Кожен виток долі

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ДРУГИЙ

АЛІЗЕ ЗАКРИЧАЛА.

Кір висіву повітрі, як кинджал, а його мляве тіло стрімко затягувало хмарами. Його очі були заплющені, шкіра — безкровна, кінцівки — нерухомими. Сніжинки кружляли навколо нього, заплутуючись у волоссі чоловіка й дивно виблискуючи. Цей незрозумілий момент викликав у неї відчуття страшного дежавю — адже не так давно Кір так само висів у повітрі, перед тим як його кров перелилася в її вени. Та ніч була однією з найпохмуріших у її житті.

Але це було незрівнянно гірше.

Тепер вона з дедалі сильнішим відчаєм спостерігала, як він так само опинився в полоні тіні, а стрічка смоли обмотувала його тіло, наче саван. Незабаром від нього не залишилося нічого, крім муміфікованої фігури, темної, як смерть, на тлі чистого неба.

Увесь цей час земля під ними розсипалася.

— Як ви думаєте, скільки це триватиме? — запитав Омід, який уже відверто плакав. — Як ви думаєте, що буде далі?

— Я не знаю, — відповіла Алізе, голос якої був на межі зриву.

Дівчина витирала сльози тремтливими руками, раз у раз нагадуючи собі, що істота, яка незабаром вийде з темного кокона, не є тим, кого вона знає.

Королева не дозволить себе обдурити.

— Це й справді кінець? — запитала Худа, яка також боролася зі сльозами. — Усе скінчено? Книга затьмарилася назавжди? Уся подорож пішла нанівець?

— Я не знаю, — відповів Хазан, який незворушно дивився на темну рану в небі.

Але цілі Алізе швидко змінилися.

Вона не розуміла, як може зараз турбуватися про свою магію, коли жахи її життя тільки починалися. Як дівчина могла думати про щось інше, крім цього моменту, коли світ, який вона знала, зникав? Як могла перейматися цоканням годинника, коли її чоловіка незабаром замінить сам диявол?

Земля, на якій вона стояла, здавалася розтрісканою по краях, розділеною на струмені кольору й світла, але дівчина не могла змусити себе звернути на це увагу. Вона буде поглинена цією дивною ілюзією, перш ніж зможе зрушити з місця.

Її сльози перетворювалися на лють.

Раптом Дін ахнув.

—Дивіться, — сказав він. — Це відбувається...

З жахливою швидкістю чорна стрічка навколо мертвого тіла Кіра розмотувалася, і всі вони заклякли від подиву, коли перед ними повільно почала відкриватися подоба південного короля.

— Ніщо в житті не може підготувати тебе до такого моменту, — тихо сказав Камран, не відриваючи очей від цього видовища.

— Це точно, — озвався Хазан.

— Можливо, мені не слід цього визнавати, — прошепотіла Худа. — Але мені страшно.

— Мені часто буває страшно, міс, — відказав Омід.

— Мені теж, — промовив принц.

Худа здивовано підняла на нього очі, хоча він навіть не обернувся, щоб це побачити.

Камран був так глибоко вражений сповіддю Кіра, що відтоді здавався іншим. Похмурішим.

За кілька хвилин до того, на подив усіх присутніх, Кір безпосередньо подякував Камрану.

— Якби не твоя гостра інтуїція та невпинна наполегливість, — сказав він, — я б ніколи не усвідомив свою помилку та не зміг би зробити ці попередження. Я не повинен був недооцінювати твій розум і зневажати твою кмітливість. Я щиро вдячний тобі за те, що ти відкрив мені очі, коли я був сліпий.

Камран був приголомшений.

Тепер, напружений від тихої люті, він мав пригнічений і грізний вигляд.

— Не можу повірити, що ми неозброєні, — пробурмотів він. — Я майже ніколи не виходжу без зброї, за винятком цього разу, коли вона потрібна найбільше.

— Схоже, він усе так і запланував, — гірко сказав Хазан.

Немовби летюча зірка, тіло Кіра звалилося на землю, і хоча чорна стрічка вже розмоталася з його тіла й перетворилася на пил, він усе ще мав, на превеликий подив, майже такий самий вигляд. Його очі все ще були закриті, обличчя — безвиразним; він був такий же, як і Кір, якого вони знали. І лише тоді, коли ноги його торкнулися дивної трави, він ожив, а його очі розплющилися, відкривши пару лячних блакитних райдужок, схожих, але водночас — якось — зовсім інших.

Алізе затамувала подих і відступила.

Ібліс кілька разів кліпнув очима. Спочатку його погляд був розфокусованим, потім він подивився занадто високо, потім занадто низько, а тоді — занадто далеко. Йому знадобилася ціла хвилина, щоб розгледіти їх, його шия неприродно вигиналася, поки він шукав їх очима, та коли нарешті побачив їхні обличчя, то мав розчарований вигляд, відкидаючи кожне знайдене обличчя з дедалі глибшим невдоволенням, аж поки, нарешті, його погляд зупинився на королеві.

Диявол завмер.

Серце Алізе шалено забилося в грудях.

Деякий час диявол дивився на неї, нахиливши голову, ніби вивчаючи її, а потім подався вперед, сильно згинаючись,

ніби не розуміючи, як наблизити її образ. Насправді він, здавалося, не знав, як рухати своїм тілом. Сама вага його голови, судячи з усього, дивувала його.

Він різко відвернув погляд, ніби намагаючись позбутися цієї проблеми. Але усвідомивши, що перешкода була пов’язана з його шиєю, підніс руки до щелепи, наосліп шукаючи джерело негараздів. Ібліс припинив досліджувати обличчя Кіра, щоб насолодитися м’якою податливою формою його вух, а потім, очевидно збентежений, схопив жменю його мідного волосся — та скривився від, безумовно, гострого болю. Потім він відпустив волосся, щоб випробувати незнайомі для нього кінцівки, напруживши руки, а потім пальці, оглядаючи себе з дедалі більшим задоволенням. Він видав звук, схожий на сміх, — але потім ледь не підскочив, злякавшись цього звуку.

Здивування розширило позичені очі диявола.

Він із цікавістю доторкнувся до вкраденого рота, провів пальцем по формі губ, а потім пройшовся по рівних Кірових зубах, наче по клавішах фортепіано.

Ібліс усміхнувся щиро й радісно.

Алізе, чиє серце тепер билося із запаморочливою швидкістю, нагадала собі, що будь-які сліди людяності, які демонстрував диявол, були вкрадені в її чоловіка. Це була шкіра Кіра, усмішка Кіра, відбитки щастя Кіра. Вона не дала б себе обдурити, навіть на мить повіривши, що в образі чоловіка, за якого вона вийшла заміж, тепер ховається будь-що інше, крім зла.

Проте було щось жахливо, хворобливо захопливе в тому» щоб спостерігати, як диявол відкриває, що він має не тільки тіло, але й кінцівки; не тільки кінцівки, але й обличчя; не тільки обличчя, але й рот; не тільки рот, але й...

Голос.

—Агов? — сказав він, випробовуючи це слово з дивовижною дитячою невинністю.

Усі шестеро напружилися.