Страница 9 из 103
Шум натовпу ставав дедалі гучнішим, він теж
це
чув, як шепіт переходить у крики та волання. Камран знову згадав, що всі вельможі Ардунії зібралися в цій залі; найвищі посадовці з усієї імперії прийшли на вечір розкоші та урочистостей; натомість вони стануть свідками падіння найбільшої імперії у світі.
Камран не знав, як він це переживе.
Він знову почув, як Кір засміявся, почув, як чітко він промовив:
—
Королева джинів,
яка править світом. Ох, це так жахливо крамольно. Ідеальна помста.
Камран знову спробував взяти себе в руки. У голові його шалено чергувалися жага і прагнення помсти, очі все ще дивилися невпевнено. Зала, підлога, — сам Кір — все це було абсолютно чітким, але Алізе й досі нагадувала більше сяйво, ніж людину, наче низка ореолів склалася в загальну форму тіла. З іншого боку, якщо просто знати, куди дивитися — то цього могло б бути достатньо.
Події цього вечора підтвердили більш ніж треба всі попередження його діда про дівчину — і Камран скоріше помер би, ніж вдруге підвів би цього чоловіка. Його меч лежав за кілька кроків від нього, і хоч відстань ця здавалася нездоланною, Камран мав змусити себе подолати її. Він міг би встромити лезо в її серце зараз, убити її зараз, покласти край цьому жахіттю вже сьогодні.
Він ледве встиг зробити болісний крок до свого меча, як марево її віддалилося від Кіра; аж раптом, у спалаху долі, Камран побачив обличчя Алізе.
Вона здавалася наляканою.
Побачене пронизало його наскрізь саме в ту мить, коли кришталики в його очах, здавалося, нарешті прояснилися; її постать раптово стала чіткою, та — о, це було справді жорстоким ударом долі. Алізе була ворогом, що володів такою силою, яку б він ніколи не зміг собі уявити. Навіть зараз її вогненні очі світилися такою пристрастю, яка могла б знищити його. Її підступність була такою витонченою, такою природною; вона роздивлялася залу так, ніби справді нетямилася.
Камран проклинав той жалюгідний орган у грудях, а потім вдарив стиснутим кулаком у груди так, наче хотів його знищити. У відповідь його тіло пронизав страшенний біль, настільки сильний, що йому перехопило подих; то було так, ніби за одну мить його ноги перетворилися на корені дерева, хребет став стовбуром, а величезні гілки з люттю розперли його вени.
Він зігнувся, задихаючись, ледь не пропустивши той момент, коли Алізе подивилася в його бік, а потім без попередження вискочила з вогню, знов неушкодженою.
Чи бачила вона, як він тягнувся до меча? Чи зрозуміла вона його наміри?
Алізе являла собою шалене видовище, навіть після свого порятунку; тонкі шари її сукні були вже двічі спалені. Вона промайнула повз нього в клаптях прозорого шовку; він бачив кожен пружний вигин її тіла, стрункі ноги, випинання грудей, і ненавидів себе за те, що бажав її, навіть зараз. Ненавидів себе за ту жагу, що відчував, коли дивився, як вона йде, ненавидів інстинкти, що кричали йому, — незважаючи на всю логіку доказів протилежного, — що вона в біді, що він повинен піти до неї, захистити її...
— Чекай... Куди ти зібралася? — вигукнув Кір. — У нас була угода... Тобі за жодних обставин не можна тікати.
У нас була угода.
Слова дзвеніли в його голові, знову і знову, кожен склад врізався в його свідомість наче лезо, розтинаючи до крові. Скільки ще ударів має витримати сьогодні його тіло?
— Я мушу, — крикнула вона, і збуджений натовп розступився, щоб дати їй пройти. — Мені шкода, але я мушу піти... мушу десь сховатися, де він не зможе...
У ту ж мить Алізе перекинуло так, ніби вразило невидимою силою, і тіло її стрімко злетіло вгору, в повітря.
Вона закричала.
Камран відреагував, не думаючи: виплеск адреналіну підкинув його на ноги, і він вигукнув її ім’я, не тямлячи себе від божевілля. Він підбіг якомога ближче до краю багаття, так близько, як тільки наважився, і біль, що бринів у його голосі, без сумніву, зраджував його перед усім світом, якщо не перед ним самим, але він не міг зараз про це думати. Алізе здіймало все вище й вище в повітрі, звивало та змушувало кричати, і Камран картав себе за свою болісну реакцію на її страждання; навіть тепер він не міг збагнути, яка битва точиться всередині його тіла.
— Зупини це! — кричала вона. — Опусти мене!
Раптове прозріння змусило Камрана подивитися Кірові в очі.
—
Ти
! — сказав він, ледве впізнаючи власний хрипкий голос. — Це твоїх рук справа!
Вираз обличчя Кіра потемнів.
— Нехай завдячує собі сама!
Камрану завадив відповісти звук ще одного болісного крику. Він обернувся саме вчасно, щоб побачити Алізе, яка летіла по спіралі вгору, до крокв — без сумніву, її полонила дуже темна магія — і швидко втрачала розум. Він не міг збагнути, як впорядкувати цей кошмар, не міг дати відповіді на безліч запитань, що переповнювали його.
Камран відчував себе розгубленим, стежачи за нею.
Сила Алізе була настільки потужною, що вона вважала диявола за свого друга, а суверена ворожої країни — за союзника. Вона використовувала темну магію, щоб створити настільки переконливі ілюзії, що він і справді повірив, що вона зазнала фізичних ударів по руках, шиї, обличчю. Вона обдурила навіть короля Заала, змусивши його повірити, що вона безпорадна, неосвічена служниця. І все ж ридала тоді в істериці, настільки правдоподібній, що навіть він...
— Ти можеш її бачити!
Це зауваження вразило його. Камран повернувся до Кіра, миттєво окинувши поглядом мідне волосся свого ворога та його холодні блакитні очі. З усього, що міг сказати Кір,
це
було найбільш дивним, а Камран був надто спостережливим, щоб відкинути цю фразу як безглузду. Те, що Кір здивувався, помітивши, що Камран може бачити її, вказувало на просту річ —
Мабуть, інші не могли.
Це була теорія, яка нічого не пояснювала, але здавалася життєво важливою. Тоді Камран задумався про джерело своєї тимчасової сліпоти, і новий страх пробіг по його спині.
—Що? — обережно запитав Камран. — Що ти з нею зробив?
Кір не відповів.
Ліниво відштовхнувшись від колони, південний король нахилився, щоб підняти свого меча. Він підійшов до Камрана з удаваною безтурботністю, тягнучи клинок за собою, наче собаку на шворці, моторошний брязкіт сталі об камінь на якусь хвилину перекрив крики Алізе.
— Я думав, що вона прорвалась крізь вогонь, щоб покарати мене, — промовив Кір. — Але тепер я бачу, що вона зробила це, щоб захистити тебе.