Страница 79 из 103
Груди Алізе стиснуло, серце шалено закалатало. Він був як тонна мертвого вантажу; такий важкий, що вона не знала, як зняти його голову з грудей, не зіштовхнувши при цьому його на землю.
— Слухай, я розумію, що ти дуже втомився, — сказала вона нервово. — Але мені потрібна твоя допомога, соню. Ти можеш щось для мене зробити?
— Що завгодно, — сказав він і провів носом по округлості її грудей, цілуючи гладеньку шкіру раз, потім другий, поки вона не видала відчайдушний, розпачливий звук, і він не вилаявся, тихо, собі під ніс. — Алізе, — сказав він, наче під кайфом. — Можна мені спробувати, яка ти на смак?
Її затрясло так сильно, що вона не могла контролювати це тремтіння, і якби Кір не був наполовину несповна розуму, вона була б занадто принижена, щоб щось відповісти. Її дихання ставало швидким та уривчастим. Вона мусила опанувати себе, інакше вона остаточно програє цю битву.
— Послухай сюди, — сказала вона, задихаючись. — Треба, щоб ти повернув нас до замку. Ти можеш зробити це для мене, Кіре? Можеш застосувати трохи магії, щоб повернути нас до замку...
— Ммм, — тихо промимрив він. — Так, назад у ліжко, там тепліше...
— Ні, — поспішно сказала вона, —
не
назад у ліжко,
жодних
ліжок, тільки до замку...
Алізе ледве стримала крик.
Вона раптово відчула себе невагомою, а простір перед очима розплився, звуки злилися, щось в животі обірвалося, і вона важко впала на щось м’яке та щільне. Скрекіт цвіркунів змінився тишею, прохолодна темрява — теплим, тьмяним світлом, що висвітлювало форми і контури розкішних, ошатних покоїв, які, як вона припускала, належали Кіру.
І якщо це була його кімната, то вона лежала в нього на ліжку.