Страница 80 из 103
Розділ двадцять четвертий
НА ЯКИЙСЬ ЧАС Камран забував про те, що його зовнішність змінилася. Він забував, що його обличчя спотворене, що його очі різного кольору. Він ніколи не був настільки марнославним, щоб надовго затримуватися перед дзеркалом або навіть щоб поглянути на себе у дзеркальному вікні, бо з усіх речей, якими він найбільше пишався в собі, зовнішня привабливість була останньою в списку. З іншого боку, йому ніколи не
доводилося
перейматися нею. Він сприймав свою зовнішність як належне. Він давно помітив, яке враження він справляє на оточення; як розширені очі видають неподобні думки в його присутності; як молоді жінки тремтять, коли він стоїть досить близько. Камран, як і багато хто з людей, був чутливий до певної енергії, він міг відчувати бажання людини.
Але він також відчував її ненависть.
Ворожість Заххака, здавалося, нагрівала повітря навколо них, навіть коли міністр посміхався, його чорні очі хляпали, як крила жука, на мить відкриваючи відразливі нутрощі, а потім знову закриваючись. Заххак не приховував своєї цікавості до спотвореного обличчя Камрана, з хворобливою цікавістю стежачи за мерехтливими, ламаними лініями, що з’явилися на його шиї.
— З вами все гаразд, сір? — запитав він, вдаючи занепокоєння. — Здається, вам дуже боляче.
Камран намагався зберегти незворушний вираз обличчя, навіть попри те, що ця заява здивувала його.
Насправді йому не було
боляче
.
Це було схоже на шок, бо окрім періодичного дискомфорту, який він тепер переживав при звуці імені Алізе, та дивного гуркоту, який він чув у присутності Провидців, гострий, електричний біль, який він почав відчувати нещодавно — біль, який він кілька днів приписував незручності свого одягу, — повністю вщух після його фізичного перетворення. Насправді саме відсутність дискомфорту не давала йому згадувати свій новий, жахливий вигляд.
Він не
відчував
змін, що сталися з його зовнішністю.
Спершу він згадав слова Алізе, які вона сказала йому на балі — коли його тіло затоплювали хвилі страждань, — що, може, він має алергію на золото. Тому вона запропонувала йому більше не носити одягу, розшитого золотими нитками. То було цікаве спостереження, бо золотиста смуга, яка колись акуратно перетинала його груди і тулуб, майже миттєво розлетілася по всьому тілу. Але коли він поправляв рукава, замислившись, прокручуючи в голові слова Заххака, то він згадав, що навіть його траурний одяг подекуди мерехтів нитками, виробленими з цього дорогоцінного металу.
У цьому відношенні нічого не змінилося.
Його вбрання, розроблене та створене кілька місяців тому, не було позбавлене декоративного золотого оздоблення; блискуча рельєфна вишивка, характерна для його королівського вбрання, виднілася на обшлагах, манжетах та рукавах майже всіх його речей.
Тоді він спробував згадати перший випадок цього своєрідного тілесного дискомфорту, і спогад нахлинув на нього ударною хвилею: його мати, яка ляскала його по руці, кажучи, щоб він припинив чухатися, як собака; він скаржився, що в усій імперії вони не змогли знайти вправну швачку. Але це було не зовсім справедливо, бо Камран не міг пригадати, щоб до того ранку в нього були якісь проблеми з одягом.
До того ранку, як він вперше зустрів Алізе.
Усе це він обміркував за лічені секунди, і коли він підняв очі, щоб зустрітися з пронизливим поглядом Заххака, в його голові почала формуватися дивна гіпотеза.
— Зі мною все гаразд, — сказав принц, нарешті відповідаючи на запитання міністра. — Але дякую за вашу турботу.
Заххак завагався, здивовано розширивши очі, перед тим, як сплеснув руками та змінив вираз обличчя. Лиш тоді Камранові спало на думку, що він, мабуть, ніколи в житті не дякував Захаку ні за що.
— Я прийшов до вас з дуже важливою справою, — бадьоро промовив Заххак. — Після всієї цієї жахливої, жахливої трагедії ми з вельможами вирішили, зокрема, відновити магічний захист імперії з усією можливою швидкістю. Ми зібралися сьогодні рано вранці, щоб розіслати серію термінових викликів Провидцям з усієї Ардунії, але виявили, що наші дії були зайвими, бо шановні жерці та жриці почали з’їжджатися до палацу ще до того, як наші посланці сіли на коней. Вони з’являлися через певні проміжки часу протягом усього дня, розумієте, вже передбачивши морок, що насувається на Сетар.
— Сер міністр, — різко сказав Камран, не зводячи погляду з чотирьох глядачів, які витріщалися на нього широко розплющеними очима. — Бачте, ми відчуваємо явну незручність від несподіваної сьогоднішньої аудиторії. Можливо, цю дискусію варто відкласти на інший раз.
— Я надавав вам багато можливостей, сір, поговорити про це наодинці, але ви проігнорували всі мої пропозиції. Мені не залишається нічого іншого, окрім як розповісти вам про ситуацію, в якій ми опинилися.
Камран ненадовго знепритомнів від люті.
— Забирайтеся
геть
, — сказав він, розвертаючись обличчям до своєї непроханої компанії. — Йдіть додому. Ви всі.
Негайно
.
— Вибачте, ваша величносте, — сказав Дін, піднявши вгору один палець, — я б дуже хотів піти, але мені потрібна карета, бо наш фургон давно вже поїхав, а з палацу викликати екіпаж не можна...
—
Геть
, — крикнув Камран, вказуючи на двері. — Забирайтеся та йдіть додому пішки, мені все одно...
—
Пішки
? — задихнулася міс Худа. — Але ж тільки через міст треба йти щонайменше пів кілометра, пане, а надворі вже темно і холодно...
— Ще й натовп! — втрутилася місіс Аміна. — На нас можуть напасти бандити!
Камран провів рукою по обличчю і прокляв себе, своє життя і цю забуту богом зграю недоумкуватих, про яку б він ніколи не дізнався, якби не Алізе, яка так глибоко зачарувала його і так безроздільно заволоділа ним, що він і не помітив, як вона долучила до своїх союзників убивцю-безпритульного, пихатого аптекаря, незаконнонароджену пані, божевільного короля Тулану і, можливо, навіть самого диявола.
Йому здавалося, що він переживає якийсь нереальний кошмар. Заххак відкашлявся.
— Сір, я знаю, що ви досить великодушні, щоб розуміти всю нагальність ситуації. Можливо, ви не заперечуватимете проти того, щоб пройти зі мною до більш приватних покоїв, бо Провидці вимагають негайної зустрічі з вами. Ми не можемо більше зволікати.
Камран відчув, як підскочив його кров’яний тиск.
Він не збирався займатися цим зараз; він
повинен