Кожен виток долі

Алізе вклала у це всю силу своєї душі, закликаючи силу цих гір — долю, яку вона знала як свою, — і коли відчула, як вогняна відповідь прокотилася її тілом, то відхилилася назад на п’яти з різким здивованим подихом.

Дівчина почувалася так, немовби випустила греблю.

Вільний потік магії тепер легко проходив крізь неї: спочатку як буря, а потім мляво, як спокійна течія, що огортала її вени. Вона була здивована тим, як ніжно, м’яко та невимушено це відчувалося.

І все ж таки Алізе почувалася майже захмелілою від своєї сили.

— Ось чому я тобі потрібен, — сказав Ібліс, і на його вкраденому обличчі промайнула посмішка. Чорні вени тепер звивалися по всій його шкірі. — Я знав, що ти не зможеш правити сама. Я знав, що ти виявишся занадто слабкою, щоб зробити те, що необхідно...

—Кіре?

— закричала вона.

— Кіре, ти мене чуєш?

У відповідь вона отримала лише слабке тепло, але її серце забилося так сильно, що аж заболіло. Вона хотіла сказати йому, щоб він продовжував боротися, щоб ще трохи почекав, але не хотіла, щоб Ібліс дізнався про її плани, тому сказала лише:

Ти колись розповів мені про свою теорію. Ти стверджував, що якщо ти будеш тяжко поранений, я врятую тебе. Пам'ятаєш?

Аж раптом: сильніша іскра тепла.

Ти сказав, що я не зможу залишити тебе, а я тоді відповіла, що ти помиляєшся. Я сказала, що залишу тебе там і втечу, щоб урятувати своє життя. Пам'ятаєш?

Ще одна іскра тепла.

—Я

збрехала,

— сказала вона.

—Тобі потрібно, щоб я тебе направляв, — говорив Ібліс. — Щоб показати тобі, як користуватися своєю силою, як правильно знищувати цих слабких істот з нашого світу та як відновити джинів як єдину расу на землі...

Це було правдою, що серце Алізе було, мабуть, чутливішим за серця більшості. Це було правдою, що вона занадто легко плакала й занадто глибоко відчувала. Але занадто часто її доброту неправильно розуміли.

Її завжди недооцінювали.

—Хай там що буде далі,

— сказала вона

. — Ти повинен триматися.

Її вороги вважали, що лагідність робить її слабкою. Але саме лагідність її серця спонукала її знищувати цілі армії, захищаючи тих, кого вона любила. Вона знала, коли треба витерти сльози, коли підвестися на ноги, коли встановити межу, а коли взятися за зброю. Її доброта не була невичерпною, а сама вона не була нерозсудливою.

І вона не мала співчуття до тиранів. Тут Ібліс прорахувався.

Алізе дістала з кишені кинджал і без попередження встромила лезо просто в серце Кіра.