Страница 100 из 103
. Ми не зможемо всі п’ятеро поміститися на спині одного птаха...
Сіморг видала крик.
Це був ніжний, мелодійний звук, але він ніс у собі щось важливе, і за мить Камран зрозумів, що вони не самі. Сіморг привела інших — дітей, яких Заал знав замолоду, з якими він ділив гніздо, коли був ще немовлям.
Ще чотири чудові птахи злетіли на верхівку вежі, і група з них, вдивляючись у темряву, тихенько деренчала.
На мить Камран заплющив очі.
— О, Господи, — пробурмотів він.
Дін скрикнув.
— Якщо ви вирішили їхати, то їдьте під власним командуванням, — різко сказав Камран. — Якщо вас вб’ють, то не моя турбота. Це зрозуміло?
— Так, — вигукнув Омід, викидаючи кулака в повітря.
— Якщо нас
вб’ють
? — Дін спохмурнів. — Я не думав, що ми можемо загинути...
— Ні, пане, — сказала міс Худа, хитаючи головою. — З усією повагою, ваша високосте, я не думаю, що це дуже відповідально з вашого боку, адже нам потрібен лідер, а ви буквально народжені для такої ролі...
—
Хазане
, — промовив Камран, затиснувши ніс.
— Міс Худо, — тихо промовив його колишній міністр. — Ви можете покластися на мене, якщо вам щось знадобиться.
Сіморг з голосним криком кинулася вгору, важко приземлившись на зламану кромку вежі, яка затремтіла під її вагою. Потім вона защебетала до своїх дітей, які приземлялися по одному в круглій камері, завантажуючи пасажирів по черзі.
Спочатку міс Худа, яка сміялася крізь сльози; потім Омід, який обійняв свого птаха, як дитина, якою він, власне, і був, безтямно цілуючи його пернату голову; потім Дін, надто гордий, щоб видати більше, ніж маленьку захоплену посмішку, як він підіймався, навіть попри те, що він вочевидь боровся з емоціями, що переповнювали його; і потім Хазан, високий і гідний, він зайняв своє місце зі смиренністю і грацією, гідною лицаря, кивнувши лише один раз Камрану, перш ніж здійнятися у небо, сильно сплеснувши крилами.
Коли нарешті всі інші розташувалися серед хмар, Сіморг знов приземлилася перед принцом, і Камран з трепетом наблизився до прекрасної пташини. Він з великою пошаною провів руками по її шовковистому пір’ю, а потім обережно осідлав неймовірне створіння.
Вона одразу ж злетіла.
Камран був змушений відхилитись назад, як вони злітали, і швидко обхопив руками витончену шию птаха, як вони почали підніматися все вище і вище над зруйнованим шпилем, а коли вони опинилися над палацом, Сіморг видала крик, що розірвав ніч, змахнула могутніми мерехтливими крилами і зайняла своє місце на чолі зграї.
Коли вона злетіла, пролунав громовий
тріск
, і по небу пролилася злива кольорів, забарвивши ніч потойбічним світінням.
Це видовище сповнило його незрозумілою радістю.
Камран озирнувся, коли вони вже зникали в чорнильному небі, з трепетом у серці гадаючи, ким він буде, якщо коли-небудь повернеться сюди.