Страница 78 из 103
Зрештою, Алізе здалася і зробила, як він просив, торкаючись його обличчя обережними, впевненими рухами, час від часу проводячи рукою по його волоссю, прибираючи пасма від його очей. Невдовзі він видав м’який, задоволений звук, такий ніжний і безтурботний, що у неї заболіло в грудях; а потім, як дитина, він перевернув голову на її колінах, ковзнувши рукою по внутрішній стороні її оголеного стегна, наче це була подушка.
Алізе мало не закричала.
Раніше вона задерла поділ своєї сукні, бо витирала спідницею Кірову кров, а потім зав’язала цей брудний поділ вузлом, сподіваючись зменшити подальше розповсюдження червоної плями. І хоча, так, вона помітила, що сукня задерлася вище колін, відкривши кілька сантиметрів оголеної шкіри над мереживним оздобленням панчіх, вона не звернула уваги на цю дрібну незручність, бо можливе оголення стегон у майже повній темряві було найменшою з її турбот пів години тому, коли вона вважала Кіра мертвим.
Але тепер вона насилу дихала.
Його рука була теплою і важкою, його пальці владно лежали на внутрішній стороні її стегна, і, що найгірше, вони були занадто близько до того, щоб торкнутись шва її спідньої білизни. Від його дотику в такому інтимному місці вона вже відчувала легку слабкість, а якщо його рука підніметься ще трохи вище, вона боялася, що може закричати.
Його голова досить міцно тримала її сукню на місці — цей факт заспокоював її, — але вона не знала, що робити далі. Якби вона скинула його руку зі своєї ноги, то майже напевно — різко — розбудила б його. Вона без вагань зробила б це за будь-яких інших обставин, але їй все ще бракувало впевненості, що варто турбувати його в таку важку ніч, і, що найгірше, вона не знала, що станеться, якщо вона це зробить.
Він важко зітхнув уві сні, і його тепле дихання торкнулося її і без того чутливої шкіри, від чого Алізе ледь не схлипнула. Вона дихала занадто швидко, постійно замислюючись, чи не варто просто розбудити його і покінчити з цим, і чи не занадто сильно вона реагує на це.
Зрештою, він
спав
.
Він не навмисно торкався її таким чином. Насправді, вона знала його досить добре, щоб припустити, що якби він дізнався, що його рука зараз лежить у такому непристойному місці під її спідницею, він би вжахнувся. Йому просто треба було трохи відпочити, міркувала вона. Можливо, якщо його рука лишилася там, де вона є, нічого поганого не станеться.
Тому, коли за кілька хвилин він змістився на пару сантиметрів і його рука просунулася далі вгору по її стегну, вона ледь не прикусила собі язика, щоб не видати жодного звуку. Його пальці не просто торкнулися шовковистого краю нижньої білизни, і Алізе здалося, що вона ось-ось знепритомніє.
— Кіре, — сказала вона в паніці. — Будь ласка, прокинься.
Він не відповідав.
— Кіре...
— Так.
Її серце забилося як навіжене.
— Ти... Вже не спиш? Будь ласка, скажи мені, що ти не спиш.
Коли після довгої паузи він не відповів, вона зрозуміла, що має щось зробити; вона не могла сидіти тут у темряві, коли його дотик обпікає її; вона боялася, що всередині її голови спалахне полум’я. Обережно піднявши спідницю трохи вище, вона прибрала його блукливу руку зі свого стегна, та ледве встигла зітхнути з полегшенням, як її страхи одразу ж здійснилися. Різкий рух налякав його, і він одразу ж, затамувавши подих, випростався, озирнувся навколо себе і зустрівся з нею поглядом. Навіть у місячному світлі вона могла сказати, що вигляд в нього був розгублений.
— Кіре, — сказала вона з полегшенням. — Ти прокинувся...
— Алізе? — прошепотів він, слабким від виснаження голосом. — Що ти тут робиш?
— Що ти маєш на увазі? — вона напружилася. — Ми ж на квітковому полі, пам’ятаєш?
— Ні, — відповів він, і, здавалося, враз втратив дар мови, його голова почала хилитися донизу. — Як ти, — він дуже повільно моргнув, — як ти потрапила до моєї кімнати? Ти не маєш тут бути.
Полегшення Алізе змінилося тривогою.
— Ми не в твоїй кімнаті, — сказала вона, долаючи паніку. — Просто сонце зайшло, і зараз тут дуже темно. І взагалі-то холодно, тому, якщо ти не проти, поверни нас назад...
— Я так втомився, Алізе, — сказав він, запинаючись на словах. Він був схожий на божевільного. — Повернімося в ліжко, Алізе.
— Кіре...
Він тихо засміявся, наче п’яний.
— Я часто це кажу.
— Що? — запитала вона, на мить завмерши.
— Твоє ім’я, — сказав він і заплющив очі. Він мало не впав, але в останню мить встиг підхопитися. — Я так довго не знав твого імені, мій янголе. Воно так добре відчувається на моїх губах.
Розгубленість Алізе переважила фізичний шок, який вона відчула від його невимушеного зізнання, ніжність застрягла в її грудях, спричиняючи безлад.
— Кіре, — сказала вона, раптом відчуваючи, що близька до сліз. — Що з тобою відбувається? Тобі зле?
— О, так, — він кивнув, — Мені ж-жахливо.
— Це магія? — Її страхи лише зростали. — Ти зараз під закляттям?
— Ммм, так, це завжди буває, — пробурмотів він, — Це частина циклу.
— Що завжди буває? — швидко запитала вона. — Якого циклу? Про що ти говориш?
Він не відповів, натомість провів важкою долонею по своїй щоці і насупився.
— Ти вмила моє обличчя, моя люба?
Ще одна проява ніжності; ще один удар у груди.
— Так, — прошепотіла вона.
— Як? — Його рука опустилася, і він втупився у темряву. — Ти покликала покоївку?
— Ні. — В її голові було дивне відчуття. Наче вона перегрілася.
Цього разу, похитнувшись, він упав.
Алізе підхопила його з тихим
зойком
, і його голова з легким ударом впала на її груди, де без підтримки золотого кольє низький виріз ліфа був майже непристойним. Кір повернув голову, притиснувся обличчям до оголеної шкіри її грудей і видав якийсь глибокий звук, що нагадував стогін.
— Яка ж ти м’яка, — промовив він, ледве вимовляючи слова. — Така ніжна.
Алізе відчайдушно намагалася розібратися в потоці відчуттів, що прокинулися в її тілі.
Щось тут було дуже, дуже не так.
— Ти здаєшся такою реальною, — прошепотів він.
— Кіре, — сказала вона, — ти мене лякаєш.
Він похитав головою і зробив глибокий, тремтячий вдих, несвідомо вдихаючи її запах.
— Не бійся мене, мій янголе. Я не вчиню тобі зла. Я ніколи не вчиню тобі зла.