Страница 89 из 103
Вона затамувала подих, притиснувши розпаленілі руки до старої, тремтливої зовнішньої сторони шафи, а відлуння почало набирати обертів. Вона чогось чекала, навіть не знаючи чого саме, і лише коли вібрації досягли сили невеликого землетрусу, одні з маленьких дверцят нарешті клацнули і прочинилися.
Алізе ледве наважувалася дихати, зазирнувши в глибокий, лискучий простір — і в ту ж саму мить її свідомість затьмарилася. Важкі меблі не припиняли трястися, гуркіт ставав дедалі гучнішим, та Алізе відчула, що більше не хоче мовчати.
Їй хотілося кричати.
Вона відчувала себе зрадженою і розгубленою, її серце дико калатало в грудях. Обережно просунувши руку всередину, вона спробувала дістати те, що належало їй, те, що вона боялася втратити, та двері зачинилися так швидко, що ледь не відірвали їй пальці. Шафа моторошно завмерла.
А Кір, хай йому грець, виявився швидким.
Чесно кажучи, Алізе була так заклопотана, а кімната так гуркотіла, але те, що він підійшов до неї так непомітно, що вона навіть не відчула його присутності, було справді неймовірним. Вона не розуміла, як йому це вдалося; вона не мала жодного уявлення, що він бачив або як саме він обкрутив її навколо пальця і загнав у кут. Вона знала лише, що Кір ось-ось покаже їй, чому так багато людей у світі бояться його, бо він припер її до стіни, а до горла приставив меча.
—
Що
, — прошипів він, і очі його виблискували від ледь стримуваної люті, — ти тут робиш?
Навіть тоді, коли вона знов почала його ненавидіти; коли, незважаючи на всі його обіцянки, вона щиро відчула, що він, не вагаючись, вб’є її — навіть тоді вона відчула полегшення від того, що він спромігся вдягнути штани. Однак сорочки на ньому не було.
Алізе опустила погляд і втупилася в лезо. Вона була настільки нижчою за нього, що могла бачити своє відображення в його блиску.
— Чому, — запитала вона, піднявши на нього очі, — у тебе моя книга?
Він відсахнувся від вбивчого погляду на її обличчі, його гнів розсипався, наче протиборчі інстинкти всередині нього боролися за перевагу. Вона бачила його внутрішній конфлікт — бачила його докори сумління навіть тоді, коли його гнів переливався за вінця. Алізе не була позбавлена уяви: вона розуміла, чому він міг подумати, що вона зрадила його, маючи достатньо доказів того, що вона проникла в його замкнену кімнату, і вона не звинувачувала його в тому, що він сумнівався в ній. Як вона могла, коли розуміла, що він відчував? Звісно, він не знав, чи може їй довіряти.
Але й вона не знала, чи може довіряти
йому
.
Його лезо почало впиватися в її горло, і вона на мить занепокоїлася, що він справді може завдати їй шкоди.
— Кіре, — повторила вона. — Я поставила тобі запитання.
— Я вкрав її, — тихо відповів він.
Носта потеплішала на її грудях.
— Коли? — запитала вона, і серце її впало. — Чому?
— Кілька днів тому, — відповів він, його уривчастий шепіт видавав його провину. Проте він не опустив зброю. — Я замінив її на копію, що була зачарована, щоб виглядати ідентичною.
— Ти обшукав мою кімнату в Будинку Баз, — вражено сказала вона. — Ти обшукав мої речі...
— Так.
— Ти збрехав мені.
— Технічно, — сказав він, — я не брехав.
— Не смій говорити зі мною, як з ідіоткою, — гнівно сказала вона, і лезо ледь-ледь розрізало її шию, як вона це казала. — Ти дуже добре розумієш, що я маю на увазі.
— Не рухайся, — розлютився він. — Цей меч страшенно гострий...
— Тож опусти його, мерзотнику!
Він опустив, але лише настільки, щоб він більше не торкався її.
— То ми знову до цього повернулися? — він тяжко зітхнув, дивлячись на поріз на її шиї. — Ображаємо одне одного?
— Ти наважуєшся журитися втратою моєї доброзичливості, — прошепотіла вона, — навіть тоді, коли тримаєш лезо біля мого горла?
— А ти, — відповів він, і його голос знизився на октаву. — Ти маєш нахабство докоряти мені, коли я застав тебе за тим самим огидним вчинком — ти вдерлася до моїх кімнат, щоб нишпорити в моїх особистих речах...
— Я не збиралася виламувати двері!
— Ти вирішила
обшукати
мої речі, — закричав він. — А я був змушений порпатись в твоїх!
Повільно, ніби мутна плівка спадала з її очей, Алізе почала бачити те, що бачила Сарра.
«
Не те, щоб мені було байдуже
, — сказала тоді жінка. —
Я просто більше не вірю йому. Останні кілька
місяців мій син звинувачував у всіх своїх поганих вчинках диявола. Він ніколи не бере на себе відповідальність за свої помилки. Він завжди благає мене зрозуміти, що у нього немає вибору...
»
Алізе раптово відчула себе страшенно зле.
Вона не запитала Кіра, як він наважився на цей огидний вчинок, адже він робив речі набагато серйозніші, ніж вдертися до її незамкненої, невеличкої шафи в спальні; напевно, йому знадобилися лічені хвилини, щоб виконати цю дріб’язкову роботу.
Вона просто дивилася на нього, а її серце повільно зупинялося в грудях. Вона відчувала біль від зради, від власної дурості, від своїх ідіотських слабкостей, які змусили її бути доброю до нього. Вона ненавиділа себе за те, що колись захоплювалася ним, за те, що плакала через нього, коли він кричав, за те, що витирала його кров і хіба що ковдру навколо нього не підіткнула. Він придбав для неї шматок хліба, а її прихильність було так легко купити, її чутливе серце було так легко зворушити. Вона навіть подумала, що, можливо, вони могли б стати чимось на зразок ненавмисних друзів.
О, вона була дурепою космічних розмірів.
Вона усвідомила, що він ніколи не буде на її боці. Незалежно від його випадкових моментів людяності, Кір був на боці диявола.
Проте, навіть коли її серце охололо до нього, вона не могла засуджувати його, як Сарра. Вона бачила, що Ібліс зробив з ним сьогодні вночі, і не могла заперечувати, що Кір сильно страждав від рук свого безжального господаря. Але вона ще раз нагадала собі, що Кір сам
покликав
Ібліса у своє життя; цьому мідноголовому королю запропонували щось в обмін на його муки, і хоча вона не знала, що він отримав або чому він це зробив, вона не могла за визначенням назвати його жертвою.
Вона не зводила з нього очей.
Вона побачила напругу в його дивовижних райдужках, щось відчайдушне, що боролося з його контролем, і вона могла б заприсягтися, що в ту мить вона майже відчула, як його душа торкається її душі.
Навіть зараз від нього перехоплювало подих.