Страница 95 из 103
— Я довго не підозрював, що Ібліс має якесь відношення до моїх снів, — промовив Кір. — Тепер, звісно, я розумію, що повинен був запідозрити раніше, але ти завжди здавалася мені занадто прекрасною, щоб бути пов’язаною з ним. Такою щедрою, такою милою. Такою чарівною, що я ледве міг дивитися на тебе, навіть уві сні. Я думав, що мій розум викликав тебе до життя як захист від моїх нічних кошмарів. Я ніколи не наважувався повірити, що ти можеш існувати в реальному житті.
Носта продовжувала підтверджувати його слова, і Алізе, слухаючи його, ставала все більш невпевненою; вона боялася, що не переживе цю промову.
— Коли я побачив тебе вперше перед балом, — продовжував він, — я нарешті зрозумів. Ти навіть не уявляєш, як ти тоді вивела мене з рівноваги. Звідки тобі знати, як мені було страшно дивитися на тебе, коли я зрозумів, що диявол зробив це зі мною навмисно? Що він взяв мрію, яку я плекав, і спотворив її, заплямувавши своєю темрявою?
— Я не розумію, — сказала вона у відчаї. — Чому Ібліс так мучить тебе? Навіщо він це робить?
Кір нарешті підняв голову, зустрівшись з нею поглядом, сповненим таких потужних емоцій, що Алізе відчула, як носта обпікає її шкіру, підтверджуючи те, про що він навіть не говорив вголос.
Це шокувало її.
— Я дав дияволу єдину клятву, яку він прийняв, — тихо мовив Кір. — І умови цієї клятви справді жахливі. Якщо я відступлю від нашої угоди в будь-який момент, будь-яким чином, моє життя назавжди залишиться під його контролем. Часто мені здається, що він уклав зі мною цю угоду, бо був упевнений, що я зламаюсь під її вагою. Ібліс вважав за краще б мати абсолютно лояльного підданого — адже в будь-якому випадку він отримав би від мене те, що хотів. Гадаю, саме тому він так часто мучить мене, заштовхуючи занадто далеко. Він підкинув мені тебе з чіткою метою знищити мене емоційно, підірвати мене, позбавити мого захисту, щоб я був непідготовлений, коли ми зустрінемося, — він засміявся, і сміх його був гірким. — Без сумніву, він сподівався, що, дізнавшись, хто ти, я одразу звільню тебе, і в результаті втрачу все.
Поки він говорив, очі Алізе горіли від сліз. Не було іншого способу описати це: її серце розривалося.
— Я не довіряв тобі, — тихо промовив Кір. — Як я міг тобі довіряти? Ти була видінням, викликаним дияволом, призначеним для того, щоб знищити мене. Я ненавидів тебе за те, що ти була реальною, за те, що ти з’явилася лише для того, щоб уособлювати тортури, щоб стати ще одним випробуванням, яке я мав витримати. Насправді я
хотів
ненавидіти тебе. Я хотів виявити твої недоліки, твої вади. Я думав, що ти ніколи не зрівняєшся з образом моїх мрій, але я помилявся. У реальному житті ти набагато чарівніша. Набагато краща, — його голос трохи затремтів, коли він тихо промовив:
— Нестерпно перебувати в твоїй присутності.
Носта знов обпалила їй шкіру.
Алізе захотілося сісти, захотілося випити склянку води, захотілося зануритися в холодну ванну.
Але вона змогла примусити себе лише вимовити його ім’я.
— Я знав, що до цього дійде, — сказав він, відводячи погляд убік. — Я просто думав, що я сильніший. Я думав, що це займе більше часу. Натомість тобі вдалося зламати мене навпіл з дивовижною швидкістю.
— Ти несправедливий, — сказала вона, змушуючи себе говорити, навіть попри те, що її серце болісно калатало в грудях. — Ти поводишся так, ніби я навмисно жорстока. Ніби мені байдуже до тебе.
— А хіба це не так?
— Ні, — прошепотіла вона, і очі її наповнилися сльозами. — Авжеж, ні.
Кір дивився на неї зі свого місця, його груди здіймалися з ледь стримуваною силою. Він спустошував її цим поглядом, навіть коли здавався вкоріненим у землю, нерухомим.
— Тоді будь зі мною, — тихо промовив він. — Дозволь мені поклонятися тобі.
— Ой, облиш це, — сказала вона, сердито витираючи очі. — Цей шлях вже занадто небезпечний, і ми обоє це знаємо. Не говори про те, чого не можеш мені дати.
— Ти навіть не уявляєш, що я можу тобі дати, — сказав він, з очима, які палали. — Ти навіть не уявляєш, чого я хочу. Я мучився
вісім місяців
, Алізе. Ти знаєш, як важко було вдавати, що я тебе не знаю? Вдавати, що не хочу тебе? Робити вигляд, ніби я не знаю кожен сантиметр твого тіла у своїх снах? Знати, що твоє серце заплуталося в іншому місці? Я дивлюся на тебе і не можу дихати. В моїй уяві ти вже
моя
.
— Зупинись, — сказала вона, намагаючись перевести подих. — Не треба так зі мною говорити... Це небезпечно, Кіре...
— Тоді чому ти кажеш, що тобі не байдуже? — спалахнув він. — Навіщо казати, що ти щось відчуваєш, тільки щоб відштовхнути мене? Думаєш, мені легко стояти тут перед тобою і говорити так відверто? Думаєш, я мазохіст? Думаєш, я насолоджуюся цим болем?
— Як ти можеш настільки жаліти себе? — розпачливо промовила вона. — Як ти можеш звинувачувати мене в поривах твого власного серця? Як ти можеш вважати мене відповідальною за твої нещастя, навіть коли ти тримаєш у полоні мої речі, коли ти плануєш і вбиваєш за наказом цієї тварюки? Я розумію твоє збентеження, Кіре, справді розумію. Я не позбавлена співчуття. Я сьогодні бачила достатньо твоїх страждань, щоб уявити, наскільки ти нещасний. Але як ти можеш просити мене довіряти тобі всім серцем, коли ти все ще маєш від мене таємниці? Коли ти заборгував найтемнішій істоті з усіх живих, забувши заради неї всіх інших, ставлячи її бажання, її вимоги понад усе? — вона похитала головою. — Ні, я ніколи не зможу бути з тобою, — сказала вона. — Не тому, що я байдужа, а тому, що ти ніколи не зможеш бути вірним мені — ти ніколи не зможеш поставити мене на перше місце, і не треба звинувачувати мене за мої побоювання.
Тоді він замовк, не роблячи нічого, щоб приховати страждання, яке відбивалося на його обличчі.
— Можливо, одного дня я стану вільним.
— Можливо, — погодилася вона. — Але до того часу ти не знатимеш, чого він може від тебе зажадати. Ти можеш зруйнувати мене, щоб догодити йому.
Коли він не заперечив проти цього — коли він лише подивився на неї, подивився так, ніби хотів встромити кинджал собі в груди, — вона отримала свою відповідь.
— І що нам тепер робити? — прошепотіла вона. — Ти скасуєш свою пропозицію одружитися?
Він розсміявся гірким сміхом:
— Хотів би я цього.
— Тоді я хочу, щоб ти знав, — сказала вона, зібравши всю свою мужність, — що, незважаючи ні на що, я все ж таки можу погодитися. В інтересах мого власного майбутнього.
Її слова мало не розтрощили його.