Кожен виток долі

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТИЙ

ІБЛІС СКРИКНУВ, здивовано хапаючи повітря.

— Та як ти смієш!

— вигукнула вона, схопивши його за горло й силоміць примусивши опуститися на коліна.

— Як ти смієш! — повторила дівчина, важко дихаючи. Вона міцніше стиснула руків’я кинджала, яке все ще стирчало в його грудях, тримаючи його у повній владі. — Ти, підла, мерзенна тварюка. Ти що, справді думав, що я боятимуся його вбити? Ти вважав, що знаєш мене краще, ніж я сама? Ти справді думав, що я дозволю дияволу наблизитися до моєї корони, моєї магії чи мого народу? Ти справді пішов на такий безглуздий ризик?

Вона відпустила його горло, але не кинджал, тоді як він видавав хрипкі звуки, а кров тихо сочилася з його губ.

— Ти... ти...

— Тепер ти в моїх руках, — промовила вона. — І доки Кір житиме в тобі, ти будеш в моїх руках.

Ібліс задихнувся від власної крові.

— Ти ж не ризикнеш... убити його...

— Якщо ти так думаєш, то ти мене зовсім не знаєш, — похмуро сказала вона. — Я готова вбити його саме тому, що піклуюся про нього, бо не дозволю, щоб його вбила у власному тілі така зіпсована істота, як ти...

Ібліс важко дихав.

— Тож я дам тобі один шанс, — суворо сказала вона. — Ти укладеш угоду зі мною або залишишся в цьому чистилищі до кінця мого життя.

Його очі розширилися від невіри.

—Ти відпустиш батька Кіра. Ти звільниш його від цієї жахливої угоди та не вбиватимеш жителів Тулану...

—Нізащо,

— прошепотів він.

Алізе висмикнула лезо, і він видав уривчастий крик, бо вона діяла виключно інстинктивно, застосувавши закляття паралічу, про яке навіть не знала, що вміє його накладати.

Ібліс застиг перед нею на колінах, з відкритим від жаху ротом.

Королева джинів нахилилася до його вуха.

—Ти думаєш, що я не здатна на тортури? Ти думав, моє лагідне серце не зможе цього витримати? Не бійся, — прошепотіла вона. — Щоразу, коли повертатиму тебе до життя, я буду втішатися спогадами про все, що ти зробив моєму безневинному чоловікові, і я з радістю встромлятиму цей кинджал у твоє серце, знову й знову, аж до самої моєї смерті.

Вона зняла з нього параліч.

Ібліс сильно згорбився, доторкнувся тремтливою рукою до рани та відсунув закривавлені пальці.

— Ти... не зможеш.

— Ти відпустиш батька Кіра, — гнівно повторила вона. — Ти звільниш Кіра від цієї жахливої угоди та не вбиватимеш туланський народ...

—Нізащо, — хрипло промовив він.

Алізе знову наклала на нього параліч, схопивши за горло. Вона притиснула руку до його закривавлених грудей та з подивом роздивлялася, як вміло залікувала його рану, бо шкіра зросталася з дивовижною силою, не залишаючи жодних слідів. Потім дівчина звільнила його від паралічу, але тільки для того щоб устромити кинджал у його груди.

Він закричав.

Вона висмикнула лезо, та Ібліс, задихнувшись, безсило впав на землю. Диявол з подивом дивився на свіжу рану на своїх грудях.

— У своєму поспіху переселитися в людське тіло, — промовила вона до нього, — ти вже й забув, як легко їх можна вбити...

— Ти марнуєш... свій час, — промовив Ібліс, важко дихаючи. Він знову задихнувся, а потім закашлявся. — Навіть якщо ти вб’єш це тіло, ти не зможеш убити диявола...

— Ти що, не розумієш? — Вона здивувалася. — Допоки Кір живий, ти не можеш мене торкнутися. Ти навіть не можеш мене покинути, якщо твоя втеча загрожує мені. Я не намагаюся тебе вбити, дурню. Я намагаюся укласти з тобою угоду.

— Я

ніколи.

— Він знову закашлявся, розбризкуючи кров. — Ніколи не звільняв нікого від угоди, і я не зроблю цього...

Вона знову паралізувала його, а потім схопила за комір і притягнула його знерухомлене тіло до себе.

— Тоді саме таким буде твоє існування довіку, — сказала вона. — Ухвали рішення зараз, поки я ще даю тобі вибір. Якщо ти відмовиш мені в угоді, яку я бажаю, я залишу тебе таким, як зараз, замкненим у цьому людському тілі до кінця твого смертного життя. Якщо Кір помре, то нехай так і буде. Ти вже належатимеш мені. І поки ти страждаєш від паралічу, я відплачу тобі за ту жорстокість, яку ти так легко чиниш іншим. Я присвячу життя твоєму вічному приниженню, — продовжувала вона. —

Я перетворю землю на видовище, яке змусить тебе знемагати від безсилля. Твої мерзенні поплічники ніколи не будуть у безпеці, доки я правитиму.

Вона нахилилася до нього.

— Незабаром ти пізнаєш справжню силу мого серця, і клянуся, що для тебе вона виявиться воістину згубною.

Алізе ще раз устромила лезо йому в груди, але його знерухомлене тіло було не в змозі навіть здригнутися, хоча біль, безумовно, пронизав його наскрізь.

Тоді вона висмикнула лезо з його тіла.

— Ну, як тобі це? — прошепотіла вона. — Коли тебе так жорстоко мучать? Може, будемо грати в цю гру вічно?

Дівчина притиснула свою тремтливу руку до його рани й відчула, як сила пронизує її, коли вона зцілює його, а серце гучно б’ється в грудях. Пульс клятви на крові все ще бився між ними, і хоча усвідомлення того, що Кір усе ще живий, додавало їй сил, воно також і розривало її на шматки.

Вона знову встромила лезо в його груди.

Його застигле обличчя не ворухнулося, навіть коли гаряча кров потекла з його ран.

Вона не дозволяла собі думати про те, як Кір терпить усі ці удари. Не дозволяла собі уявляти його муки.

Алізе знову висмикнула лезо з тіла чоловіка.

— Погодься на мої умови,

— сказала вона дияволу. — Погодься на мої умови, і я дозволю тобі повернутися в пекло, звідки ти прийшов. Ти ніколи більше не розмовлятимеш зі мною. Ти ніколи не наближатимешся до моїх друзів. Ти відпустиш батька Кіра. Ти звільниш Кіра від цієї жахливої угоди та не вбиватимеш мешканців Тулану.

Потім вона знову зцілила його, лише настільки, щоб загоїти рану, та звільнила його від паралічу. Ібліс видав хрипкий тваринний звук, його тіло почало здригатися, повертаючись до життя, а кінцівки тремтіли від болю.

—Погодься на мої умови, — вигукнула вона, знову піднімаючи кинджал.

Коли диявол не відповів нічого, а тільки дивився на неї та не чинив опору, вона зрозуміла, що зламала його.

— Присягайся, — злісно сказала вона. — Присягайся землею, темною силою, що тече у твоїх жилах.

— Ти не знаєш наслідків того, про що просиш, — вичавив він із себе, важко дихаючи. — Ти ж не хочеш, щоб я став твоїм ворогом...

—Присягайся,

— крикнула вона.

— Я присягаюся, — сказав він, і вони обоє дивилися, як з його рота виривається стовп чорного диму.