Страница 82 из 103
Розділ двадцять п’ятий
ЗУСИЛЛЯ КАМРАНА ЗДАВАЛИСЬ ДАРЕМНИМИ.
Але то було не в його природі — здаватися під тиском, і він не міг себе змусити, навіть знерухомленого, як тепер, так просто здатися. Його розум бився проти несправедливості всього цього, проти руйнування його життя. Ардунія була його спадщиною відтоді, як він зміг сформувати свідоме мислення; це був його дім, його земля — це були його люди, і незважаючи на його численні недоліки та скарги щодо себе, які він часто чув від інших, Камран не хотів втрачати самого себе. Та навіть сам він, у цей безпорадний момент, міг би погодитися з тим, що в наріканнях Заххака, можливо, є частка правди.
Камран
був
розбещеною дитиною.
Він сприймав своє життя як належне; тепер він це зрозумів. Але він ніколи більше не буде дитиною, ніколи більше не буде розбещеним. Його, незагартованого, силоміць кинули в цю плавильну піч змін, і вона обпекла його; вона продовжуватиме формувати його і далі. Він міг навчатися на своїх помилках. Він міг адаптуватися, як того вимагала ситуація.
І він не хотів втратити корону.
На мить він прислухався до звуку кроків, що відлунювали в коридорі, і побачив потилицю Захака, його сальну від жиру голову, що вказувала їм шлях, як вони йшли. Трійця Провидців була зовсім поруч, і Камран це знав лише тому, що відчував їх, їхню присутність, таку ж очевидну, як плащ, що все ще огортав його тіло. На щастя, принц міг рухати очима, і він зміг простежити той шлях, який вони прокладали крізь нескінченні зали його власного палацу, а це означало, як він скоро зрозумів з наростаючим жахом, що вони прямують до тронної зали.
Невідворотнє остаточно наблизилося до нього.
Ось-ось принца приведуть до колегії вельмож, які здеруть з нього шкуру, щоб потім кинути перед очі кола Провидців, які проведуть церемонію, що позбавить його права на спадщину.
Після всього, що йому довелося пережити за останню добу, це здавалося надто важким випробуванням. Він відчував, як щось ламається в грудях, як щось порожніє в ділянці серця.
За один день він був знищений.
І хоча йому боляче було собі це уявити, Камран тримався за єдину надію: що після того, як цієї ночі вони знищать його майбутнє, в нього буде ще достатньо часу, щоб добігти до доків і зустрітися там з Хазаном. Він хвилювався за це, чіпляючись тепер більше, ніж будь-коли, за думку, що після цієї метаморфози він зможе принаймні стати власним господарем, помститися за смерть діда і торувати свій власний шлях, — коли раптом на роздоріжжі Заххак різко повернув ліворуч, а Камран — праворуч.
Нова хвиля тривоги пройшла крізь нього.
Він не міг повернути голову, щоб переконатися, але мусив припустити, що за цією раптовою зміною плану стоять Провидці.
Тепер він рухався зовсім в іншому напрямку, ніж міністр оборони, і минула ціла хвилина, перш ніж він почув здивований вигук Заххака, а його віддалені кроки стали дедалі гучнішими, як він наздоганяв їх.
Камран почув голос міністра наче крізь воду.
— Куди ви зібралися? — пролунав його глухий, викривлений крик. — Ви маєте йти за мною до тронної зали — ми вже все приготували...
— Не сьогодні, — відповів Провидець. Вони не переставали рухатися.
Надія злетіла в серці принца та потрясла його зсередини. Він не мав жодного уявлення, куди вони зараз прямують, але такий поворот подій здавався багатообіцяючим.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Заххак, і його приглушений голос затремтів від гніву. — У нас була домовленість... Ви погодилися провести церемонію сьогодні вночі...
— Ми погодилися лише на те, щоб випробувати хлопця, — була проста відповідь.
— Випробувати його? Випробувати його як?
Заж
діть
, ви не можете відмовитися від свого слова. Ви ж не вмієте брехати.
— Ми дали слово визначити, чи здатен хлопець правити.
— Немає сумнівів, що він не здатний! — вигукнув Заххак. — Хлопець понівечений! Це має щось означати! Магія явно заявила про це...
—
Щезни
, — сказали Провидці в унісон.
Це слово було сказано тихо, але воно вдарило Заххака з такою силою, що відкинуло його на кілька кроків назад і не відпускало. Міністр оборони марно боровся з цією невблаганною силою, голосно кричачи, як вони почали віддалятися.
Серце Камрана калатало з небезпечною швидкістю, бо надія, яка так недавно зажевріла в його грудях, швидко випаровувалася.
Ми погодилися лише на те, щоб випробувати хлопця.
Принц не мав жодної слушної гіпотези щодо того, що може статися далі, та й часу на роздуми в нього було обмаль. Як тільки Заххак залишився позаду, Провидці потягнули його крізь замок на шаленій швидкості, рухаючись так стрімко, що все навколо розпливалося, тож він не мав жодного уявлення про їхнє місцезнаходження і не міг навіть здогадатися, куди вони прямують. Єдина підказка з’явилася, коли він відчув, що у нього паморочиться в голові, і, коли голова пішла обертом, зрозумів, що вони піднімаються по спіралі вгору, долаючи поверхи. З усіх підказок, які він міг би отримати, ця була найпохмурішою, бо тепер він знав напевно, що вони піднімаються на шпилі палацу, і нічого доброго тут не було.
Проте він наказав собі не реагувати надто бурхливо, доки не дізнається більше — доки не буде впевненим...
Вони різко зупинилися, повністю заплутавши його, перед похмурими, вкритими іржею дверима, що відчинилися за велінням Провидців, і Камрана охопила тривога. Коли він відчув, як крижане повітря безжальної зимової ночі пронизує все навколо, його тривога посилилася до жаху.
Це була в’язниця у вежі.
Безмежно страшніші за підземелля, які були лише тимчасовими камерами, баштові в’язниці були призначені для найгірших злочинців — зазвичай високопоставлених злочинців, які потребували довшого часу для винесення вироку, а тим часом були приречені чекати на вердикт у найсуворішій формі одиночного ув’язнення, аби забезпечити неможливість їхньої втечі. Утримання в’язнів було виснажливою, тяжкою та неефективною справою; його дідусь ніколи не переймався цим. Він завжди заохочував Камрана швидко розправлятися зі злочинцями: щойно винесено вирок — покарання має бути виконане, а в’язниці звільнені. Тому в’язнів ніколи не тримали довго, а найгіршим з них одразу ж відрубували голови.
В’язниці у баштах не використовувалися роками.