Страница 88 из 103
Розділ двадцять восьмий
АЛІЗЕ НАМАГАЛАСЯ НАВІТЬ НЕ ДИХАТИ. Вона не наважувалася видати жодного звуку. Навіть не знала, де вона. У паніці вона не просто смикнула найближчі двері, вона ненавмисно
зламала
їх, розтрощивши замок з незапланованою, нелюдською, надприродною силою. Величезна трійця зачеплених болтів прорвала міцну раму, і тепер прокляті двері не зачинялися, її паніка тільки зростала, і вона боялася, що, коли прокинеться справжній Кір, то він відмовиться від своїх обіцянок і насправді вб’є її за це жахливе вторгнення в його приватне життя.
Вона важко притулилася до зламаних дверей, намагаючись віддихатися, поки тримала масивну панель зачиненою. На той момент вона принаймні була в безпеці, бо Алізе сподівалася, що покоївка не здогадається сунути носа в кімнату, яка зазвичай була зачинена на ключ. І все ж, її думки не вкладалися в голові; вона ледве встигла усвідомити, що Кір тримає замкнену кімнату в своїх особистих покоях, як вже була приголомшена її затишним інтер’єром.
Лише тоді, роззираючись довкола, вона зрозуміла, що зовсім не очікувала від Кіра таких особистих смаків. Він ніколи не носив нічого, окрім чорного; вона не думала, що він цікавиться кольором чи затишком, і була приголомшена, коли дізналася, що він приховував такий гарно облаштований простір.
Вона стояла у добре обставленій вітальні, прикрашеній килимом дивовижної краси, виконаним у глибоких відтінках синього; сам простір був обставлений затишними, зручними кріслами, полицями від підлоги до стелі, заставленими потріпаними книжками, і велетенським каміном, перед яким стояв гігантський, на всі ноги кований стіл, завалений паперами, чорнильницями і різноманітними банками-дзвіночками, в яких виблискували зразки кристалізованої породи, кожна з яких була акуратно підписана.
Було так багато всього, що вона не знала, куди дивитись. Її нерви поступово заспокоювалися, коли вона роздивлялася довкола, весь час благаючи, щоб у кімнаті знайшовся таємний вихід, або комірчина, або хоча б вікно, яке можна було б відчинити.
Натомість вона всюди бачила сліди Кіра.
Порожня чашка з-під чаю, недоїдений абрикос і тонкий шкіряний томик з помітною закладкою лежали разом на запиленій тумбочці; десятки й десятки окремих сторінок, заповнених рядками рівного, чіткого почерку, були перев’язані шпагатом і складені на одному з вицвілих оксамитових диванів; старі жовті мапи незнайомих їй місцевостей були підписані і прикріплені до стіни; наполовину перекинута вежа з візерунчастих килимових подушок хиталася поруч зі стосом нерозпечатаних ящиків; блискуча палиця з бичачою головою лежала на злегка обшарпаному підлокітнику крісла для читання; темний плащ і капелюх висіли на гачках біля каміна; на низенькому столику, поруч із коробкою сірників з довгим ґнотом та масивним флаконом парфумів, лежав гребінець із товстими щетинками темно-зеленого кольору, а біля письмового столу стирчав один-єдиний блискучий меч, мідне лезо якого було увіткнуте в дерев’яну долівку.
Тоді Алізе захотілося, можливо, більше, ніж будь-чого матеріального, вперше за довгий час, висувати шухляди, піднімати подушки, гортати сторінки і роздивлятися довкола — навіть знаючи, що підглядати це огидно. Проте вона стримувала себе не тому, що була доброчесною, а тому, що якби вона відійшла від цих дверей, вони б неодмінно прочинились, а вона не могла ризикувати...
Раптом вона почула переляканий крик.
Бідолашна служниця побачила Кіра. Алізе почула тупіт переляканих кроків служниці, коли дівчина з моторошним криком вибігла з кімнати, а потім, коли вхідні двері зачинилися з лунким
клацанням
, її заклякле серце знов почало калатати.
До неї зненацька дійшло.
Вона
виламала
двері.
Вона затулила долонею рот, не знаючи, як це пояснити. Вона не зможе приховати докази того, що зробила, і не знала, чи повірить він правді.
Зі сторони вона виглядала однозначно винною.
Навіть сама вона розуміла, як це виглядало: кожен, хто сумнівався в ній, припустив би, що вона скористалася тортурами і подальшим заціпенінням Кіра, щоб обманом заманити короля до його особистих покоїв, після чого вона змусила його лягти в ліжко, а потім виламала замкнені двері, щоб понишпорити в його особистих речах.
Це надавало їй цілком диявольського характеру.
Вона закусила губу. Звісно, така історія була неправдивою, але вона не могла відмовити собі в бажанні побути
трохи
диявольською, бо бажання понишпорити в його речах було нестерпним. Ця кімната була справжнім музеєм чудес, наповненим не лише захопливими артефактами з життя Кіра, але й свідченнями його душевного стану, його теперішніх занять та інтересів. Вона була впевнена, що тут є відповіді — ключі до низки таємниць, які вона, можливо, ніколи не змогла б розгадати.
А відтак, в першу чергу, вона побачила шафу.
Вона не знала, як раніше не помітила її, хоча, можливо, це тому, що та шафа була досить непривабливою: велика, темна, обвітрена, вона визирала зі своєї позиції біля стіни, поруч із каміном. Це була своєрідна шафа з цікавинками, така, яку радше можна знайти в аптеці, ніж у вітальні, з багатьма маленькими дверцятами і шухлядками, кожна з яких мала окрему замкову щілину. Спокуса наче вчепилася в неї зубами.
Вона на кілька кроків заглибилася в кімнату, ноги її майже без дозволу наблизилися до шафи. Двері спальні тихо рипнули десь за її спиною, але вона не звернула на це уваги, бо покоївки вже не було, у крилі було тихо, і вона була майже впевнена, що Кір спить. Вона зціпила руки, щоб нічого не торкатися, але, наблизившись до шафи, відчула, як її пальці спалахнули жаром, що було досить дивним відчуттям для дівчини з крижаною кров’ю в жилах. Що ближче вона підходила, то сильніше Алізе відчувала себе майже прив’язаною до цього дивного об’єкта, наче її змушували до нього підійти, наче він містив щось, що належало їй...
Шафа почала повільно тремтіти.
Алізе відчула, як прискорився її пульс, і поспішно наблизилася до цього предмета, старе дерево затріщало з новою силою. Шафа здіймала жахливий гуркіт, тремтіння було настільки сильним, що потрясало стіни та підлогу в усій кімнаті. Вона тьмяно усвідомлювала, що поплатиться за те, що зчинила такий шум, що він може розбудити Кіра, що це може призвести до катастрофічних наслідків, але саме в цей момент, здавалося, варто було ризикнути.
Алізе була зачарована.