Страница 99 из 103
Заххака, це я точно знаю, бо він коли нап’ється, то часто перелічує людей, яких ненавидить, і міністр оборони посідає перше місце в цьому списку, який, до речі, досить довгий, — і міс Худа насупилася. — Взагалі-то, я не думала про це до сьогоднішнього дня.
— А ви? — Камран повернувся до аптекаря. — Яке ваше пояснення?
— О, я не маю ані найменшого уявлення, ваша високосте, — відповів Дін, оглядаючи вежу з видимою огидою. — Та жахлива економка була в шокована від самої думки про те, що я братиму в цьому участь, а я був настільки дурний, що погодився з нею вголос. Тоді вона зажадала, щоб я був джентльменом і провів її пів кілометра вниз по мосту, щоб вона могла знайти екіпаж на більш жвавому розі міста, і запропонувала, щоб ми розділили на двох плату за проїзд, — він зітхнув. — Думаю, що я міг приєднатися до цих дурнів, — він кивнув на Оміда та міс Худу, — просто щоб не залишатися з нею наодинці, хоча, з усією повагою, сір, тепер я вже шкодую про це рішення.
— Розумію, — сказав Камран, насупившись.
— Ходімо, — сказав Хазан, плескаючи принца по плечу. — Ходімо, витягнемо вас з цієї смердючої діри. Треба тікати негайно, бо Заххак шаленіє. Він перевертає замок догори дриґом, шукаючи вас і ще щось — здається, заповіт вашого діда...
Камран відчув, як його пронизала хвиля страху.
— Тож я пропоную негайно вирушити до доків. Я маю багато чого вам розповісти, а потім нам треба буде розробити план...
— Багато чого маєш мені розповісти? — тривога Камрана посилилася. — Про що?
Хазан мало не всміхнувся.
— Я зустрів вашу матір.
—
Що
? Де?
Хазан кивнув у бік виходу.
— Зараз це неважливо. У нас буде вдосталь часу, щоб поговорити і побудувати план, поки ми будемо плисти.
— Плисти? — перепитала міс Худа, крутячи головою між ними. — Ми попливемо на човні?
—
Не ви
, — одночасно відповіли Камран і Хазан.
— Хазане, — сказав принц, хитаючи головою, коли знову поглянув на дах. — Я ще не можу піти. Я повинен залишитись тут ще хоча б на деякий час.
— Що? — Хазан відсахнувся. — Чому ви хочете тут залишитись? Ви стоїте поруч із купою щурів...
Міс Худа заверещала.
— О боже, — прошепотів Дін. — Здається, мене зараз знудить.
— То не є щури, — сказав Омід з ламаним акцентом. — Ну, вони не
тільки
щури. Є ще й опосум, здається, і ще один, не пам’ятаю, як він називається арданською...
Міс Худа знову скрикнула.
Камран не звернув на все це уваги; він вже збирався простягнути руку до Хазана, щоб показати йому перо, затиснуте в кулаці, та пакунок, захований у кишеню, як раптом ніч розірвав прекрасний, жахливий крик.
Спершу Камран не міг її бачити, не відразу, бо дивовижний птах був закритий від очей майже повністю герметичним дахом, але він відчув, як його закривавлена рука нагрівається від пера, яке він все ще стискав, і до глибини душі відчув, що вона прилетіла. В’язниця у вежі здригнулася, коли вона піднялася, і його вразила сила її влади, сила, якою вона володіла навіть зараз, коли він не міг її бачити. Він побачив тінь величезного пазура крізь дахове вікно, і серією сильних, елегантних рухів вона розтрощила своїми кігтями дах в’язниці. Роздроблене каміння посипалося їм на голови, і вони вибігли з камери, щоб уникнути катастрофічної зливи, і повернулися лише тоді, коли все вщухло, і крізь розріджену куряву, наче з мороку, з’явилася Сіморг.
Вона була неперевершена.
Камран зробив крок уперед, а решта відступили, і він упав перед нею на одне коліно. Велика і блискуча, Сіморг розкинулася на всю кімнату, її пухове, мерехтливе пір’я у місячному світлі виблискувало приглушеним зоряним сяйвом. Вона нахилила голову і довго дивилася на нього темними, чорнильними очима, перед тим,як нарешті кивнула на знак простого визнання, що змусило серце Камрана затріпотіти. Вона видала якийсь звук, м’який і ніжний, а потім опустилася на коліна, щоб він міг видертися їй на спину.
Камран відчув, як йому перехопило подих у грудях.
—
Сіморг
, — прошепотів Хазан.
— Ангели небесні, — задихнувся Дін. — Я ніколи не думав, що за все своє життя...
— Це я сплю? — запитала міс Худа. — Здається, я сплю.
— Так, міс, — відповів ошелешений Омід. — Ви спите.
Хазан ступив крок уперед і вклонився перед птахою, яка лише з цікавістю вивчала його. Колишній міністр поступово піднявся, його тіло закам’яніло від подиву, коли він повернувся до принца.
— Камране, як ви?..
— Обіцяю, — сказав Камран. — Все поясню пізніше. Але якщо ситуація справді така жахлива, як ти кажеш, нам краще вирушати.
— Вирушати? — очі Хазана розширилися. — До Тулану, ви маєте на увазі?
— Так.
— Із
Сіморг
?
— Так.
— Боже мій, ми їдемо до Тулану? — вигукнула міс Худа. — Ми врятуємо Алізе?
І знов Камран здригнувся від звуку її імені. Він навіть не нагородив запитання міс Худи відповіддю.
— Візьміть це, — сказав Хазан принцові, стягуючи через голову ремінь. — Перед від’їздом я прихопив на складі дещо зі зброї — подумав, що може знадобитися. Тож якщо ми потрапимо до Тулану з повітря, краще мати її напоготові, про всяк випадок.
Він кинув Камрану сагайдак зі стрілами, а потім лук, який його друг легко зловив і швидко перекинув через спину.
— Дякую, — сказав принц. — Щиро дякую.
Хазан лиш мить дивився на Камрана, а потім відповів твердим кивком.
— А можна і мені щось? — спитав Омід і наблизився до Хазана з завзяттям, яке викликало в Камрані занепокоєння. — У мене немає зброї, а я хотів би бути озброєним...
— О, і я теж! — вигукнула міс Худа. — У вас, часом, немає сюрикенів, метальних зірок? Я дуже добре вмію метати зірки...
— Ви жартуєте, — злякано вигукнув Камран. — Ви двоє
не
поїдете з нами.
— Троє, — Дін гучно відкашлявся, і його голос пролунав несподівано бадьоро. — Насправді нас троє.
— Я думав, вам треба додому? — похмуро сказав Камран, повертаючись обличчям до аптекаря. — Здається, ви казали, що на вас чекають близькі. Що ви й гадки не маєте, що ви тут робите.
— Це було до того, як я дізнався, що зустріну Сіморг, — сказав Дін та швидко зігнувся навпіл, коли пташина повернулася, щоб подивитися на нього. — Мої близькі зрозуміють. Якщо вони взагалі мені повірять, — і він зачаровано подивився на птаха. — Я не можу зараз повернутися додому.
Камран похитав головою.
— Чи ви всі сліпі? — вигукнув він. — Нас
п’ятеро