Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 102 из 127

РОЗДІЛ СОРОК П’ЯТИЙ

АЛІЗЕ ОДРАЗУ ВІДЧУЛА ВІТЕР.

Здивовано підняла голову й побачила, що вони опинилися назовні. Не було зрозуміло,

де саме,

і чи це не просто ілюзія, але на блакитному небі були розкидані хмаринки, а під ними височіла вершина сніжної гори, схожа на гігантського велетня. У центрі цієї гори була вбудована висока аркова брама, настільки висока, що Алізе довелося витягнути шию, щоб побачити її верхівку. Ця велична брама була не тільки досить просторою, щоб крізь неї міг пройти дракон, але й прикрашена тисячами плиток, які були розташовані так, щоб створити ілюзію величезного килима з витонченими візерунками, виконаними у глянцевих насичених відтінках червоного.

— Ого,

— почула вона шепіт Діна.

Відступивши назад і оглянувши всю панораму, Алізе зрозуміла, що вони всі стояли в центрі колосального каньйону, дно якого — на багато кілометрів у всіх напрямках — було дзеркальним склом, зачарованим так, щоб мати вигляд блискучого червоного килима з візерунками, що пасували до величних вхідних дверей.

— Я ж не взута! — раптом вигукнула Худа.

— Здається, ніхто з нас не взутий, — зазначив Омід.

Алізе підняла спідницю, щоб поглянути на ноги, і справді, вона була в панчохах. Дівчина відчула під ногами прохолодну поверхню, а на шкірі — дотик невидимого сонячного світла. Її погляд простежив від гладкої поверхні скляного килима під ногами аж до вершини, що височіла перед нею, і вона затамувала подих від подиву, а її розум на мить застиг, намагаючись осягнути ці складні ілюзії. Вона відчула, як серце забилося в грудях, а потім — легкий подих вітру, що ніжно штовхнув її у спину.

Алізе зробила крок уперед.

Вітер продовжував підштовхувати її до дверей, і вона відчувала легке запаморочення від якогось передчуття, наближаючись до них, намагаючись не поспішати, навіть попри те, що її охопила хвиля дитячої радості. Дівчина міцніше притиснула Книгу Ар’ї до грудей, тоді як інші вишикувалися за нею, і саме в ту мить, коли Алізе здалося, що вона побачила відблиск чогось магічного за вершиною гори, дівчина ахнула.

Книга Ар’ї знову нагрілася в її руках.

Вона раптово зупинилася; усі інші ледь не зіткнулися з нею. Швидко поглянувши на обкладинку, на якій усе ще було написано

КЛЯТВА

, королева відкрила наступну чисту сторінку.

— Книга знову світиться! — вигукнув Омід.

Алізе ледь вдалося втримати руки спокійними, поки вона розгладжувала пергамент, а голови інших схилилися близько до її голови, коли на сторінці з’явилися нові слова, написані червоним чорнилом, яке, без сумніву, було її власною кров’ю:

Постукає кожен

Нехай із п'ятьох:

Відчиняться двері —

Або не виживе ніхто

— Або не виживе ніхто? — вигукнула Худа.

Зненацька гора видала жахливий гуркіт, а дзеркальна поверхня під ними почала тріскатися, укриваючись павутиною розщілин. Сніг на замерзлій вершині небезпечно затремтів, і будь-хто, хто мав очі, не міг не помітити, що лавина ось-ось зірветься.

— Ні, — прошепотів Хазан.

— У нас майже не залишилося часу! — закричала Худа.

Усі щодуху кинулися до дверей, які були майже за пів кілометра від них. Вони намагалися не посковзнутися — або не порізатися — на тріснутій скляній підлозі, і хоча Алізе бігла попереду, інші не відставали від неї.

Серце калатало, як скажене, а дихання було важким. Раптом Алізе зрозуміла, що перетнула якусь невидиму межу, бо скло під ногами змінилося на м’який шовковистий килим, а ілюзія того килима перетворилася на щось реальне. Вона зупинилася лише за кілька метрів від високих дверей, і зблизька їхній вигляд був настільки грізним, що дівчина ледь не зомліла від хвилювання.

Зібравшись із думками, Алізе обернулася саме в ту мить, коли останній з її групи переступив цей невидимий поріг, а гучний звук розбитого скла залунав, наче моторошні крики. Вона була вражена, коли побачила, що дзеркальна підлога повністю розбилася, перетворившись майже на пил, а потім упала в бездонну прірву під ними.

Назад дороги не було.

— Боже милостивий, — скрикнув Дін, задихаючись. — Я й не знав, що ми всі можемо тут загинути.

— Цокання годинника щоразу різне, — зауважила Худа. — Ніщо не вказувало на те, що ми були в безпосередній небезпеці...

— Не зважайте на це, — перервав її Хазан. — Хтось із нас повинен постукати у двері й зробити це швидко. Камране, ти йди першим...

— Я? — здивовано запитав він, відступаючи. — Чому я?

— Боже мій, — сказала Худа. — Я піду першою, ти, дурний боягузе.

— Я не боягуз, — відрізав він. — Я просто не розумію, що саме ми маємо робити...

— Насправді, нічого особливого, — зазначив Омід, вивчаючи вхід. — Ми маємо лише постукати, еге ж?

— Так, думаю, що так, — відповіла Алізе. їй було важко стояти осторонь і нічого не робити, поки дорогі їй люди, жертвували собою — у прямому чи переносному сенсі. Але вона давно знала, що ця вимога є необхідною у цій подорожі, тож міцно стиснула руки, щоб не втручатися.

— Гаразд, — сказала Худа, похмуро дивлячись на двері. — Мабуть, воно застосує магію, щоб визначити, чи готові ми померти за королеву.

— Я б поставив на те, що так воно і є, — відповів Хазан.

— Я з радістю піду першим, — сказав Дін, роблячи крок уперед. — Якщо ніхто інший не хоче.

— Ні, я піду першим, — заперечив Омід, і його обличчя почервоніло. — Для мене буде честю піти першим, місіс...

— Я ж уже зголосилася піти першою! — вигукнула Худа.

Алізе мало не розплакалася.

—Досить сперечатися, — рішуче промовив Хазан. — Першим піду я. Потім Омід, потім Худа, потім Дін, а потім Камран.

Усі одночасно повернулися, щоб подивитися на Кіра.

Без жодного слова він відійшов від групи, відступивши якомога далі, але не наближаючись до краю скелі.

Алізе з тривогою спостерігала за цією сценою. Тепле відчуття, яке ще кілька хвилин тому наповнювало її груди, тепер зникло. Вона намагалася привернути його увагу, щоб поглядом висловити йому підтримку чи симпатію, але він не відповідав на її погляд. Дівчина стримала зітхання.

А потім підняла підборіддя.

Хазан кивнув їй, змусивши себе зібратися з духом, і підійшов до дверей. Він озирнувся на інших, а потім підняв кулак до величезної панелі, та ще до того, як його кісточки торкнулися її, вони почули гучний тріск.

Уздовж кахельної вхідної панелі утворилася тріщина розміром зі стовбур дерева, і деревина заскрипіла під її вагою.

Хазан відступив, дещо приголомшений, а Алізе підбігла до нього й дружньо стиснула йому руки.