід. — Спочатку я спробував її обікрасти. А потім, коли вона відмовилася віддати сумку, я схопив її, ось так...

Та він показав жестами, як це було.

— ...а потім приставив ніж до її шиї, ось так. — І він зробив звук, ніби щось розрізає. — А потім пригрозив перерізати їй горло...

Кір випростався, як стріла, та повернувся до Оміда з таким гнівом, що всі злякалися. Він дивився на хлопця так, ніби й справді міг його вбити.

Алізе заціпеніла.

Неймовірно, але Омід ще більше почервонів.

— Не хвилюйтеся, — нервово сказав він. — Вона одразу ж мене обеззброїла. Майже вирвала мені плече. Я й не очікував, що така маленька снода може бути такою жорстокою, але коли вона повернула мені ніж, я був просто вражений. Я подумав, що вона божевільна.

І він засміявся.

—А потім вона сказала мені зайти до неї на кухню, де вона працювала, бо тоді вона могла б підкинути мені кілька шматків хліба. Не знаю, звідки вона дізналася, що я такий голодний. — Його очі затуманилися. — Я вже починав утрачати розум, бо дуже довго не мав ані крихти в роті.

Кір, здавалося, утратив значну частину свого гніву. Ба більше, він був ураженим.

— Омід постійно плаче, коли розповідає цю історію, — лагідно промовила Худа. Вона обійняла хлопця за плечі, а він легенько притулився до неї, наче молодший брат. — Щиро кажучи, саме завдяки незмінній доброті Алізе ми всі тут зібралися, готові віддати за неї своє життя.

— Справді, це так, — тихо погодився Дін.

— Я й не знаю, як вам усім дякувати, — сказала Алізе, на очах якої тепер справді заблищали сльози. — Я навіть не знаю, що сказати.

У відповідь Омід підійшов до дверей.

Він сильно стукнув по панелі — раз, два, — і відповідь не змусила себе чекати. Від першої тріщини утворилася друга, і двері небезпечно захиталися.

Омід видав короткий радісний крик.

— Я наступна! — вигукнула Худа, швидко обійнявши Оміда, коли проходила повз нього. Ця міс не потребувала довгих вступів; вона тримала голову високо й стукала із самовпевненістю аристократки. І знову по дверях пробігла тріщина, а панель затремтіла у своїй рамі.

Худа заплескала в долоні й закричала з радості.

Дін уклонився Алізе, перш ніж підійти до дверей, а його темні очі випромінювали тиху любов.

— Видали мені нове життя, Ваша Величносте. Ви навіть не уявляєте, що це таке.

Вона подивилася на нього.

— Що ви маєте на увазі?

Аптекар подивився на моторошні двері й сказав:

— Я обіцяю, що одного дня розповім вам усю історію.

А потім він підняв кулак і постукав.

Панель здригнулася від удару, і четверта тріщина простяглася по плитці, наче блискавка.

Дін на мить застиг у подиві, побачивши це, а потім усміхнувся й відступив.

Двері, хоч і були явно пошкоджені, усе ще були досить міцно вставленими в раму, і Алізе не могла не відчувати хвилювання. Навіть попри те, що дівчина була глибоко зворушена результатом дій друзів, вона почала замислюватися, а чи вистачить ще одного удару, щоб виконати завдання.

Усі погляди звернулися до Камрана.

На відміну від інших, він не дивився на Алізе, підходячи до дверей. Ардунійський принц здавався напруженим і невпевненим, а його очі були сповнені тривогою.

Він глибоко зітхнув, а коли його кулак нарешті торкнувся панелі...

Нічого не сталося.