Страница 85 из 103
Він потягнув сорочку через голову, його обличчя зникло, коли його гола верхня частина тіла раптово, разюче з’явилася в полі зору, і Алізе, яка не усвідомлювала, як вона витріщилася, не ворухнулася, аж поки не почула уривчастий звук власного дихання. Боже мій.
Кір уособлював
силу та міць
.
Вона не знала, як ще можна описати його вигляд, вигляд його оголеного тіла. Вона не знала, як передати словами м’язи, що рухалися, коли він потягувався, хвилясті лінії, що зміїлися вздовж його тіла. Він виблискував у м’якому світлі, а тіні вирізьбили з нього таке диво, що її охопило раптове, дурнувате бажання доторкнутися до нього, щоб відчути, який він на дотик під її рукою.
Кір не звертав на неї уваги.
Він стягнув сорочку, від чого його волосся розкуйовдилося, і кинув її на підлогу, не переймаючись її долею. Алізе заціпеніло спостерігала за його рухами, заворожено стежачи за його руками, коли він розстібав пояс з мечем, дивуючись напруженню м’язів, що простягалися по всьому його тілу, суворо стримуваній силі, що стояла за кожним його рухом, навіть за найменшим. Він дозволив дорогоцінним піхвам зі зброєю з брязкотом впасти на підлогу, і Алізе, яка перебувала в якомусь трансі, ледь не підстрибнула на пів метра від цього звуку. Але саме тоді, коли він почав розстібати свої штани, вона різко відвернулася з придушеним криком, закриваючи обличчя руками.
Їй було соромно за себе.
Вона нахабно витріщалася на нього, як безпринципна збоченка, її серце билося, як крила колібрі, так швидко, що їй стало погано. Боже, вона ж сама себе забула. Вона
не
була безпринципною збоченкою. Вона
не
витріщалася на оголені тіла чоловіків під впливом темної магії.
— Алізе? — раптом почула вона.
Вона зробила зусилля, щоб вгамувати тремтіння в голосі, але не обернулася.
— Так?
—
Алізе
, — повторив він, цього разу з легким докором.
— Ти, — запитала вона тремтячим голосом, — ти в пристойному вигляді?
Вона почула глухий звук його сміху.
— Так.
З жахом вона повільно розвернулася. Вона побачила, що він ще й досі сидить, але відчула неймовірне полегшення, побачивши, що він натягнув ковдру на нижню частину тіла.
— Привіт, — прошепотіла вона, піднявши руку для привітання, як справжня ідіотка.
Він лише подивився на неї у відповідь, подивився з відвертим бажанням, його погляд потемнів, як він дивився на неї, ніби він хотів поглинути її. Його очі пробігли по її обличчю і тілу, поки вона не відчула пронизливий жар, що пройшов крізь неї, і напруження, що скрутилося в животі. Вона зробила непевний крок назад.
— Ходи сюди, — грубо сказав він.
— Н-ні, — відказала вона, хитаючи головою. — Я не можу... я... Кіре, ти дуже втомився.
Вона спостерігала, як його груди розширюються, коли він дихає, а його очі заплющуються, хоча він і бореться з цим.
— Я хочу тебе, — сказав він, згасаючи в тій знайомій, раптовій манері, — поруч із собою.
— Я повернуся, — збрехала вона, її серце стугоніло в вухах. — Відпочинь тут, поки я не повернуся.
Він вигнув шию, розминаючи напружені м’язи, та зітхнув. Він опустився на кілька сантиметрів, і його голова небезпечно наблизилася до подушки.
— Алізе, — прошепотів він, навіть коли його вії затріпотіли, а його виснаження здавалося непереможним. — Не бреши мені.
Вона нічого не відповіла на це, не знаючи, як реагувати. Лише міцно притиснула руки до живота, відчуваючи, як тіло дедалі тугіше зав’язується у вузол.
Нарешті, повільно, як потопаючий мул, важке тіло Кіра піддалося. Він з тихим шелестом сповз на простирадла, а голова вдарилася об м’який пух подушки. Він не підняв свої втомлені руки, щоб натягнути ковдру на плечі, але тут Алізе пішла геть, бо правда полягала в тому, що вона досягла своєї межі в ту мить, коли Кір зняв свою сорочку.
Вона зітхнула.
Це було неправильно — відчувати такий потяг до чоловіка, якого вона мала вбити. До того ж, Кір не мав жодного уявлення, що він робить. Він був несповна розуму, його здоровий глузд був затьмарений чимось небезпечним. Якби він хоч трохи усвідомлював, що наговорив їй, як поводився поруч з нею…
В цей момент у двері різко постукали.
Алізе стримала крик, її серце знову почало відчайдушно калатати. Вона почула тихий голос служниці, яка просила дозволу увійти, і відчайдушно подивилася на Кіра, який навіть не ворухнувся.
Служниця гукнула ще раз.
Алізе знала, що трапиться далі. Вона була такою служницею. У короткий вечірній проміжок часу, коли мешканці будинку повинні були спуститися на вечерю, слуга заходив до кімнати, щоб розпалити вогонь, оновити білизну та виконати дрібні клопоти. За протоколом він мав тричі запитати дозволу, щоразу чекаючи на відповідь, а мовчання сприймав як згоду переступити поріг.
Ще один постук — і слуга увійде до кімнати.
У покоївки майже напевно станеться серцевий напад — і вона дуже хвилюватиметься за свою роботу, — коли побачить роздягненого короля, що лежить у своєму ліжку, але пройде щонайменше хвилина чи дві, перш ніж слуга дійде до цієї кімнати, усвідомлювала Алізе, адже Кір, як володар, швидше за все, жив у найбільшому і найрозкішнішому крилі замку. Між опочивальнею і входом мало бути щонайменше кілька великих кімнат.
Це означало, що в неї буде
достатньо
часу, щоб сховатися.
Вона несамовито закружляла навколо.
Ангели небесні, якщо її виявлять в опочивальні короля — якщо її взагалі виявлять в його
покоях,
— скандал, без сумніву, розлетиться по всій імперії менш ніж за годину. Їй доведеться або вийти за нього заміж, або бути засудженою як розпусниця; у будь-якому випадку, наслідки жахливо ускладнили б її життя.
Сьогодні вдень Алізе засвоїла цей урок: у цьому замку працювали джини, і вони не тільки були готові і прагнули поширити новини про неї, але й вона не могла покладатися на те, що її невидимість врятує її, бо цей ефект спрацьовував тільки для очей глиняних.
Можливо, якби вона знайшла Кірову гардеробну, то змогла б сховатися в його шафі...
Але коли вона почула, як відчинилися двері, за мить її думки затьмарилися. Вона побігла коридором і смикнула перші-ліпші двері, які побачила.