Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 35 из 127

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

КІР ДІСТАВСЯ до своєї кімнати, але це було нелегко.

З кожним днем він набирався сил; чоловік був здатний виживати з меншою кількістю їжі протягом довшого часу; але жорстокість клятви на крові невблаганна.

Тільки-но король устиг сховатися за зачиненими дверима, як його охопив особливо сильний біль, і він з криком схопився за стіну навпроти, а від удару затремтів і перекинувся сусідній стіл. Ваза зі свіжими трояндами розбилася об підлогу.

Звуки лунали знову та знову.

Важко дихаючи, Кір зібрався із силами. Важка кришталева ваза впала на килим, який поглинув більшу частину удару, а троянди з довгими стеблами розлетілися навкруги, наче стріли. Він гарячково спостерігав, як вода, що вилилася з вази, шукала собі нове місце в кімнаті, а її струмочки марно намагалися знайти поглиблення, яке могло б їх утримати. Кір повільно опустився на підлогу. Під ним не було килима, який би пом’якшив удар, і в його поразці не було ніякої краси. Його коліна болісно вдарилися об холодну мармурову підлогу, і він залишився лежати на місці.

Сталеві ремені продовжували лупцювати його.

Нарешті чоловік пояснив Хазану, що однією з причин, через яку він так безжально піддавав себе цим тортурам, було прагнення розвинути в собі стійкість. Він хотів зберегти свою незалежність, хотів навчитися контролювати біль. Кір відчував, що останнім часом досяг значного прогресу — міг протриматися без Алізе довше, — але цілий день у її присутності вплинув на нього.

Це багато в чому послабило його.

Він провів тремтливими руками по вишивці настінних оббивок, звернув затуманений погляд на золоте світло лампи, вдихнув аромат опалих квітів, порахував вікна, китиці та кольори — намагаючись зосередитися на чомусь, крім власних думок.

Але ця спроба виявилася марною.

Кір видав змучений стогін і впав на бік. Він починав програвати битву з гнівом; він був небезпечно близький до відчаю.

Чоловік утомився боротися, утомився протистояти. Він був настільки виснажений, що хотів вирвати собі очі. Кір лежав на боці, згорнувшись клубочком, як дитина, притискаючи розпалену, гарячу щоку до прохолодної підлоги, коли черговий жорстокий удар прошив його, вимагаючи повернути власникові.

Його температура стрімко підвищилася, усередині нього неначе набирав силу електричний струм. Повіки затремтіли. Шлунок збурився. У благодатну мить прояснення він зміг усвідомити, що весь цей жахливий день він майже нічого не їв. Ніби Кір міг відчувати апетит, коли вдень власного весілля його змушували дивитися, як інший чоловік торкається його дружини, танцює з нею, планує одружитися з нею та спати з нею.

Скільки ще він мав витримати?

Він кохав її.

Він убив би за неї. Він мав незабаром померти за неї, але знав, що не мав права бажати її. Кір ледве розумів, як упоратися із цим роздвоєнням між реальністю та ілюзією, настільки його розум був розхитаний. Ні, ні, краще буде триматися від неї подалі, щоб навіть не ризикувати наблизитися до полум’я, яке за найменшого поштовху могло б звести його нанівець.

Він був вдячний принаймні за те, що все скінчилося. Справу було зроблено.

Нарешті, нарешті Ібліс міг почати звільняти його від цих жахливих пут. Нарешті, він міг зрозуміти, що якась невелика частина цих страждань була того варта. За винятком того, що...

Він не міг зрозуміти, чому диявол завітав до Алізе. Чому до неї, а не до нього, коли...

Кір відчув гострий спалах тривоги.

Його біль повільно вщухав, язики вогню навколо нього слабшали, та він майже набрався сил, щоб підняти голову, коли раптом його двері з гуркотом відчинилися, а важке дерево з гучним стуком ударилося об стіну, що, здавалося, затремтіла.

Кір заціпенів.

Він не міг її бачити, хоча й знав, що це вона.

Біль покидав його хвилями, залишаючи його без сил. Лихоманка спала, а разом з нею — і його енергія. Чоловік наказав своїм рукам рухатися. Він примусив ноги вставати.

Та вони не підкорялися.

Він був охоплений утомою. Його ребра були ніби розтрощені. Його легені потребували відновлення. Він ніколи не відчував такої млявості. Пролунав ще один звук, коли двері зачинилися, міцно вставши в одвірок. Настала тиша. Почувся шепіт обережних кроків, що наближалися. Кір почув, як її м’які капці зупинилися, а потім — тремтіння її подиху, коли вона видихнула змучений приглушений звук.

Кір зібрався із силами. Його серце почало битися у звичному ритмі. Зрештою, ним рухала гордість.

Саме гордість підвела його голову, оживила руки, напружила кінцівки. Гордість вимагала, щоб він стояв на ногах, коли зустрінеться з нею очима, і саме це — лише ця нікчемна мотивація — допомогло йому зібратися із силами, заспокоїтися, перш ніж вона наблизилася настільки, що могла доторкнутися до нього.

Коли чоловік нарешті випростався, то відвернувся від неї, не відриваючи погляду від стіни. Запала виснажлива тиша, і його тепер вже дружина нічого не зробила, щоб її порушити.

Він не міг сказати, звідки взяв силу духу, але Кір був, як завжди, ввічливим, коли нарешті промовив:

— Бачу, ти розвинула смак до виламування моїх дверей.

— Я не ламала двері, — сказала вона напруженим голосом. — Вони були відчинені.

— Тоді, мабуть, я маю подякувати тобі.

Коли Алізе нічого не відповіла, він сказав:

— Вибач, тобі щось потрібно?

—Так.

Проста відповідь вивела його з рівноваги. Вона тихо сказала:

— Будь ласка, розвернися.

Тепер він почувався розгубленим.

Кір проміняв одну лихоманку на іншу, одну муку на іншу. Біль пронизав його серце, а страждання, здавалося, тепер розривали його зсередини. Він не знав, що з нею робити. Навіть не знав, як їй це пояснити.

— Ти вважаєш за розумне, — запитав він, намагаючись стриматися, — вриватися в мої приватні кімнати, коли тобі заманеться, та висувати мені вимоги, які вважаєш за потрібне?

— Ні.

І знову ця проста відповідь вивела його з рівноваги.

— Я нерозумна, — сказала вона. — Я егоїстична та недоброзичлива. Мені дуже шкода — більше, ніж я можу передати словами. — Тут її голос майже зірвався. — І я хотіла б, щоб ти розвернувся.

— Будь ласка, — озвався він, намагаючись зберігати самовладання. — Дай мені спокій. Я хотів би залишитися наодинці.

— Кіре...

— Уже пізно. Нам рано вставати. Я вже виконав свої обов’язки на сьогодні...

— Чому ти виганяєш мене? Як ти можеш очікувати, що я залишу тебе, коли знаю, як ти страждатимеш без мене?

Кір відчув, як стискаються його груди.