Страница 96 из 103
Вона побачила це в його очах, у тому, як раптово опустилися його плечі, як важко впали руки по боках.
— Після всього цього — після всього, чим я поділився з тобою цим вечором — ти станеш моєю дружиною, — сказав він, і голос його урвався, — тільки номінально?
— Так, — тихо сказала вона.
— Ти не торкнешся мене? Не сміятимешся зі мною? Ти не будеш спати зі мною в одному ліжку?
Її серце билося в горлі.
— Ні.
— Алізе, це зробить мене найнещаснішою людиною в світі.
— Мені шкода, — сказала вона, хитаючи головою, коли говорила це. — Мені страшенно шкода.
Її знесилене серце розривалося в грудях, і вона відчайдушно боролася з цим болем, намагаючись втриматися на ногах. У неї теж був свій шлях, яким вона мала йти.
— Просто твої аргументи, — сказала вона, зупинившись, — твої міркування, картина, яку ти намалював — то було безсумнівно переконливо. Я цілий день обмірковувала цю можливість, і хоча все ще не прийняла рішення, я знаю, що якщо я коли-небудь сподіваюся отримати шанс очолити свій народ, виконати своє призначення, мені знадобиться імперія...
— А потім? — тихо спитав він. — А потім ти мене вб’єш? Це той порядок, в якому ти маєш намір мене знищити? Спочатку вирвеш моє серце, потім зірвеш з мене корону і покінчиш з моїм життям лише тоді, коли я буду на колінах благати тебе припинити мої страждання?
—
Кіре
, — відчайдушно сказала вона. —
Будь ласка
. — Вона програвала битву зі своїми сльозами і намагалася дати опір цій зливі. — Я ніколи не просила нічого з цього — все, чого я коли-небудь хотіла від світу, це зникнути.
Ти
привів мене сюди.
Ти
зробив мені цю пропозицію. Ти дав мені можливість побачити, ким я можу стати, і я не можу добровільно заплющити очі на цю можливість зараз, коли я знаю, що є люди, які чекають на мене, коли я теж маю обов’язок...
— Я добре усвідомлюю, — сказав він, опустивши очі, — що я сам зробив це із собою. Тобі не треба встромляти лезо ще глибше, — його голос стих і став майже шепотом. — Але пообіцяй мені дещо, мій янголе. Коли ти вирішиш вбити мене, ти скажеш мені, як саме ти це зробиш?
— Кіре...
—
Досить
, благаю тебе, — він похитав головою. — Я лише людина, Алізе, я можу не витримати стільки тортур за один день. Будь ласка, — сказав він, його голос ламався на кожному слові, — залиш мене. Залиш мене з тим, що залишилось від мого богом забутого життя.
Вона на мить завмерла.
— А завтра? — тихо сказала вона. — Ким ми станемо завтра? Ми знову будемо ворогами?
Він нічого не відповів, його тіло майже непомітно тремтіло, як він дивився на землю, і коли він нарешті розтулив губи, щоб відповісти, у двері раптово і наполегливо постукали.