Страница 83 из 103
Навіть Камран, який був досить стійкий духом, внутрішньо здригнувся від думки про таку долю. Як Провидці мали намір випробувати його цим досвідом, він не розумів, і що він такого зробив, щоб заслужити на таку жорстокість, він не міг собі навіть уявити. Він просто висів у повітрі, затиснутий в дверях свого жахливого нового дому, на якусь воістину страшну хвилину. Пітьма була б непроглядною, якби не мерехтіння місяця та зірок, адже у вежі було лише одне вікно, що височіло над його головою, на висоті щонайменше п’ятнадцяти метрів над землею. Він не мав жодного уявлення, з якими скелетами йому доведеться ділити цю камеру, і йому стало погано від думки, що він може покинути це місце лише для того, щоб йому відтяли голову від тіла.
В його свідомості прокинувся нестримний страх.
Як це жахливе місце мало довести його мужність? Якби він міг тоді вимовити хоча б одне слово вголос, він благав би про милосердя.
Чому
? Йому хотілося кричати.
За що ви так зі мною? Що я зробив, щоб заслужити такий вирок?
На жаль.
Камран мав не більше хвилини, щоб обміркувати це знущання, перед тим, як його тіло затягли до камери, двері зачинилися за ним, і з нього нарешті без церемоній зняли закляття.
З болісним криком він впав на крижану кам’яну підлогу.