Страница 81 из 103
був віднести ящики з припасами до причалу; він повинен був спакувати валізу з найнеобхіднішими речами для подорожі. Він мав закінчити підготовку до скорої втечі — а не бути затриманим зграєю недоумків, загнаним у кут Заххаком чи перетвореним на попіл Провидцями.
— Я не сумніваюся, — твердо сказав Камран, — що ви здатні усвідомити, як багато мені довелося зробити — як ви висловилися, після цієї жахливої трагедії — і оскільки зараз я дуже заклопотаний, то вважаю за краще зустрітися з Провидцями завтра, — і він коротко кивнув трійці жерців, що мовчки стояли осторонь, — коли мій розум трохи відпочине.
Вираз обличчя Заххака потемнів.
— Боюся, ми не можемо більше відкладати це, сір. Ми зібрали новий кворум, і він готовий провести вирішальну церемонію, яка за жодних обставин не може чекати більше ні хвилини.
Тепер Камран засяяв.
Він знав, що ось-ось станеться ця зрада, і все ж намагався стримати свій гнів.
— Вирішальну церемонію, — повторив він. — Вирішальну церемонію до чого, скажіть на милість?
Очі Заххака знов зупинилися на золотистих прожилках на обличчі Камрана.
— Безперечно, ви захочете зробити все якнайкраще для імперії, — сказав він, вишкіривши зуби в посмішці. — Провидці лише хочуть бути впевненими. При народженні вони пов’язали з вашим тілом таку потужну магію, що її ніколи не можна відмінити. Ще не було жодного випадку, щоб ця магія змінилася якимось чином або щоб тіло відторгнуло її. Не дивно, що вони зацікавились цим випадком.
Камран раптом відчув чиюсь присутність позаду себе, імпульс, що пронизав його, сповістивши про небезпеку.
Він повернув голову лише наполовину, краєм ока помітивши наближення трьох Провидців — хоча як їм вдалося так швидко пересунутися, Камран не міг собі уявити.
Він опустив погляд додолу, намагаючись зберігати спокій.
— Ви маєте намір забрати мене силою?
— У ці важкі часи, — промовив Заххак шовковим голосом, — надзвичайно важливо, щоб кожен з нас присягав на вірність лише істинному правителю Ардунії. Інакше ми не можемо бути певні, що вийдемо переможцями. Ви, безперечно, це розумієте.
Камран почув, як хтось зітхнув на ці слова, і з новою силою гніву згадав про небажаних глядачів, які за ним спостерігали.
Дуже добре.
Якщо Заххак збирався навмисне принизити його перед підданими, Камран відплатить йому тим самим сповна.
— Я розумію, — похмуро промовив принц, — тільки те, що ви прагнули підірвати мою репутацію відтоді, як було вбито мого батька. Ви очікували, що мій дід незабаром після цього сконає, чи не так? Йому вже було понад сто років — його смерть здавалася неминучою. Але мій дід прожив занадто довго, еге ж? Достатньо довго, щоб дати мені час зійти на трон у належному віці, — Камран побачив, як старший чоловік закам’янів, і зробив обережний крок уперед.
— Вам, мабуть, було прикро бачити його живим, — продовжував він. — Якби мій батько і дід померли одночасно, я міг би стати королем ще в дитинстві, що стало б справжнім подарунком для такої спраглої до влади людини, як ви. Висловлюю вам свої співчуття, — холодно сказав принц. — Це, мабуть, було справжнім потрясінням — втратити нагоду правити як регент.
Ніздрі Заххака розширилися, його гнів виринув на поверхню лише на мить, а потім він знову опанував себе. Проте він говорив з невластивою йому поспішністю, коли промовив:
— Я працював на благо цієї імперії ще до того, як народилася ваша мати, сір, і відзначати різницю між моїми шістдесятьма роками і вашими вісімнадцятьма — все одно, що коментувати різницю між горою та піщинкою.
Він теж зробив крок ближче.
— Те, що вам бракує розуму і досвіду, необхідних для правління Ардунією, — це щедре применшення. Немає сенсу дозволяти дитині успадковувати найбільшу імперію в світі просто за правом народження, і я не посоромлюся сказати, що мене дратує та нагорода, яку ви отримали за одне лише зусилля
народитися
— вчинок, здійснений мільйонами інших людей, що живуть і дихають сьогодні. З іншого боку, ваш дід був великою людиною і великим королем, і я пишався тим, що служив під його владою. Але він знищив усі свої надбання, звернувшись у хвилину слабкості до найогиднішої істоти з усіх живих. Майже століття він правив нашою землею, а тепер про нього згадуватимуть лише з ненавистю та вiдразою.
Ось
т
ак
. — Очі Захака зблиснули загрозою. — Ваш дід прожив занадто довго. І я можу тільки сподіватися, що він не прищепив такі ж жахливі якості своєму онукові.
Камран відчув, як його груди здіймаються від люті.
— Наш король помер менше доби тому, — сказав він, і його голос підвищився на октаву, — а ви наважуєтесь говорити про нього з такою жовчю?
Заххак звузив очі.
— Те, що ви все ще маєте таку глибоку повагу до нього, справді заслуговує на прокляття,
сір
.
— Для мене велика втіха, — тихо промовив Камран, — знати, що я завжди мав рацію, коли ненавидів вас.
— Так само, як і для мене втіха, — відповів міністр, — знати, що незабаром вам повернуть вашу справжню сутність. Позбавлений корони, ви не більше, ніж розбещена дитина, недосвідчена і погано обізнана, і взагалі недостойна трону.
Несподівано Камран посміхнувся.
— Ви дуже ризикуєте, висловлюючи вголос свою точку зору, міністре. З кожним своїм словом ви наближаєте себе до власного похорону. Чи не спадало вам на думку, — тихо промовив він, — побоюватися про те, що моя корона й надалі міцно триматиметься на моїй голові?
Заххак сковтнув, його щелепи зціпилися.
— Хапайте його, — сказав він.
І не встиг Камран роззявити рота, щоб заговорити, як його губи виявилися міцно запечатаними, ноги скуті разом, а руки притиснуті до боків. Його свідомість протестувала, він марно намагався вирватися з магічних пут, його очі бігали туди-сюди в жахливій паніці. Тривога пронизала його тіло, пробуджуючи в ньому одночасно страх і лють. Вдруге менш ніж за добу його паралізувало — але цього разу від рук Провидців, жерців та жриць, які завжди любили його та захищали і на яких Камран покладався все своє життя. Цей останній удар ще однієї жорстокої зради вразив його до глибини душі.
Як раптом він став невагомим.